Свято-Троїцька церква (Головне)

Церква святої Трійці
Церква святої Трійці
	51°19′55.5″ пн. ш. 24°04′51.5″ сх. д. / 51.332083° пн. ш. 24.080972° сх. д.
Тип споруди	церква
Розташування	Україна, Головне
Кінець будівництва	1841
Стиль	класицизм
Належність	Українська Православна Церква (МП)
Стан	пам'ятка архітектури національного значення України
Адреса	вул. Шевченка, 14
Епонім	Трійця
	Свято-Троїцька церква (Головне) (Україна)
	Свято-Троїцька церква у Вікісховищі

Церква святої Трійці^[1] — чинна церква у смт. Головне Любомльського району Волині, побудована у 1841 році старанням графа Браницького. Церква та дзвіниця є пам'ятками архітектури та містобудування національного значення^[2]. Нині територія храму огороджена невисокою цегляною стіною.

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Церква Святої Трійці.

Настоятель — архімандрит Сава (Мякота)^[3].

З історії церкви

Вперше церква в смт. Головне, яка входила в Любомльську протопопію, згадується під 1482 роком. З поборових реєстрів за 1533 рік відомо, що церква сплачувала податку в рік 16 грошів і додатково ще 8 грошів. На той час вона була покинута.

У 1618 році церква селища згадується як Покровська. Невідомо, коли вона перейшла в унію, але вже у 1620 році, за вказівкою греко-католицького єпископа Афанасія Пакости, у Любомлі проводився церковний собор, де був присутній і священик з церкви селища Головно.

Іван Виговський, як староста Любомльський, колятор і опікун місцевих церков виконав у своєму старостві в 1659 році Гадяцьку угоду і вивів церкви староства з-під юрисдикції греко-католицького єпископа Якова Суші, перевівши їх у православ'я. Серед них була і церква с. Головне. У 1664 році, після страти І.Виговського поляками, всі церкви були знову повернуті в унію.

У 1795 році після третього поділу Польщі Західна Волинь увійшла до складу Росії і возз'єдналася з основною частиною України. Село стало волосним центром Володимир-Волинського повіту Волинської губернії. На той час у Головно була дерев'яна церква, але 8 травня 1820 року сталася пожежа і церква повністю згоріла. Старожили розповідають, що церква, яка згоріла, стояла за 100 м на північний захід від нинішньої. Через 20 років, у 1841 році, старанням графа Браницького була побудована нова мурована церква з дзвіницею. Цей храмовий ансамбль зберігся досі^[4].

У 2009 році Троїцьку церкву — пам'ятку національного значення було спотворено настоятелем УПЦ Московського патріархату — архімандритом Савою (Мякотою): унікальний класицистичний іконостас XIX століття вилучено з храму, замінено оригінальні вікна на пластикові. Зовні знищено класицистичне горизонтальне профілювання стін храму, а також пофарбовано у яскравий зелений колір — нехарактерний для пам'ятки.

Архітектура

Церква Святої Трійці побудована в стилі класицизму, являє собою різновид центричної споруди, в композиції якої позначився вплив європейської архітектури другої половини XVIII — першої половини XIX століття. Храм цегляний, оштукатурений, хрестовидний в плані (західна гілка подовжена), з ротондою у центральній частині, перекритій куполом на високому світловому барабані. Гілки хреста перекриті напівциркульними склепіннями з розпалубками, розкриті в підкупольний простір високими арочними прорізами, зовні купол увінчаний колоною з яблуком. Всі частини пам'ятки згруповані в суворому підпорядковуванні центру, підкреслюють його основне значення в загальній композиції. Площини фасадів розкреслені горизонтальним рустом^[5]^[6].

На відміну від інших центричних хрещатих храмів, збудованих на Волині за подібною об'ємно-просторовою структурою, архітектурним формам Троїцької церкви притаманні монументальність і деяка присадкуватість. Це помітно в пропорціях фасадів і підбанника верху, в низьких трикутних фронтонах, які завершують торці рамен просторового хреста, а в інтер'єрі — у формі арок, що об'єднують наву з раменами просторового хреста. Замість звичайних півциркульних арок тут застосовані трицентрові «мальовані», ніби притиснуті вагою масивного центру^[7].

Окремо від церкви, по осі її західного фасаду знаходиться дзвіниця, покрита шоломоподібним чотиригранним дахом хвилястого контуру з перехватом в основі, увінчаним колоною з яблуком. Цегляна, квадратна в плані, двох'ярусна. Перший ярус дзвіниці — прохід на територію церкви, другий — власне дзвіниця з арочними отворами для дзвонів^[6]. Над високими прямокутними входами східного й західного фасадів дзвіниці розміщується характерне для класицизму півциркульне вікно. Роги першого та другого ярусів будівлі підкреслені пілястрами^[7].

Галерея

Примітки

↑ ЗАКОН УКРАЇНИ Про Перелік пам'яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації
↑ Пам'ятки містобудування і архітектури Волинської області. Архів оригіналу за 25 червня 2013. Процитовано 10 травня 2013. [Архівовано 2015-09-23 у Wayback Machine.]
↑ Любомльське благочиння — історія та сучасність^{[недоступне посилання з травня 2019]}
↑ Олександр Остапюк «З історії церкви смт Головне Любомльського району» // Минуле і сучасне Волині та Полісся. Любомль в історії України та Волині: Наук. зб.: Випуск 25; Матеріали XXV Волинської обласної історико-краєзнавчої конференції, м. Любомль, 25 жовтня 2007 р. — Луцьк, 2007. — с., 358 іл.
↑ Довідник «Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР» (том 2 ст.95). Архів оригіналу за 25 березня 2007. Процитовано 21 квітня 2010. [Архівовано 2007-03-25 у Wayback Machine.]
↑ ^а ^б Довідник «Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР» (том 2 ст.96). Архів оригіналу за 24 березня 2007. Процитовано 21 квітня 2010. [Архівовано 2007-03-24 у Wayback Machine.]
↑ ^а ^б Годованюк О. М. Монастирі та храми Волинського краю. — К.: Техніка, 2004.-176 с.: іл. — (Нац. святині України). — Бібліогр.: с. 170—173. — ISBN 966-575-072-0.

Література

Олександр Остапюк «З історії церкви смт Головне Любомльського району» // Минуле і сучасне Волині та Полісся. Любомль в історії України та Волині: Наук. зб.: Випуск 25; Матеріали XXV Волинської обласної історико-краєзнавчої конференції, м. Любомль, 25 жовтня 2007 р. — Луцьк, 2007. — с. 358 іл.
Годованюк О. М. Монастирі та храми Волинського краю. — К.: Техніка, 2004. — 176 с.: іл. — (Нац. святині України). — Бібліогр.: с. 170—173. — ISBN 966-575-072-0.
Довідник «Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР» (том 2, ст. 95) [Архівовано 25 березня 2007 у Wayback Machine.]
Довідник «Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР» (том 2, ст. 96) [Архівовано 24 березня 2007 у Wayback Machine.]

Інтернет-джерела

Любомльське благочиння — історія та сучасність^{[недоступне посилання з травня 2019]} (процитовано 10 квітня 2010 року)
Троїцька церква з надбрамною дзвіницею в смт. Головне [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.]

[1] ЗАКОН УКРАЇНИ Про Перелік пам'яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації

[2] Пам'ятки містобудування і архітектури Волинської області. Архів оригіналу за 25 червня 2013. Процитовано 10 травня 2013. [Архівовано 2015-09-23 у Wayback Machine.]

[3] Любомльське благочиння — історія та сучасність^{[недоступне посилання з травня 2019]}

[4] Олександр Остапюк «З історії церкви смт Головне Любомльського району» // Минуле і сучасне Волині та Полісся. Любомль в історії України та Волині: Наук. зб.: Випуск 25; Матеріали XXV Волинської обласної історико-краєзнавчої конференції, м. Любомль, 25 жовтня 2007 р. — Луцьк, 2007. — с., 358 іл.

[Довідник1-5] Довідник «Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР» (том 2 ст.95). Архів оригіналу за 25 березня 2007. Процитовано 21 квітня 2010. [Архівовано 2007-03-25 у Wayback Machine.]

[Довідник2-6] а ^б Довідник «Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР» (том 2 ст.96). Архів оригіналу за 24 березня 2007. Процитовано 21 квітня 2010. [Архівовано 2007-03-24 у Wayback Machine.]

[Годованюк-7] а ^б Годованюк О. М. Монастирі та храми Волинського краю. — К.: Техніка, 2004.-176 с.: іл. — (Нац. святині України). — Бібліогр.: с. 170—173. — ISBN 966-575-072-0.

[1]

[2]

[3]

[4]

[5]

[6]

[7]