Відкрити головне меню

Степа́н Йо́сипович Ту́дор (справжнє прізвище Олексю́к, 25 серпня 1892, с. Пониква, нині Бродівський район, Львівська область — 22 червня 1941, м. Львів) — український (галицький) письменник-радянофіл, публіцист і політичний діяч, філософ (представник Львівсько-Варшавської школи філософії, доктор філософії).

Тудор Степан Йосипович
Олексюк Степан Йосипович
Ім'я при народженні Степан Йосипович Олексюк
Псевдо Тудор
Народився 25 серпня 1892(1892-08-25)
с. Пониква, нині Бродівський район, Львівська область
Помер 22 червня 1941(1941-06-22) (48 років)
м. Львів
Поховання
Громадянство Австро-Угорщина Австро-УгорщинаЗУНР ЗУНРПольща ПольщаСРСР СРСР
Національність українець
Діяльність письменник
Alma mater Львівський університет
Партія Комуністична партія Західної України

ЖиттєписРедагувати

Степан Тудор народився 25 серпня 1892 року у священицькій родині[1]. Змалку пережив матеріальну скруту, раннє заробітчанство. 1914 року його, студента першого курсу Львівського університету, мобілізовують до австро-угорської армії. На фронті потрапив у російський полон, що спричинило перебування С. Олексюка в Наддніпрянській Україні (вчителював у с. Березняки теперішньої Черкаської області).

Повернувшись до Галичини (1923), активно пропагує ідеї марксизму радянського штибу. Закінчив філософський факультет Львівського університету (1926), працював учителем у Чорткові, але не вжився з владою («комуністичний агітатор»). З 1927 року включився в літературну й політичну боротьбу, зокрема, як один з організаторів журналу «Вікна» — органу львівських письменників лівої орієнтації, згодом об'єднаних у спілку «Горно».

Час минав у сутичках з поліцейським управлінням і судовою владою, що притискали журнал «Вікна», співредактором якого С. Олексюк був разом з Василем Бобинським, а згодом — і редактором. Після закриття часопису у 1932 зазнав вигнання до Золочева.

Після 17 вересня 1939 брав участь у розподілі панської землі між селянами. У жовтні — депутат Українських Народних Зборів Західної України у Львові.

1939-1941 — у Львові брав участь у створенні та керівництві місцевим відділенням Спілки радянських письменників України.

У день нападу Німеччини на СРСР (22 червня 1941) загинув разом зі своєю дружиною і групою галицьких письменників (Олександр Гаврилюк із дружиною, Францішек-Станіслав Парецький та Зоф'я Харшевська) у Львові від випадкового влучання німецької авіабомби.

Похований на Личаківському цвинтарі, поруч з Олександром Гаврилюком поле № 84[2]

ТворчістьРедагувати

Друкуватися почав у 1925 році (переважно у лівій пресі). За 16 років літературної діяльності написав понад 70 творів, серед них поезії, оповідання, повісті, нариси, літературно-критичні, філософічні та публіцистичні статті. 

Належав до об'єднання модерністів «Горно» (Василь Бобинський, Мирослава Сопілка, Ярослав Кондра, Олександр Гаврилюк), члени якого розробляли соціальну проблематику, застосовуючи модерністську поетику.

Книги прози: збірка «Народження» (1929), повість «Молошне божевілля» (1930) і високо цінована в радянському літературознавстві сатирична повість-памфлет «День отця Сойки» (1932—1941), спрямована проти греко-католицького духівництва в Галичині. Перша її частина до 1941 була готова, а друга — далека до завершення. Автор ніколи не оприлюднював цілісний роман — вже після його загибелі знайшли напівзнищений рукопис першої частини та машинописи її ж (в іншій редакції) і незакінченої другої частини. З цього комуністичні видавці скомпілювали опублікований згодом текст.

Цікаво, що кілька вступних сторінок «Дня отця Сойки» Тудор опублікукав в альманасі «Поцейбіч» (1934), який став своєрідним маніфестом колишніх членів літературної групи «Горно» проти нової сталінської політики в УРСР. Тверді комуністи П.Козланюк і Я.Галан у своїй манері затаврували це видання: «Альманах „Поцейбіч“ випустили шахрайством замасковані націоналісти, щоб під маскою горнівської ідеології… пройти в робітничо-селянськї ряди на зах.-українських землях з метою дворушництва й націонал-фашистського шкідництва», «…згаданий „альманах“ є ділом агентів Коновальця, які ще за існування „Вікон“ усіма засобами намагалися саботажувати роботу „Горна“ й звести її в болото українського націоналізму»[1].

Під керівництвом засновника Львівсько-Варшавської філософської школи Казимира Твардовського оприлюднив низку філософських праць (зокрема, докторську дисертацію «Про так зване спостережувальне судження. Дослідження з психології пізнання», захищена у 1932)[3].

 
Пам'ятник Степану Тудору на майдані Євгена Маланюка у Львові

Літературознавці про С. ТудораРедагувати

«Історія української літератури ХХ століття». Книга перша. За редакцією В.Дончика:

«Творчість цього письменника — одне з яскравих свідчень суперечності між талантом та служінням ідеї, котра стає добровільним переконанням і упокорює талант, робить його інструментом не так мистецтва, як політики»[3].

Професор Микола Ільницький:

«Це був дуже освічений і дуже талановитий чоловік… Його статті, новели, роман — це дуже талановиті речі… Він друкував дуже хороші статті про Антонича… Він має заслуги перед літературою. Щодо антицерковної діяльності, йому справді закидають роман „День отця Сойки“. Але це перший роман внутрішнього монологу. З художньої точки зору — це високовартісний роман… Тудор був дуже начитаною людиною, цікавився не лише марксистською філософією, але і поглядами Рассела, Ніцше, дотримувався позитивістських поглядів»[1].

Пам'ятьРедагувати

1962 року встановлено меморіальну таблицю на будинку № 4 на вулиці Львівській у Золочеві, де письменник мешкав у 19311939 роках[4].

На честь Степана Тудора 1972 року встановлено пам'ятник у селі Пониква (скульптор Дмитро Крвавич)[5], а 1979 року — на пл. Є.Маланюка у Львові (скульптор Дмитро Крвавич, архітектор Мирон Вендзилович)[6].

22 червня 1971 року (у 30-ту річницю загибелі письменника) встановили меморіальну таблицю на будинку по вул. Жовтневій, 48 у Львові, біля якого С. Олексюк-Тудор загинув (скульптор В. Липовий)[7]. Демонтована.

На честь С. Тудора названо ряд вулиць у населених пунктах України:

Відповідно до постанови Верховної Ради України від 5 липня 2012 року, 25 серпня 2012 року на загальнодержавному рівні відзначалась 120-та річниця з дня народження Степана Тудора[8].

 
Меморіальна таблиця, встановлена на місці загибелі С. Тудора й О. Гаврилюка

Скандал з таблицеюРедагувати

У квітні 2014 року в Львові розгорівся скандал із закриттям магазином квітів «Бон Бутон» меморіальної таблиці на честь С. Тудора на місці гибелі останнього в 1941 році. Магазин, розташований за адресою вул. Дорошенка, 48, повісив рекламний банер поверх меморіальної дошки, встановленої на будинку. Після реакції місцевих органів охорони культурного середовища, рекламу було демонтовано. Як пояснили такий випадок власники магазину, вони були змушені вдатись до такого кроку у зв'язку із частими випадками антикомуністичного вандалізму. Цей випадок викликав відповідну реакцію у львівському соціумі та поновив інтерес до особи С. Тудора[9].

На виконання розпорядження міського голови від 19 лютого 2016 «Про виконання Закону України „Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки“[недоступне посилання з липень 2019] у м. Львові» працівники Галицької районної адміністрації м. Львова меморіальну таблицю демонтували 25 травня того ж року близько 12.00. Згаданим розпорядженням міського голови було передбачено, що артефакт мав бути переданий до Меморіального музею тоталітарних режимів «Територія терору»[10].

Скандал з пам'ятником Степану Тудору у ЛьвовіРедагувати

9 травня 2016 року на площі Євгена Маланюка близько 40 активістів громадських організацій «Білі Горвати», «Сокіл», ЦК «Азов» та батальйону «ОУН» намагалися знести пам'ятник Степану Тудору[11]. Спецпідрозділ міліції без попередження жорстоко розігнав активістів, побивши їх гумовими кийками. Кілька потерпілих із забоями та закритими травмами звернулись до лікарні[12][3].

За фактом групового хуліганства та спроби знести пам'ятник Тудору поліція відкрила провадження за ознаками злочину, передбаченого частиною 2 статті 296 КК України.

Для вирішення долі пам'ятника у Львівській міській раді створили робочу групу з представників міськради, громадських діячів, активістів і науковців. Попередньо робоча група вважає за доцільне передати пам'ятник в один із музеїв Львова як музейний експонат. Зі слів одного з учасників робочої групи, історика Романа Шуста, рішення комісії було майже одностайним, аргументи були схожими: пам'ятник на своєму первісному місці «не пасує з кількох причин. По-перше, це площа Маланюка, а з Тудором це дві протилежні особистості. По-друге, твори Тудора є дуже контраверсійними для різних груп. Такі гострі суперечки можуть призвести до знищення пам'ятника. А пам'ятник роботи Крвавича заслуговує на те, щоби бути збереженим».

Насправді особа Тудора під закон про декомунізацію[недоступне посилання з липень 2019] формально не підпадає, що підтвердили і в Українському інституті національної пам'яті (він не обіймав керівних посад, не причетний до встановлення радянської влади на території України і не був працівником органів державної безпеки)[1].

 
Надгробок С.Олексюка-Тудора на Личаківському кладовищі у Львові

7 вересня 2016 року було демонтовано пам'ятник Тудору. Після демонтажу його передадуть до Львівської національної галереї мистецтв ім. Бориса Возницького[13].

Твори С.Олексюка-ТудораРедагувати

Рецензії на твори С. ТудораРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. а б в г Мирослава Іваник. Совок львівської декомунізації // Zbruch, 09.06.2016
  2. Криса Л., Фіголь Р. Личаківський некрополь. — Львів, 2006. — С. 456. — ISBN 966-8955-00-5.
  3. а б в Тарас Базюк. Вірус Тудора // Zbruch, 14.05.2016
  4. Памятники истории и культуры Украинской ССР. — Киев : Наукова думка, 1987. — С. 328.
  5. Памятники истории… — С. 312.
  6. Памятники истории… — С. 312.
  7. З калейдоскопу подій // Жовтень. — 1971. — № 8. — С. 158.
  8. Постанова Верховної Ради України «Про відзначення 120-річчя з дня народження С. Й. Тудора»
  9. Власники магазину Львові закрили меморіальну дошку письменникам. Архів оригіналу за 14 липень 2014. Процитовано 14 червень 2014. 
  10. В рамках декомунізації демонтовано меморіальну дошку на вул. Дорошенка // Zbruch, 25.05.2016
  11. Zaxid.net. Праворадикали спробували знести пам’ятник Тудору у центрі Львова. ZAXID.NET. Процитовано 2016-05-10. 
  12. У Львові намагались знести пам'ятник письменнику Тудору: є постраждалі // Громадське радіо
  13. У Львові демонтували пам'ятник радянському письменнику Тудору

ДжерелаРедагувати

ПосиланняРедагувати