Трофімов Микола Миколайович
Трофімов Миколай Миколайович (рос. Трофимов Николай Николаевич, 21 січня 1920, Севастополь — 7 листопада 2005, Санкт-Петербург) — російський і радянський актор театра і кіно. Заслужений артист РРФСР (1960). Народний артист РРФСР (1974). Народний артист СРСР (1990).
Трофімов Миколай Миколайович | ||||
---|---|---|---|---|
Ім'я при народженні | Трофимов Николай Николаевич | |||
Народився | 21 січня 1920 Севастополь | |||
Помер | 7 листопада 2005 (85 років) Санкт-Петербург | |||
Поховання | Літераторські мостки | |||
Національність | росіянин | |||
Громадянство | СРСР → Росія | |||
Діяльність | актор | |||
Alma mater | Ленінградський театральний інститут імені О. М. Островського (1941) | |||
Заклад | Санкт-Петербурзький театр комедіїd, Балтійський дім і Великий драматичний театр імені Георгія Товстоногова | |||
Роки діяльності | 1934—2000 | |||
Діти | донька | |||
IMDb | ID 0873324 | |||
Нагороди та премії | ||||
| ||||
Трофімов Миколай Миколайович у Вікісховищі | ||||
Життєпис
ред.Народився у місті Севастополь в родині робочого. Акторську кар'єру розпочав у віці 14 років, коли зіграв епізодичну роль підлітка-раба (без слів) у Севастопольському театрі юних глядачів[1] (вистава «Хижка дяді Тома»). Починав у художній самодіяльності школи, коли читав малі оповідання Антона Чехова.
Після закінчення школи прибув у Ленінград, де здав іспити у Театральний інститут і був прийнятий одразу. Його керівник — Б. В. Зон.
На молоді роки актора випали роки другої світової війни. Миколу Трофімова узяли у ансамбль «П'ять морів», котрий організував Ісаак Дунаєвський для концертів перед вояками. Ансамбль був великим за кількістю учасників (260 артистів) і різнобарвним за жанровою тематикою, бо серед учасників були музиканти, балетні танцівники, актори. Ансамбль «П'ять морів» проіснував до 1943 року і був подрібнений на малі концертні бригади.
Під час гастролей ансамблю у місті Тбілісі невеликого на зріст і кумедного актора і побачив театральний режисер Товстоногов Георгій Олександрович[1]. Після 17 років праці у Ленінградському театрі комедії[1] був запрошений на працю у Великий драматичний театр імені Горького, керівником котрого на той час був Товстоногов[1].
1946 року актор Микола Трофімов демобілізувався із армії і був прийнятий у Ленінградський театр комедії[1]. Там працював із театральним режисером Акімовим Миколаєм до 1963 року[1]. Там же зустрів свою першу дружину, з котрю прожив більше п'ятдесяти років. Донька актора (перекладач за фахом) мешкає у Італії[1].
Як актор Микола Трофімов мав непогані ролі і у кіно, серед котрих капітан Тушин у «Війні і мирі» С. Бондарчука та у водевілі «Лев Гурич Сінічкін», де повністю використали його комедійне амплуа[1]. Хоча актор мріяв про роль науковця або жебракуючого філософа. Сам Микола Трофімов полюбляв філософську літературу[1], мало схожу на його комедійне амплуа.
Знявся у ряді українських картин. Працював на озвучуванні фільмів і мультфільмів.
Нагороджений орденами і медалями.
Помер у Санкт-Петербурзі 2005 року.
Фільмографія
ред.(вибірково)
- «Йшов солдат з фронту» (1939)
- «Пирогов» (1947)
- «Мусоргський» (1950, студент)
- «Бєлінський» (1953)
- «Приборкувачка тигрів» (1954)
- «Медовий місяць» (1956)
- «Таланти і шанувальники» (1956, Вася, купець)
- «Повість про молодят» (1959, Кукушкін, батько чотирьох дочок)
- «Як мотузочок не в'ється» (1961)
- «Строкаті розповіді» (1961)
- «Смугастий рейс» (1961, штурман)
- «Каїн XVIII» (1963, агент таємної поліції № 214, зображував позолочену статую у фонтані)
- «Третя молодість» (1965, Петров)
- «Міщани» (1966, вистава ВДТ)
- Війна і мир (1967, Тушин)
- «Хроніка пікіруючого бомбардувальника» (1967, майор, комендант аеродрому)
- «Діамантова рука» (1968, полковник міліції)
- «Трембіта» (1968)
- «На шляху в Берлін» (1969, ст. лейтенант Іван Єгорович Зайцев, зв'язківець)
- «Африканич» (1970, Африканич)
- «Чарівна сила мистецтва» (1970, директор школи)
- «Літні сни» (1972, дід Слива)
- «Тютюновий капітан» (1972, думний дяк Акакій Львович Плющихін)
- «Лев Гурич Сінічкін» (1974, Лев Гурич Сінічкін)
- «Одинадцять надій» (1975)
- «Повість про невідомого актора» (1976)
- «Блокада» (1977)
- «Степ» (1977)
- «Про Червону Шапочку» (1977, Товстий Вовк)
- «Соловей» (1979, генерал-адмірал)
- «Довгі дні, короткі тижні...» (1980)
- «Бідна Маша» (1981)
- «Принцеса цирку» (1982)
- «Ось такі дива» (1982)
- «У старих ритмах» (1982, начальник карного розшуку Василь Кузьмич Штиков)
- «Батьки і діди» (1982)
- «Вільний вітер» (1983)
- «Рудий, чесний, закоханий» (1984)
- «Фро» (1984, Ефстафьев, батько Фросі)
- «Витівки в старовинному дусі» (1986)
- «Гроза над Руссю» (1992)
- «Пристрасті за Анжелікою» (1993)
- «Кумпарсіта» (1993)
- «Вулиці розбитих ліхтарів» (1998)
- «Чи не послати нам... гінця?» (1998)
- «Місто без сонця» (2005) та ін.
Примітки
ред.Посилання
ред.- Фільмографія на kino-teatr.ru(рос.)
- Велике життя маленької людини Миколи Трофімова(рос.)
- ж «Культура», № 4, 2005