Відкрити головне меню

Транспорт Росії представлений автомобільним [⇨], залізничним [⇨], повітряним [⇨], водним (морським, річковим і озерним) [⇨] і трубопровідним [⇨], у населених пунктах [⇨] та у міжміському сполученні діє громадський транспорт пасажирських перевезень. Площа країни дорівнює 17 098 242 км² (1-ше місце у світі)[1]. Форма території країни — складна, витягнута широтно; максимальна дистанція з півночі на південь — 4500 км, зі сходу на захід — 9650 км[2][3]. Географічне положення Росії дозволяє країні контролювати морські транспортні шляхи навколо Євразії Північним морським шляхом через Арктику, повітряні коридори між Європою та Азією, Північною Америкою та Азією[4].

Транспорт Росії M:
Транспортна система Росії (англ.)
Транспортна система Росії (англ.)
Площа 17,1 млн км² (1-ше)
Рельєф на заході рівнинний,
на сході й півдні гористий
Найвища точка гора Ельбрус (5633 м)
Аеропортів 1218 (5-те)
Автошляхів 1,3 млн км (5-те)
Залізниць 87,1 тис. км (3-тє)
Узбережжя 37,65 тис. км
Головний порт Санкт-Петербург
Водних шляхів 102,0 тис. км (2-ге)
Найдовша річка Об (3650 кілометр)
Трубопроводів 259,87 тис. км
Метрополітени 8
Орган Міністерство транспорту
Голова міністр Соколов Максим Юрійович

Зміст

Історія становлення і розвиткуРедагувати

АвтомобільнийРедагувати

Загальна довжина автошляхів у Росії, станом на 2012 рік, дорівнює 1 283 387 км, з яких 927 721 км із твердим покриттям (39 143 км швидкісних автомагістралей) і 355 666 км без нього (5-те місце у світі)[1].

ЗалізничнийРедагувати

Загальна довжина залізничних колій країни, станом на 2014 рік, становила 87 157 км (3-тє місце у світі), з яких 86 200 км широкої 1520-мм колії (40 300 км електрифіковано), 957 км вузької 1067-мм колії (Сахалін)[1]. Приблизно 30 тис. км залізничних колій використовується у відкритих кар'єрах.

ПовітрянийРедагувати

У країні, станом на 2013 рік, діє 1218 аеропортів (5-те місце у світі), з них 594 із твердим покриттям злітно-посадкових смуг і 624 із ґрунтовим[1]. Аеропорти країни за довжиною злітно-посадкових смуг розподіляються так (у дужках окремо кількість без твердого покриття):

  • довші за 10 тис. футів (>3047 м) — 54 (4);
  • від 10 тис. до 8 тис. футів (3047-2438 м) — 197 (13);
  • від 8 тис. до 5 тис. футів (2437—1524 м) — 123 (69);
  • від 5 тис. до 3 тис. футів (1523—914 м) — 95 (81);
  • коротші за 3 тис. футів (<914 м) — 125 (457)[1].

У країні, станом на 2015 рік, зареєстровано 32 компанії авіаперевізників, які оперують 661 повітряним судном[1]. За 2015 рік загальний пасажирообіг на внутрішніх і міжнародних рейсах становив 76,8 млн осіб[1]. За 2015 рік повітряним транспортом було перевезено 4,76 млрд тонно-кілометрів вантажів (без врахування багажу пасажирів)[1].

У країні, станом на 2013 рік, споруджено і діє 49 гелікоптерних майданчиків[1].

Росія є членом Міжнародної організації цивільної авіації (ICAO). Згідно зі статтею 20 Чиказької конвенції про міжнародну цивільну авіацію 1944 року, Міжнародна організація цивільної авіації для повітряних суден країни, станом на 2016 рік, закріпила реєстраційний префікс — RA, заснований на радіопозивних, виділених Міжнародним союзом електрозв'язку (ITU)[5][1]. Аеропорти Росії мають літерний код ІКАО, що починається з — U[1].

ВоднийРедагувати

МорськийРедагувати

Головні морські порти країни: Калінінград, Санкт-Петербург, Находка, Новоросійськ, Восточний. Нафтові термінали: порт Кавказ (Чорне море), Приморськ (Балтійське море). Річний вантажообіг контейнерних терміналів (дані за 2011 рік): Санкт-Петербург — 2,37 млн контейнерів (TEU)[1]. СПГ-термінали для експорту скрапленого природного газу діють на Сахаліні.

Морський торговий флот країни, станом на 2010 рік, складався з 1143 морських суден з тоннажем понад 1 тис. реєстрових тонн (GRT) кожне (11-те місце у світі), з яких: балкерів — 20, суховантажів — 642, інших вантажних суден — 3, танкерів для хімічної продукції — 57, нафторудовозів — 42, контейнеровозів — 13, пасажирських суден — 15, вантажно-пасажирських суден — 7, нафтових танкерів — 244, рефрижераторів — 84, ролкерів — 13, спеціалізованих танкерів — 3[1].

Станом на 2010 рік, кількість морських торгових суден, що ходять під прапором країни, але є власністю інших держав — 155 (Бельгії — 4, Кіпру — 13, Естонії — 1, Ірландії — 1, Італії — 14, Латвії — 2, Нідерландів — 2, Румунії — 1, Південної Кореї — 1, Швейцарії — 3, Туреччини — 101, України — 12); зареєстровані під прапорами інших країн — 439 (Антигуа і Барбуди — 3, Бельгії — 1, Белізу — 30, Болгарії — 2, Камбоджі — 50, Коморських Островів — 12, Островів Кука — 1, Кіпру — 46, Домініки — 3, Грузії — 6, Гонконгу — 1, Кірибаті — 1, Ліберії — 109, Малайзії — 2, Мальти — 45, Маршаллових Островів — 5, Молдови — 5, Монголії — 2, Панами — 49, Румунії — 1, Сент-Кіттсу і Невісу — 13, Сент-Вінсенту і Гренадин — 11, Сьєрра-Леоне — 7, Сінгапуру — 2, Іспанії — 6, Вануату — 7, невстановленої приналежності — 19)[1].

РічковийРедагувати

Загальна довжина судноплавних ділянок річок і водних шляхів, доступних для суден з дедвейтом більше за 500 тонн, 2009 року становила 102 000 км (2-ге місце у світі)[1]. У європейській частині країни існує розгалужена мережа водних транспортних шляхів загальною довжиною 72 тис. км, що поєднує каналами річкові системи Білого, Балтійського, Чорного, Азовського і Каспійського морів. Головні річки цієї системи: Волга з притоками Ока і Кама, Дон, озера Ладозьке і Онезьке.

Головні річкові порти країни: Санкт-Петербург на річці Нева.

ТрубопровіднийРедагувати

 
Дмитро Медведєв на відкритті початку будівництва газогону «Північний потік», 9 квітня 2010 року

Загальна довжина газогонів у Росії, станом на 2013 рік, становила 163 947 км; трубопроводів зрідженого газу — 1 378 км; нафтогонів — 80 820 км; інших трубопроводів — 40 км; продуктогонів — 13 658 км; водогонів — 23 км[1].

Міський громадськийРедагувати

Державне управлінняРедагувати

Держава здійснює управління транспортною інфраструктурою країни через міністерство транспорту. Станом на 1 грудня 2016 року міністерство в уряді Дмитра Медведєва очолював Соколов Максим Юрійович[6].

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. а б в г д е ж и к л м н п р с т Russia : [англ.] // The World Factbook. — Washington, D.C. : Central Intelligence Agency, 2017. — 18 June. — Дата звернення: 21 лютого 2017 року. — ISSN 1553-8133.
  2. Атлас світу, 2005
  3. Дубович І. А., 2008
  4. Атлас. Економічна і соціальна географія світу, 2010
  5. (англ.) Convention on International Civil Aviation.
  6. Russia : [англ.] // Chiefs of State and Cabinet Members of Foreign Governments. — Washington, D.C. : Central Intelligence Agency, 2017. — 18 June. — Дата звернення: 21 лютого 2017 року.

ЛітератураРедагувати

УкраїнськоюРедагувати

АнглійськоюРедагувати

РосійськоюРедагувати

  • (рос.) Максаковский В. П. Географическая картина мира. Книга I: Общая характеристика мира. — М. : Дрофа, 2008. — 495 с. — ISBN 978-5-358-05275-8.
  • (рос.) Максаковский В. П. Географическая картина мира. Книга II: Региональная характеристика мира. — М. : Дрофа, 2009. — 480 с. — ISBN 978-5-358-06280-1.
  • (рос.) Физико-географический атлас мира. — М. : Академия наук СССР и главное управление геодезии и картографии ГГК СССР, 1964. — 298 с.
  • (рос.) Шаповал Н. С. Транспортная география и транспортные системы мира : учебное пособие. — К. : Центр учбової літератури, 2006. — 188 с. — ISBN 000-0000-00-4.
  • (рос.) Экономическая, социальная и политическая география мира. Регионы и страны / под ред. С. Б. Лаврова, Н. В. Каледина. — М. : Гардарики, 2002. — 928 с. — ISBN 5-8297-0039-5.
  • (рос.) Энциклопедия стран мира / глав. ред. Н. А. Симония. — М. : НПО «Экономика» РАН, отделение общественных наук, 2004. — 1319 с. — ISBN 5-282-02318-0.

ПосиланняРедагувати