Вікіпедія

Транспорт Сент-Вінсент і Гренадин

(Перенаправлено з Транспорт Сент-Вінсенту і Гренадин)

Транспорт Сент-Вінсент і Гренадин представлений автомобільним , повітряним , водним (морським) , у населених пунктах та у міжміському сполученні діє громадський транспорт пасажирських перевезень. Площа країни дорівнює 389 км² (204-те місце у світі)[1]. Форма території країни — архіпелажна, витягнута в субмеридіональному напрямку; максимальна дистанція з півночі на південь — 90 км, розміри найбільшого острова (Сент-Вінсент) — 27 x 16 км[2][3]. Географічне положення Сент-Вінсент і Гренадин дозволяє контролювати морські транспортні шляхи між акваторіями Карибського моря та північної частини Атлантики (протока Сент-Вінсент на півночі)[4].

Транспорт Сент-Вінсент і Гренадин M:
Транспортна система Сент-Вінсент і Гренадин (англ.)
Транспортна система Сент-Вінсент і Гренадин (англ.)
Територія
Площа 389 км² (204-те)
Рельєф гористий
Найвища точка гора Суфрієр (1234 м)
Повітряний
Аеропортів 6 (175-те)
Наземний
Автошляхів 829 км (189-те)
Водний
Узбережжя 84 км
Головний порт Кінгстаун
Адміністрування
Орган Міністерство транспорту, робіт, міського розвитку та місцевого самоврядування
Голова міністр Джуліан Франсіс

Історія становлення і розвитку ред.

Автомобільний ред.

Докладніше: Автомобільний транспорт Сент-Вінсент і Гренадин

Загальна довжина автошляхів у Сент-Вінсенті і Гренадинах, станом на 2003 рік, дорівнює 829 км, з яких 580 км із твердим покриттям і 249 км без нього (188-ме місце у світі)[1].

Див. також: Автошляхи Сент-Вінсент і Гренадин та Номерні знаки Сент-Вінсент і Гренадин

Повітряний ред.

Докладніше: Цивільна авіація Сент-Вінсент і Гренадин

У країні, станом на 2013 рік, діє 6 аеропортів (175-те місце у світі), з них 5 із твердим покриттям злітно-посадкових смуг і 1 із ґрунтовим[1]. Аеропорти країни за довжиною злітно-посадкових смуг розподіляються наступним чином (у дужках окремо кількість без твердого покриття):<a/>5 (0);

  • від 8 тис. до 5 тис. футів (2437—1524 м) — 1 (0);
  • від 5 тис. до 3 тис. футів (1523—914 м) — 3 (0);
  • коротші за 3 тис. футів (<914 м) — 1 (1)[1].

У країні, станом на 2015 рік, зареєстровано 2 авіапідприємства, які оперують 11 повітряними суднами[1].

Сент-Вінсент і Гренадини є членом Міжнародної організації цивільної авіації (ICAO). Згідно зі статтею 20 Чиказької конвенції про міжнародну цивільну авіацію 1944 року, Міжнародна організація цивільної авіації для повітряних суден країни, станом на 2016 рік, закріпила реєстраційний префікс — J8, заснований на радіопозивних, виділених Міжнародним союзом електрозв'язку (ITU)[1][5]. Аеропорти Сент-Вінсент і Гренадин мають літерний код ІКАО, що починається з — TV[1].

Див. також: Авіакомпанії Сент-Вінсент і Гренадин та Аеропорти Сент-Вінсент і Гренадин

Водний ред.

Докладніше: Водний транспорт Сент-Вінсент і Гренадин

Морський ред.

Головний морський порт країни: Кінгстаун.

Морський торговий флот країни, станом на 2010 рік, складався з 412 морських суден з тоннажем більшим за 1 тис. реєстрових тонн (GRT) кожне (25-те місце у світі), з яких: балкерів — 64, суховантажів — 263, інших вантажних суден — 14, танкерів для хімічної продукції — 4, контейнеровозів — 18, газовозів — 3, пасажирських суден — 2, вантажно-пасажирських суден — 7, нафтових танкерів — 9, рефрижераторів — 12, ролкерів — 15, спеціалізованих танкерів — 1[1].

Станом на 2010 рік, кількість морських торгових суден, що ходять під прапором країни, але є власністю інших держав — 325 (Австрії — 1, Азербайджану — 1, Бангладеш — 1, Бельгії — 7, Бермудських Островів — 1, Болгарії — 9, Китайської Народної Республіки — 65, Хорватії — 8, Кіпру — 3, Чехії — 1, Данії — 9, Домініки — 1, Єгипту — 2, Естонії — 8, Франції — 2, Німеччини — 3, Греції — 42, Гаяни — 2, Гонконгу — 5, Ізраїлю — 3, Італії — 4, Японії — 3, Кенії — 2, Латвії — 15, Лівану — 2, Литви — 9, Монако — 2, Нідерландів — 1, Норвегії — 13, Польщі — 3, Румунії — 1, Російської Федерації — 11, Сінгапуру — 5, Словенії — 1, Швеції — 10, Швейцарії — 7, Сирії — 9, Туреччини — 13, Об'єднаних Арабських Еміратів — 3, Великої Британії — 6, України — 12, Сполучених Штатів Америки — 18, Венесуели — 1)[1].

Міський громадський ред.

Докладніше: Міський громадський транспорт Сент-Вінсент і Гренадин

Державне управління ред.

Держава здійснює управління транспортною інфраструктурою країни через міністерство транспорту, робіт, міського розвитку та місцевого самоврядування. Станом на 11 березня 2015 року міністерство в уряді Ральфа Еверарда Гонсалвеса очолювала Джуліан Франсіс[6].

Див. також ред.

Примітки ред.

  1. ↑ а б в г д е ж и к Saint Vincent and the Grenadines : [англ.] // The World Factbook. — Washington, D.C. : Central Intelligence Agency, 2017. — 19 April. — Дата звернення: 21 лютого 2017 року. — ISSN 1553-8133.
  2. ↑ Атлас світу, 2005.
  3. ↑ Дубович І. А., 2008.
  4. ↑ Атлас. Економічна і соціальна географія світу, 2010.
  5. ↑ (англ.) Convention on International Civil Aviation.
  6. ↑ Saint Vincent and the Grenadines : [англ.] // Chiefs of State and Cabinet Members of Foreign Governments. — Washington, D.C. : Central Intelligence Agency, 2017. — 19 April. — Дата звернення: 21 лютого 2017 року.

Література ред.

Українською ред.

Англійською ред.

Російською ред.

Посилання ред.

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Транспорт Сент-Вінсент і Гренадин

[[Категорія:Транспорт Сент-Вінсент

Див. також: Інші статті

і Гренадин| ]]

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Транспорт_Сент-Вінсент_і_Гренадин&oldid=33022120