Турецько-британські відносини

білатеральні відносини

Турецько-британські відносини — відносини між Турецькою Республікою та Сполученим Королівством Великої Британії та Північної Ірландії. Обидві держави мають спільне історичне минуле. Туреччина та Велика Британія вже кілька разів воювали, наприклад, у Першій світовій війні. Проте країни були й союзниками, так як у Кримській війні. Наразі обидві країни підтримують відносини через посольство Великої Британії в Анкарі[1] та посольство Туреччини в Лондоні.[2]

Турецько-британські відносини
Велика Британія
Велика Британія
Туреччина
Туреччина

Туреччина та Велика Британія підтримують доволі дружні двосторонні відносини.[3] Президент Туреччини Джевдет Сунай здійснив офіційний візит до Великої Британії у листопаді 1967 року.[4] Президент Туреччини Кенан Еврен відвідав Велику Британію у липні 1988 року. Королева Великої Британії Єлизавета II відвідала Туреччину з офіційними візитами у жовтні 1971 року, а також у травні 2008 року.[5] Обидві країни є членами G20, Ради Європи та НАТО.

29 грудня 2020 року Велика Британія підписала угоду про вільну торгівлю з Туреччиною.[6]

Історія Редагувати

У 1600 році було утворено англо-марокканський союз між Англією та османськими васальними державами узбережжя Барбарі. Британці захищали Османську імперію проти Росії до 1914 року, особливо в часи Кримської війни 1860-х років.[7]

20 століття Редагувати

До 1914 року головним захисником Османської імперії, в першу чергу від російських загроз, була саме Велика Британія. Значних змін турецько-британські відносини відносини зазнали після того, як Німеччина уклала кращу торговельну угоду, і в 1914 році Порта (османський уряд) долучилася до Першої світової війни проти Великої Британії. Відтак два нещодавно придбані кораблі її флоту під командуванням німецького адміралу, укомплектовані німецькими екіпажами, здійснили 29 жовтня 1914 року Чорноморський рейд, несподівану атаку на російські порти. У відповідь на це Росія оголосила війну 1 листопада 1914 року. Союзники Росії, Велика Британія та Франція, оголосили війну Османській імперії 5 листопада 1914 року.[8]

Серед жахливих наслідків цієї війни не лише загибель сотні тисяч османів, а й геноцид вірмен, розпад імперії, а також скасування Ісламського халіфату.[9][10][11]

1918—1939 Редагувати

 
Едвард VIII з президентом Туреччини Мустафою Кемалем Ататюрком у Стамбулі (4 вересня 1936 р.).
 
Президент Туреччини Абдулла Гюль та королева Єлизавета II. Великої Британії на церемонії вручення премії «Chatham House», листопад 2010 р.

Османська імперія, частиною якої була Палестина, розпалася незабаром після Першої світової війни і була офіційно розпущена в 1923 році Лозаннським договором. На початку Першої світової війни відбулося декілька важливих перемог Османської імперії проти Великої Британії. Серед найбільш значних — кампанія Галліполі та облога Кута.

Раніше Палестина була частиною Османської імперії. У Декларації Бальфура 1917 року британська держава висловила прагнення підтримати створення єврейської батьківщини. Англійці раніше дискутували з династією Хашимітів стосовно концепції незалежної арабської держави. Хоча дискусії й не давали ніяких результатів, проте вони свідчили про підтримку незалежної арабської держави з боку Великої Британії в обмін на успішне Арабське повстання під час Першої світової війни. Англійці, за часів генерала Алленби, під час арабського повстання перебували під керівництвом офіцерів британської розвідки. Найбільш відомий із них — Т. Е. Лоуренс, який сприяв розгрому османських військ у 1917 році, коли британські та французькі війська окупували Синай та більшу частину Великої Сирії.

Окупація Константинополя та Ізміра призвела до створення турецького національного руху, який переміг у Турецькій війні за незалежність (1919—1923) під керівництвом Мустафи Кемаля (пізніше отримав прізвище «Ататюрк»). 1 листопада 1922 року султанат був скасований. Останній султан Мехмед VI (правив 1918—1922) покинув країну 17 листопада 1922 року.

Натомість 29 жовтня 1923 року було створено Турецьку Республіку у новій столиці — Анкара. 3 березня 1924 року було скасовано халіфат.

Після 1923 року відносини між Туреччиною та Великою Британією раптово набули дружнього характеру, що властиво для них і дотепер. Було вирішено такі суперечності, як статус провінції Мосул, мілітаризація та доступ до Дарданел та Босфору.[12]

Кіпрська суперечка Редагувати

У 1878 році Османська імперія передала острів Кіпр у володіння Великої Британії. У 1914 році на початку Великої війни британська держава формально анексувала Кіпр як британську колонію. Велика Британія утримувала дві суверенні зони військової бази у 1960 році на острові Кіпр.

У червні 1974 року Туреччина вторглась на острів, у відповідь на державний переворот, організований військовою хунтою Греції задля об'єднання острова з материковою Грецією. Внаслідок сутички більше ніж чверть населення Кіпру було вислано з окупованої північної частини острова, де кіпріоти-греки становили 80 % населення. Згодом, через рік, у 1975 році після конфлікту спостерігався потік приблизно 60 000 турецьких кіпріотів з півдня на північ.[13] Вторгнення Туреччини закінчилося поділом Кіпру вздовж Зеленої лінії, яка контролюється ООН, що і досі розділяє Кіпр. У 1983 році Турецька Республіка Північного Кіпру (TRNC) проголосила незалежність. Проте єдиною державою, що визнає її, є Туреччина.[14] Велика Британія підписала Гарантійний договір разом із Грецією та Туреччиною стосовно незалежності та статусу Кіпру.[15]

Торгівля Редагувати

Велика Британія є другим за величиною імпортером товарів з Туреччини. Перше місце посідає Німеччина. Близько 8 % від загальної кількості товарів Туреччина відводить на експорт до британської держави.[16] Щорічно близько 2,5 мільйонів жителів Великої Британії відпочивають у Туреччині[17], в той час, як 100 000 турків виїжджають до Великої Британії для бізнесу чи для задоволення.

 
Президент Туреччини Реджеп Тайіп Ердоган та прем'єр-міністр Великої Британії Девід Камерон в Анталії, Туреччина, 2015 рік

Членство в ЄС Редагувати

Сполучене Королівство активно підтримує приєднання Туреччини до Європейського Союзу. Відносини ЄС і Туреччини регулює угода про Митний союз, яка набула чинності 31 грудня 1995 р.[18] З 1999 року Туреччина є країною-кандидатом на вступ до Європейського Союзу. У 2010 році було повідомлено ВВС про «гнів» та незадоволення прем'єр-міністра Камерона повільними темпами переговорів турецької держави з Європейським Союзом.[19] Борис Джонсон, прем'єр-міністр Великої Британії, палко підтримував прагнення Туреччини вступити до ЄС.[20] Проте, як прихильник виходу Великої Британії з Європейського Союзу, він навпаки доводить, що Туреччина, як і британська держава, не повинна бути в Євросоюзі. Шоста та сімнадцята за величиною світові економіки (за ВВП), Велика Британія та Туреччина також є другою та сьомою за величиною європейськими економіками відповідно.[21]

Військова сфера Редагувати

У січні 2017 року відбувся візит Терези Мей до Туреччини, під час якого представники BAE та TAI підписали угоду на суму близько 100 мільйонів фунтів стерлінгів стосовно надання BAE допомоги у розробці літаків TAI TFX.[22]

Список літератури Редагувати

  1. Archived copy. Архів оригіналу за 4 May 2008. Процитовано 13 липня 2009. 
  2. Turkish Embassy in London. Embassyhomepage.com. Процитовано 21 червня 2016. 
  3. Archived copy. Архів оригіналу за 9 August 2007. Процитовано 13 липня 2009. 
  4. Ceremonies: State visits. Official web site of the British Monarchy. Архів оригіналу за 25 вересня 2008. Процитовано 26 листопада 2008. 
  5. Outward state visits made by the queen since 1952. Official web site of the British Monarchy. Процитовано 26 листопада 2008. 
  6. UK signs free trade agreement with Turkey. The Guardian. 29 грудня 2020. Архів оригіналу за 3 лютого 2021. Процитовано 8 червня 2021.  (англ.)
  7. Margaret M. Jefferson, «Lord Salisbury and the Eastern Question, 1890—1898.» Slavonic and East European Review (1960): 44-60. online
  8. A. Ali Balci, et al. «War Decision and Neoclassical Realism: The Entry of the Ottoman Empire into the First World War.» War in History (2018), DOI:10.1177/0968344518789707
  9. Ordered to Die: A History of the Ottoman Army in the First World War, by Huseyin (FRW) Kivrikoglu, Edward J. Erickson Page 211.
  10. «Military Casualties-World War-Estimated», Statistics Branch, GS, War Department, 25 February 1924; cited in World War I: People, Politics, and Power, published by Britannica Educational Publishing (2010) Page 219
  11. Totten, Samuel, Paul Robert Bartrop, Steven L. Jacobs (eds.) Dictionary of Genocide. Greenwood Publishing Group, 2008, p. 19. ISBN 978-0-313-34642-2.
  12. Daniel-Joseph. MacArthur-Seal, "Turkey and Britain: from enemies to allies, 1914–1939." Middle Eastern Studies (2018) 54#4: 737-743.
  13. BBC ON THIS DAY - 20 - 1974: Turkey invades Cyprus. Bbc.co.uk. Процитовано 21 червня 2016. 
  14. Salin, Ibrahm. «Cyprus: Ethnic Political Components». Oxford: University Press of America. 2004, p.29
  15. Openning SBA Administration Official Web....n. Mod.uk. Процитовано 21 червня 2016. 
  16. The World Factbook. Cia.gov. Архів оригіналу за 20 вересня 2017. Процитовано 21 червня 2016. 
  17. Commercial and economic relations between Turkey and the United Kingdom. 
  18. Turkey - Trade - European Commission. Ec.europa.eu. Процитовано 22 червня 2016. 
  19. Cameron 'anger' at slow pace of Turkish EU negotiations. BBC News. 27 липня 2010. Процитовано 22 червня 2016. 
  20. LET TURKEY IN » 16 Nov 2002 » The Spectator Archive. Archive.spectator.co.uk. 16 листопада 2002. Процитовано 22 червня 2016. 
  21. GDP by Country - Worldometer. www.worldometers.info (англ.). Процитовано 15 вересня 2020. 
  22. Britain, Turkey sign defence deal to develop Turkish fighter jet. Reuters. 27 січня 2017.