Відкрити головне меню

Туринське (пол. Turzańsk) або Тур'янське — лемківське село в Польщі, в гміні Команча Сяноцького повіту Підкарпатського воєводства. Населення — 318 осіб (2011[1]).

Село
Туринське
пол. Turzańsk
Cerkiew w Turzańsku.jpg
Церква св. Архангела Михаїла в Туринську, що внесена до спадщини ЮНЕСКО

Координати 49°22′00″ пн. ш. 22°09′00″ сх. д. / 49.36667000002777427881° пн. ш. 22.15000000002777724716906960° сх. д. / 49.36667000002777427881; 22.15000000002777724716906960Координати: 49°22′00″ пн. ш. 22°09′00″ сх. д. / 49.36667000002777427881° пн. ш. 22.15000000002777724716906960° сх. д. / 49.36667000002777427881; 22.15000000002777724716906960

Країна Польща
Воєводство Підкарпатське воєводство
Повіт Сяноцький повіт
Гміна Команча
Висота центру 462  м
Населення 318 осіб (2011[1])
Часовий пояс UTC+1, влітку UTC+2
Телефонний код (+48) 13
Поштовий індекс 38-542
Автомобільний код RSA
SIMC 0354502
GeoNames 756538
Туринське. Карта розташування: Польща
Туринське
Туринське
Туринське (Польща)
Туринське. Карта розташування: Підкарпатське воєводство
Туринське
Туринське
Туринське (Підкарпатське воєводство)
Туринське у Вікісховищі?

До складу села також належали присілки Вільки Колодяжні, Пасіки і Турно.

Зміст

Історія селаРедагувати

Перша згадка про Туринське відноситься до 30 серпня 1514 року. Засноване село на волоському праві в межах королівських володінь на підставі виданого привілею для сяноцького старости Миколая Камінського. У 1526 році зафіксована перша згадка про церкву у селі. Опис 1565 року засвідчує, що в селі були 31 кміт на 21,5 ланів землі, 1 лан княжих земель та 1 лан церковної землі.[2]

У 1657 році село було спустошено в результаті військових походів угорського князя Юрія II Ракоці. До 1772 р. село належало до Сяноцької землі Руського воєводства.

У 1803 році закінчилось будівництво греко-католицької церкви св. Архангела Михаїла. Церква мала свою парафію у селі, тоді як римо-католицька парафія знаходилась у Буківсько.

На кінець XVIII ст. у селі функціонувала школа. Станом на 1898 рік село знаходилося в Сяніцькому повіті Королівства Галичини і Володимирії, у селі нараховувалося 93 господарства і 676 мешканців, з яких 627 були греко-католиками, 35 євреїв та 14 римо-католиків. У 1905 році Артур Гольдхамер був власником 632 га сільської землі.

У період Першої світової війни село протягом тривалого часу знаходилось на лінії фронту. Полеглих у боях військових поховали неподалік церкви, де у 1992 році було встановлено хрест на кам'яній основі. З листопада 1918 по січень 1919 року Турянське входило до складу Команчанської Республіки, яка проголосила входження до складу Західноукраїнської Народної Республіки. Далі село входило до Сяніцького повіту Львівського воєводства.

У 1921 році село нараховувало 111 господарств і 684 мешканці, з яких 645 були греко-католиками, 32 євреї та 7 римо-католиців. У 1936 році — 136 господарств.

В 1939 р. в селі було переважно лемківське населення: з 840 жителів — 800 українців, 15 поляків і 25 євреїв[3].

До виселення лемків у 1945 році в СРСР та депортації в 1947 році в рамках акції Вісла[4] у селі була греко-католицька парафія Лупківського деканату[5].

Після депортацій 1944–1946 років та операції «Вісла» у селі практично не залишилось українців, а натомість почали поселятись польські осадники. Після 1956 року до села повернулося кільканадцять лемківських родин.

У 1975-1998 роках село належало до Кросненського воєводства.

ЦеркваРедагувати

У селі збереглася стара св. Архангела Михаїла, східнолемківського (ославського) типу. Святиню побудовано у 18011803 роках, паперть додано у 1836 році. У 18961913 роках храм зазнав подальші ремонти, зокрема його накрили металевим дахом.

Будівля дерев'яна, тридільна (складається з вівтаря, нави і бабинця), зрубної конструкції, опалублена дошками. З обох боків вівтаря побудовано захристії (це нетипово, найчастіше захристія є лише з одного боку). Критий бляхою дах над вівтарем, навою і бабинцем має один гребінь. Одночасно основні частини церкви разом із захристієм увінчані вежами з цибулястими банями. Вежі над головними частинами є майже однакової висоти. Паперть має плоский дах.

Усередині над вівтарем, навою і бабинцем є восьмигранне оглядове склепіння. Іконостас і вівтарі розміщені на невеличкому підвищенні з оздобленою сходинкою. Іконостас першої половини XIX ст., трирядний, архітектонічний. Ікони малював у 1895 році Йосиф Буковчик. У ряді намісних ікон іконостаса залишилися тільки дві з них: Матір Божа з Дитятком і Христос-Учитель. Решта намісних ікон уміщено, як і в Репеді, в барокових бічних вівтарях: у лівому — св. Миколая, у правому — патрона церкви св. Архангела Михаїла. У бабинці знаходиться малюнок, що представляє Христа у лемківській хаті.

Перед церквою стоїть дзвіниця, яка збудована у 1817 або 1827 році.

До виселення лемків у 1945 році в СРСР та депортації в 1947 році в рамках акції Вісла була греко-католицькою парафіяльною церквою Лупківського деканату Перемиської єпархії, до якої належало також село Репедь[6]. 1947 року під час операції «Вісла» лемків переселили на західні території Польщі, а храм передали римо-католицькій парафії. 1961 року церкву закрили. 1963 року споруду передали православній громаді.

Сьогодні церква належить до Перемишльсько-Новосончівської єпархії Польської православної церкви. Внесена до списку об'єктів на маршруті Шлях дерев'яної архітектури (Підкарпатське воєводство). 2013 року храм оголосили об'єктом Світової спадщини ЮНЕСКО разом з іншими дерев'яними церквами в Польщі та Україні.

ДемографіяРедагувати

Демографічна структура станом на 31 березня 2011 року[1][7]:

Загалом Допрацездатний
вік
Працездатний
вік
Постпрацездатний
вік
Чоловіки 158 29 107 22
Жінки 160 30 84 46
Разом 318 59 191 68

ПриміткиРедагувати

  Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Туринське

Див. такожРедагувати

ДжерелаРедагувати

  • Wesołkin W. Pięć wieków Turzańska. Zarys dziejów. - Sanok-Turzańsk, 2014. - 88 s.
  • Гжесік В., Трачик Т. Низький Бескид. Від Команчі до Бортного: туристичний путівник / В.Гжесік, Т.Трачик / Пер. з пол. О.Сурмяк, У.Гусей. — Львів: СПОЛОМ, 2011. — с.17-18
  • Bieszczady. Przewodnik dla prawdziwego turysty / W.Krukar, P.Swianiewicz, T.A.Olszanski, P.Lubonski — Wyd. 13-e. — Pruszkow: Oficyna Wydawnicza «Rewasz», 2012. — s.375
  • Fastnacht A. Osadnictwo ziemi sanockiej w latach 1340–1650. — Wrocław, 1962. — 231 s.