Відкрити головне меню

У Сєвєродонецьку доволі розвинуте транспортне сполучення. З іншими містами Сєвєродонецьк сполучається за допомогою залізниць і автобусів. В самому місті дуже щільно розвинута мережа внутрішньоміських і приміських транспортних маршрутів тролейбусів, автобусів, маршрутних таксі.

Зміст

Автомобільний транспортРедагувати

Зазвичай міста будувалися на торгових шляхах. Згодом ці торгові шляхи перетворювалися у міжнародні транспортні коридори. Сєвєродонецьк — молоде місто, тому місце побудови обумовлене іншими причинами. Причини подібного розташування міста читайте у історії Сєвєродонецька. Тому жодної траси міжнародного значення через Сєвєродонецьк не проходить. Найближчими міжнародними автошляхами є траси E40 (близько 60 км через Лисичанськ по автошляху Т-13-02) і Е50 (близько 80 км через Лисичанськ, Первомайськ, Стаханов і Алчевськ по автошляху Р-66, Т-13-16 і Т-05-04).

У 2008 році статус місцевого автошляху Т-13-03 був підвищений до статусу регіонального і отримав індекс Р-66. Це перший автошлях такого статусу у цьому регіоні. Він проходить через міста Лисичанськ, Рубіжне і Сєвєродонецьк. Іншим місцевим автошляхом Т-13-06 Сєвєродонецьк сполучається з центром сусіднього району — Новоайдаром. Т-13-06 упирається в автошлях національного статусу Н-21. Місцевий автошлях сполучає місто з автошляхом Т-13-02 і через нього з одним з найстарших міст Слобожанщини — Старобільськом.

За січень-листопад 2009 року підприємствами автомобільного транспортубуло доставлено замовникам 415,4 тис. вантажів, що становить 10,8% від загальнообласних показників. Вантажообіг за цей же період склав 25,2 млн ткм, що становить 4,2% від загальнообласних показників.[1] Тобто незважаючи на не досить розгалужену мережу автошляхів навколо Сєвєродонецька вони є досить завантаженими.

Також в місці перетину з вулицею Заводською вулиця Промислова проходить через автомобільну розв'язку через залізничні колії і продовжує огинати місто по Окружній дорозі. Окружна дорога в свою чергу перетинає місцевий автошлях на Старобільськ і закінчується в районі перетину з шосе Будівельників. За межами міста шосе Будівельників переходить у трасу Т-13-06 на Новоайдар і Луганськ. Тобто транзитний транспорт може фактично об'їхати місто не забруднюючи атмосферу міста, чого нема, наприклад, у обласному центрі Луганську, де міжнародна автотраса E40 проходить через історичний центр міста.

Міжміське і міжнародне пасажирське автобусне сполученняРедагувати

На розі проспекту Хіміків, Окружної дороги і шосе Будівельників розташований міський автовокзал. Сєвєродонецьк прямим сполученням пов'язаний з:

Через місто проходять і транзитні рейси, які зв'язують місто з:

На міжміських маршрутах міста можна було зустріти автобуси угорського виробнитцва Ikarus 250, Ikarus 256 та інші.

Сєвєродонецький автовокзалРедагувати

Сєвєродоне́цький авто́бусний вокза́л — вокзал для автобусних міжміських і міждержавних перевезень в Сєвєродонецьку, який розташований за адресою: проспект Хіміків, 61. Час роботи: 04:40-19:30.

Побудований у 19631964 роках за проектом архітектора Іван Шеховцова. Вокзал розрахований на відправлення до 200 пасажирів на годину. Відповідно до генерального плану автовокзал був винесений на східну околицю міста, що забезпечує можливість виїзду у напрямку Луганська і Сватова, а через окружну дорогу в інших напрямках.

Об'ємно-просторова структура автовокзалу являє собою куб, який формує три зони: площа перед автовокзалом з боку міської автомагістралі, зону прибуття автобусів та зону їх відправлення. Це типовий проект, такі автовокзали як Сєвєродонецький побудовані по всій області.

У тильній стороні автовокзалу створений цокольний поверх, де розміщені допоміжні служби, камери зберігання і криті перони прибуття і відправлення автобусів. На першому поверсі знаходиться касовий зал з виходами на тераси, під якими розміщені перони. У формуванні інтер'єру центральної частини автовокзалу істотну роль відіграє панельне скло, яке відкриває вид на проспект Хіміків.

Приміське пасажирське автобусне сполученняРедагувати

Сєвєродонецьк пов'язаний автобусним сполученням з усіма населеними пунктами, які підпорядковуються Сєвєродонецькій міській раді. Крім того сполучення є з багатьма сусідніми населеними пунктами Старобільського, Кремінського, Новоайдарського, Попаснянського районів. Автобуси відправляються як від Центрального автовокзалу, так і від Центрального ринку. Автобуси і маршрутні таксі на Лисичанськ відправляються також з площі Перемоги.

Мережа внутрішньоміських автодорігРедагувати

В місті нараховується до 50 вулиць, провулків тощо. Усі вулиці заасфальтовані. Більшість з них знаходяться у достатньо задовільному стані, але у зв'язку з неякісним виконанням робіт більшість доріг приходиться за кілька років знову ремонтувати. Тротуари у місті поступово обкладають тротуарною плиткою. Як і у більшості міст, крамниці та інші організації, які розташовуються на перших поверхах житлових будинків зобов'язані доглядати територію між будинком і вулицею. В тому числі облаштування тротуарів.

Повітряний транспортРедагувати

Аеропорт «Сєвєродонецьк» — аеропорт розташований за 7 км на південь від Сєвєродонецька. Аеропорт має одну злітно-посадкову смугу довжиною 2840 метрів, один перон, один аеровокзал.

Новий аеропорт було відкрито 16 квітня 1968 року. Аеропорт може приймати такі літаки як Ан-24 і ЯК-40. Пропускна спроможність аеровокзалу становить 150 осіб на годину, а вантажного терміналу — 70 тон на добу. Аеропорту наданий клас Б (з 2009 року).

На сьогоднішній день не працює.

Залізничний транспортРедагувати

У Сєвєродонецьку є тупікова вантажна однойменна станція, та вантажна станція Предмостова. Це досить велика станція, яка має 14 колій. Вона обслуговує весь промисловий сектор Сєвєродонецька. Найближчі пасажирські станції знаходяться у Лисичанську і Рубіжному. До станції Лисичанськ 4 кілометри. Біля неї є автобусна зупинка, біля якої зупиняється весь пасажирський транспорт, який сполучає Сєвєродонецьк і Лисичанськ. У майбутньому згідно з проектом біля станції буде зупинка міжміського тролейбусу. Станція Рубіжне є не менш популярною і мешканці Сєвєродонецька також часто нею користуються.

Міський громадський транспортРедагувати

У січня-листопаді 2009 року послугами пасажирського транспорту скористалися 16011,1 тис. пасажирів. Пасажирообіг склав 169,6 млн пас. км. На відміну від перевезення вантажів, який у 2009 році скоротився — кількість перевезених пасажирів значно зросла, на понад ніж 13%.[2]

ТрамвайРедагувати

У 1967 році було прийняте рішення про будівництво трамвайних мереж у Сєвєродонецьку. Кілька разів з різних причин будівництво трамваю переносилося. У 1994 році було прийняте рішення про відмову від будівництва трамвайних мереж у Сєвєродонецьку.

ТролейбусРедагувати

Сєвєродонецький тролейбус — вид міського транспорту у місті Сєвєродонецьк, Луганської області. Датою відкриття руху є 1 січня 1978 року. В місті діють 5 постійних маршрутів. На міських маршрутах курсують такі моделі тролейбусів: ЗіУ-682ГОМ (ЗіУ-682Г.016-03), 2 штуки Дніпро Е187, ЮМЗ-Т1, ЮМЗ-Т2, ЮМЗ-Т2.09; є 3 технічні тролейбуси КТГ-1; раніше також працювали ЗіУ-682Б і ЗіУ-682БОО, зараз курсують ЗіУ-682Г.

Маршрутні таксіРедагувати

Міські маршрутні таксі охоплюють більшість вулиць міста. Фактично з кожної точки міста на відстані не більше 5-10 хвилин можна сісти на якийсь з видів транспорту.

Маршрути автобусів в режимі маршрутного таксі («Маршрутки»):

Міські автобусиРедагувати

1 липня 1934 — відкрився перший автобусний маршрут «Лисичанськ — Лисхімбуд». З 1934 по 1942 рік на ньому перевозили пасажирів з міста Лисичанська до заводу «Лисичанський хімзавод». У 1935 році «Лисхімбуд автотрест» отримав 10 автобусів ЗІС-8. Усього до початку війни було отримано 25 автобусів. Після початку німецько-радянської війни і до середини 50-х років автобусний рух було перервано.

На початку 50-х років минулого століття місто було схоже на великий будівельний майданчик: не було ні будинків, ні вулиць, а були бараки і польові дороги меж цима бараками. У цьому селищі міського типу проживало трохи більше 10 тисяч чоловік. Тим часом для потужного хімічного комбінату «Азот» було потрібно більша кількість людей, ніж ті, які мешкали в цьому селищі. Населення селища стало збільшуватися за рахунок приїжджих з різних куточків СРСР. І вже до 1955 року в селищі налічувалося 30 тисяч чоловік. Почалося будівництво перших вулиць і провулків, з'явилися перші будинки, дерева і сквери. Збільшення чисельності населення селища призвело до появи в ньому перших повоєнних автобусів. Однак, спершу це були вантажівки ГАЗ-51, в кузові яких були розташовані лавочки. Поверх кузова був натягнутий тент, який захищав людей від дощу і вітру. Таким чином у Сєвєродонецьку з'явився перший післявоєнний автобус. У цього автобуса не було встановленого маршруту та шляхів сполучення. Ці автобуси забирали людей з вулиць і провулків і везли до прохідної комбінату. У 1958 році після присвоєння Сєвєродонецьку статусу міста до 30-тисячної позначки чисельності населення був пущений перший автобусний маршрут в межах міста. Він рухався від вулиці Призаводської (нині вул. Пивоварова) вулицею Леніна до вулиці Польової. Через рік був введений другий маршрут: від автовокзалу по вулиці Польової до комбінату. Також було організовано сполучення до сусідніх міст Рубіжне та Лисичанськ. На маршрутах працювали автобуси Львівського автобусного заводу ЛАЗ-695Е і машини Павлівського автозаводу ПАЗ-670. На початку 60-х років у місті з'явилися нові автобуси ЗіЛ-158 (ЛіАЗ 158) (вони були у виробнитцві з 1957 по 1970 рік, і були побудовані спільно ЛіАЗом та ЗІЛом, у 1959 році виробнитцво автобуса було перенесене на Лікінський автобусний завод, однак назву автобуса можна зустріти як ЗІЛ- так і ЛіАЗ-158); окрім цього у місті працювали автобуси ЛіАЗ-677М, яких було випущено найбільше з-поміж усього модельного ряду Лікінського автобусного заводу. Також у минулому працювали автобуси моделей Ikarus 260 i Ikarus 280 угорської фірми Ikarus.

Автобусне сполучення активно розвивалося до появи тролейбусного сполучення. Остаточно автобусне сполучення зникло з вулиць міста після розпаду СРСР, коли вони були замінені маршрутними таксі.

ПриміткиРедагувати

ДжерелаРедагувати