Копіє (спис)
Копия́[1] або копіє[2][3][4] (пол. kopia, англ. lance) — різновид списа, що використовувався кіннотою; традиційна зброя європейських лицарів, а також крилатих гусарів.[5]
Вершник тримав копию під пахвою та атакував противника в галопі. Розвиток цієї техніки бою став можливий завдяки появі стремен та сідел з високою лукою.
Турнірні копиї значно відрізнялися від призначених для війни. У турнірному двобої головною метою було розбиття копиї об щит або броню супротивника. Тому турнірний варіант мав задля безпеки тупий кінець. Також такі копиї часто робили порожнистими, що дозволяло їх легко ламати.
Копия широко застосовувалася з XII по XVI століття в Західній Європі[джерело?] та до XVIII століття у Східній. На початку XVI століття цей вид зброї починає зникати з поля бою разом з лицарською кіннотою, що втрачає своє значення через розвиток вогнепальної зброї та кращу організацію піхоти. Проте XVI столітті турніри все ще популярні, а участь у них починає брати заможне міщанство.
Ця зброя дозволяла вершнику зробити дуже потужний удар, проте була одноразовою, адже ламалася об супротивника. Тому в деяких битвах після першої сутички лицарі поверталися за новими копиями й знову сходилися — і так кілька разів. В інших випадках лицарі продовжували бій на булавах, клевцях, рідше — на мечах, які не завжди пробивали обладунок інших лицарів.
Довжина лицарської копиї сягала 4,5 м[джерело?], з яких товща тильна частина, що була противагою, становила приблизно 1/4. Для захисту руки місце хвату закривав маленький круглий щиток. У XV столітті з'являються спеціальні петлі для підтримування важкої зброї.
Найдовшими були гусарські копиї — від 4,5 м до 6,2 м. Замість щитка вони мали так зване «яблуко», а на кінці — вимпел довжиною 2,5 м. Копия була єдиним спорядженням крилатого гусара, що купувалось за кошт польського короля.
Цей різновид списа використовувався і в Московському царстві, де вважався зброєю знаті, на відміну від коротшої «козацької» рогатини.
Див. також ред.
Примітки ред.
- ↑ Копия // Словарь української мови : в 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
- ↑ ГУЦУЛ, Володимир Миколайович (2011). АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук. РИЦАРСЬКА МІЛІТАРНА ТЕХНОЛОГІЯ В КИЄВО-РУСЬКІЙ ТА ПОЛЬСЬКО-ЛИТОВСЬКІЙ ДЕРЖАВАХ У ХІІІ – XVI СТ.: ІНСТРУМЕНТИ, КОНЦЕПЦІЇ ТА ПРАКТИКИ ЗБРОЙНОЇ БОРОТЬБИ (PDF) (Дипломна робота). Архів оригіналу (PDF) за 22 квітня 2017. Процитовано 26 лютого 2019.
- ↑ КНЯЖА ДОБА // Енциклопедія українознавства. Загальна частина (ЕУ-I). — Мюнхен, Нью-Йорк, 1949. — Т. 3. — С. 1168. Архівовано з джерела 22 серпня 2017. Процитовано 26 лютого 2019.
- ↑ З наукової спадщини Івана Крип'якевича, 2016, с. 14: «Зачіпна зброя була: різні списи, як копіє, сулиця, рогатиця, рогатина; меч і шабля; топір, топірець, сокира, ніж; лук зі стрілами, які переховували в тулі; рожанець (рід лука); праща. Охоронна зброя: броня, шолом, прилбиця, щит.»
- ↑ kopia. Encyklopedia PWN (PL) . Wydawnictwo Naukowe PWN.
Джерела ред.
- Włodzimierz Kwaśniewicz, Leksykon broni białej i miotającej, Dom Wydawniczy Bellona, Warszawa 2003.
- Курбатов О. А. «Копейный бой» русской поместной конницы в эпоху Ливонской войны и Смутного времени [Архівовано 21 грудня 2017 у Wayback Machine.] [Электронный ресурс] // История военного дела: исследования и источники. — 2013. — Специальный выпуск. I. Русская армия в эпоху царя Ивана IV Грозного: материалы научной дискуссии к 455-летию начала Ливонской войны. — Ч. I. Статьи. Вып. II. — C. 227—235
- З наукової спадщини Івана Крип'якевича // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність / відп. ред. М. Литвин, упоряд. Ф. Стеблій. — Львів, 2016. — Вип. 28. — С. 7-19. — ISSN 2223-1196.