Транспорт Вануату представлений автомобільним , повітряним , водним (морським) , у населених пунктах та у міжміському сполученні діє громадський транспорт пасажирських перевезень. Площа країни дорівнює 12 189 км² (164-те місце у світі)[1]. Форма території країни — архіпелажна, витягнута з південного сходу на північний захід; максимальна відстань з півночі на південь — 1200 км, зі сходу на захід — 200 км[2][3]. Географічне положення Вануату дозволяє країні контролювати морські та повітряні транспортні шляхи зі Східної Азії та Північної Америки до Нової Зеландії та Південної Австралії[4].

Транспорт Вануату M:
Транспортна система Нової Каледонії та Вануату (фр.)
Транспортна система Нової Каледонії та Вануату (фр.)
Територія
Площа 12,2 тис. км² (164-те)
Рельєф гористий
Найвища точка гора Табвемасана (1877 м)
Повітряний
Аеропортів 31 (114-те)
Наземний
Автошляхів 1,1 тис. км (185-те)
Водний
Узбережжя 2528 км
Головний порт Порт-Віла
Адміністрування
Орган Міністерство інфраструктури і громадських служб
Голова міністр Дон Кен

Історія становлення і розвитку ред.

Автомобільний ред.

Загальна довжина автошляхів у Вануату, станом на 2000 рік, дорівнює 1 070 км, з яких 256 км із твердим покриттям і 814 км без нього (185-те місце у світі)[1].

Повітряний ред.

У країні, станом на 2013 рік, діє 31 аеропорт (114-те місце у світі), з них 3 із твердим покриттям злітно-посадкових смуг і 28 із ґрунтовим[1]. Аеропорти країни за довжиною злітно-посадкових смуг розподіляються наступним чином (у дужках окремо кількість без твердого покриття):<a/>3 (0);

  • від 10 тис. до 8 тис. футів (3047-2438 м) — 1 (0);
  • від 8 тис. до 5 тис. футів (2437—1524 м) — 1 (0);
  • від 5 тис. до 3 тис. футів (1523—914 м) — 1 (7);
  • коротші за 3 тис. футів (<914 м) — 0 (21)[1].

У країні, станом на 2015 рік, зареєстроване 1 авіапідприємство, яке оперує 6 повітряними суднами[1]. За 2015 рік загальний пасажирообіг на внутрішніх і міжнародних рейсах становив 287,5 тис. осіб[1]. За 2015 рік повітряним транспортом було перевезено 1,5 млн тонно-кілометрів вантажів (без врахування багажу пасажирів)[1].

Вануату є членом Міжнародної організації цивільної авіації (ICAO). Згідно зі статтею 20 Чиказької конвенції про міжнародну цивільну авіацію 1944 року, Міжнародна організація цивільної авіації для повітряних суден країни, станом на 2016 рік, закріпила реєстраційний префікс — YJ, заснований на радіопозивних, виділених Міжнародним союзом електрозв'язку (ITU)[1][5]. Аеропорти Вануату мають літерний код ІКАО, що починається з — NV[1].

Водний ред.

Морський ред.

Головні морські порти країни: Форарі, Луганвіль, Порт-Віла.

Морський торговий флот країни, станом на 2010 рік, складався з 77 морських суден з тоннажем більшим за 1 тис. реєстрових тонн (GRT) кожне (58-ме місце у світі), з яких: балкерів — 38, суховантажів — 8, танкерів для хімічної продукції — 2, контейнеровозів — 1, газовозів — 2, пасажирських суден — 1, рефрижераторів — 24, автовозів — 1[1].

Станом на 2010 рік, кількість морських торгових суден, що ходять під прапором країни, але є власністю інших держав — 72 (Бельгії — 1, Канади — 5, Китайської Народної Республіки — 1, Греції — 3, Японії — 39, Норвегії — 1, Польщі — 9, Російської Федерації — 7, Сінгапуру — 2, Тайваню — 1, Об'єднаних Арабських Еміратів — 1, Сполучених Штатів Америки — 2)[1].

Міський громадський ред.

Державне управління ред.

Держава здійснює управління транспортною інфраструктурою країни через міністерство інфраструктури і громадських служб. Станом на 10 грудня 2015 року міністерство в уряді Мелтека Сато Кілман Лівтанвану очолював Дон Кен[6].

Див. також ред.

Примітки ред.

  1. а б в г д е ж и к л м Vanuatu : [англ.] // The World Factbook. — Washington, D.C. : Central Intelligence Agency, 2017. — 22 March. — Дата звернення: 21 лютого 2017 року. — ISSN 1553-8133.
  2. Атлас світу, 2005.
  3. Дубович І. А., 2008.
  4. Атлас. Економічна і соціальна географія світу, 2010.
  5. (англ.) Convention on International Civil Aviation.
  6. Vanuatu : [англ.] // Chiefs of State and Cabinet Members of Foreign Governments. — Washington, D.C. : Central Intelligence Agency, 2017. — 22 March. — Дата звернення: 21 лютого 2017 року.

Література ред.

Українською ред.

Англійською ред.

Російською ред.

  • (рос.) Максаковский В. П. Географическая картина мира. Книга I: Общая характеристика мира. — М. : Дрофа, 2008. — 495 с. — ISBN 978-5-358-05275-8.
  • (рос.) Максаковский В. П. Географическая картина мира. Книга II: Региональная характеристика мира. — М. : Дрофа, 2009. — 480 с. — ISBN 978-5-358-06280-1.
  • (рос.) Физико-географический атлас мира. — М. : Академия наук СССР и главное управление геодезии и картографии ГГК СССР, 1964. — 298 с.
  • (рос.) Шаповал Н. С. Транспортная география и транспортные системы мира : учебное пособие. — К. : Центр учбової літератури, 2006. — 188 с. — ISBN 000-0000-00-4.
  • (рос.) Экономическая, социальная и политическая география мира. Регионы и страны / под ред. С. Б. Лаврова, Н. В. Каледина. — М. : Гардарики, 2002. — 928 с. — ISBN 5-8297-0039-5.
  • (рос.) Энциклопедия стран мира / глав. ред. Н. А. Симония. — М. : НПО «Экономика» РАН, отделение общественных наук, 2004. — 1319 с. — ISBN 5-282-02318-0.

Посилання ред.