Третя течія
Третя течія (англ. Third stream) — експериментальний напрям сучасного джазу, що виник у середині 1950-х рр. Являє собою синтез джазу та європейської симфонічної музики (класичної та сучасної). Поява напряму призвела до практики створення розгорнутих творів для змішаних складів оркестра, який включає академічних музикантів та джазових імпровізаторів[1]. Зблизити джаз та академічну музику намагався ще у 1920-х рр засновник симфонічного джазу Пол Вайтмен, а також Джордж Гершвін, Ернст Кшенек, Даріус Мійо, Ервін Шульгофф, Дюк Еллінгтон[1].
| Третя течія | |
|---|---|
| Стилістичні походження | |
| Походження |
США |
| Типові інструменти |
поширені у джазовій та класичній музиці |
Термін був придуманий в 1957 році композитором Гюнтером Шуллером на лекції в Університеті Брандейса. Імпровізація, як правило, розглядається як життєво важлива складова третьої течії.[2]
У 1961 році Шуллер визначив третю течію як «новий жанр музики, розташований приблизно на півдорозі між джазом та класичною музикою».[3] Оскільки третя течія спирається на класику так само, як і на джаз, зазвичай вимагається, щоб композитори та виконавці володіли обома жанрами.
Примітки ред.
- ↑ а б Симоненко, Владимир Степанович. Лексикон джаза [Текст] / В. С. Симоненко. — К. : Музична Україна, 1981. — 111 с.
- ↑ (Encyclopædia Britannica)
- ↑ (Schuller)
|
Це незавершена стаття про музику. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |