Транспорт Білорусі представлений автомобільним , залізничним , повітряним , водним (річковим) і трубопровідним , у населених пунктах та у міжміському сполученні діє громадський транспорт пасажирських перевезень. Площа країни дорівнює 207 600 км² (86-те місце у світі)[1]. Форма території країни — відносно компактна; максимальна дистанція з півночі на південь — 545 км, зі сходу на захід — 620 км[2][3]. Географічне положення Білорусі дозволяє країні контролювати транспортні шляхи між Російською Федерацією і країнами Європейського Союзу; між країнами Балтії й Україною; між акваторіями Балтійського та Чорного морів[4].

Транспорт Білорусі M:
Транспортна система Білорусі (англ.)
Транспортна система Білорусі (англ.)
Територія
Площа 207,6 тис. км² (86-те)
Рельєф рівнинний
Найвища точка Дзержинська гора (346 м)
Повітряний
Аеропортів 65 (75-те)
Наземний
Автошляхів 86,4 тис. км (56-те)
Залізниць 5,5 тис. км (34-те)
Водний
Узбережжя 0 км
Водних шляхів 2,5 тис. км (35-те)
Трубопровідний
Трубопроводів 8,7 тис. км
Міський
Метрополітени 1
Адміністрування
Орган Міністерство транспорту і зв'язку
Голова міністр Анатолій Сівак

Історія становлення і розвитку ред.

Автомобільний ред.

Загальна довжина автошляхів у Білорусі, станом на 2010 рік, дорівнює 86 392 км, з яких 74 651 км із твердим покриттям і 11 741 км без нього (54-те місце у світі)[1]. У Білорусі налічується близько 200 тис. км відомчих (сільськогосподарських, заводський, лісових та інших) автошляхів, з яких 10 тис. км знаходяться в населених пунктах.

Залізничний ред.

 
Схема Білоруської залізниці

Загальна довжина залізничних колій країни, станом на 2014 рік, становила 5 528 км (34-те місце у світі), з яких 5 503 км широкої 1520 мм колії (874 км електрифіковано), 25 км стандартної 1435 мм колії[1]. Залізничному і автомобільному транспорту належить провідна роль у транспортній системі Білорусі. Управління процесом перевезень і виробничо-господарською діяльністю залізничного транспорту здійснює Білоруська залізниця. Вона пов'язана із залізницями суміжних країн: Латвії (Latvijas dzelzceļš), Литви (Lietuvos Geležinkeliai), Польщі (Polskie Koleje Państwowe), Росії (Российские железные дороги) і України (Укрзалізниця).

Повітряний ред.

У країні, станом на 2013 рік, діє 65 аеропортів (75-те місце у світі), з них 33 із твердим покриттям злітно-посадкових смуг і 32 із ґрунтовим[1]. Аеропорти країни за довжиною злітно-посадкових смуг розподіляються наступним чином (у дужках окремо кількість без твердого покриття):

  • довші за 10 тис. футів (>3047 м) — 1 (1);
  • від 10 тис. до 8 тис. футів (3047-2438 м) — 20 (0);
  • від 8 тис. до 5 тис. футів (2437—1524 м) — 4 (1);
  • від 5 тис. до 3 тис. футів (1523—914 м) — 1 (2);
  • коротші за 3 тис. футів (<914 м) — 7 (28)[1].

Міжнародні аеропорти Білорусі:

У країні, станом на 2015 рік, зареєстровано 2 авіапідприємства, які оперують 30 повітряними суднами[1]. Національний перевізник — авіакомпанія «Бєлавіа». За 2015 рік загальний пасажирообіг на внутрішніх і міжнародних рейсах становив 1,49 млн осіб[1]. За 2015 рік повітряним транспортом було перевезено 1,8 млн тонно-кілометрів вантажів (без врахування багажу пасажирів)[1].

У країні, станом на 2013 рік, споруджено і діє 1 гелікоптерний майданчик[1].

Білорусь є членом Міжнародної організації цивільної авіації (ICAO). Згідно зі статтею 20 Чиказької конвенції про міжнародну цивільну авіацію 1944 року, Міжнародна організація цивільної авіації для повітряних суден країни, станом на 2016 рік, закріпила реєстраційний префікс — EW, заснований на радіопозивних, виділених Міжнародним союзом електрозв'язку (ITU)[1][5]. Аеропорти Білорусі мають літерний код ІКАО, що починається з — UM[1].

Водний ред.

Річковий ред.

Загальна довжина судноплавних ділянок річок і водних шляхів, доступних для суден з дедвейтом понад 500 тонн, 2011 року становила 2 500 км (35-те місце у світі)[1]. Головні водні транспортні артерії країни: Західна Двина на півночі, Німан на заході; Дніпро з притоками Сож, Березина й Прип'ять у центрі й на півдні.

Головні річкові порти країни: Мозир на річці Прип'ять.

Трубопровідний ред.

 
Трубопровідна система Білорусі (англ.)

Загальна довжина газогонів у Білорусі, станом на 2013 рік, становила 5 386 км; нафтогонів — 1 589 км; продуктогонів — 1 730 км[1]. Трубопровідний транспорт Білорусі використовується для транспортування нафти, нафтопродуктів і газу. Газотранспортна система Білорусі виконує дві основні функції: забезпечення природним газом внутрішніх споживачів, а також транзит природного газу через територію держави в країни Західної та Центральної Європи.

Міський громадський ред.

Мінська міська електричка, після відкриття у вересні 2011 року, стала в Мінську п'ятим видом громадського транспорту — після трамвая, тролейбуса, автобуса та метро.

Державне управління ред.

Держава здійснює управління транспортною інфраструктурою країни через міністерство транспорту і зв'язку. Станом на 12 липня 2013 року міністерство в уряді Михаїла Мясниковича очолював Анатолій Сівак[6].

Див. також ред.

Примітки ред.

  1. а б в г д е ж и к л м н п Belarus : [англ.] // The World Factbook. — Washington, D.C. : Central Intelligence Agency, 2017. — 15 March. — Дата звернення: 21 лютого 2017 року. — ISSN 1553-8133.
  2. Атлас світу, 2005.
  3. Дубович І. А., 2008.
  4. Атлас. Економічна і соціальна географія світу, 2010.
  5. (англ.) Convention on International Civil Aviation.
  6. Belarus : [англ.] // Chiefs of State and Cabinet Members of Foreign Governments. — Washington, D.C. : Central Intelligence Agency, 2017. — 15 March. — Дата звернення: 21 лютого 2017 року.

Література ред.

Українською ред.

Англійською ред.

Російською ред.

  • (рос.) Максаковский В. П. Географическая картина мира. Книга I: Общая характеристика мира. — М. : Дрофа, 2008. — 495 с. — ISBN 978-5-358-05275-8.
  • (рос.) Максаковский В. П. Географическая картина мира. Книга II: Региональная характеристика мира. — М. : Дрофа, 2009. — 480 с. — ISBN 978-5-358-06280-1.
  • (рос.) Физико-географический атлас мира. — М. : Академия наук СССР и главное управление геодезии и картографии ГГК СССР, 1964. — 298 с.
  • (рос.) Шаповал Н. С. Транспортная география и транспортные системы мира : учебное пособие. — К. : Центр учбової літератури, 2006. — 188 с. — ISBN 000-0000-00-4.
  • (рос.) Экономическая, социальная и политическая география мира. Регионы и страны / под ред. С. Б. Лаврова, Н. В. Каледина. — М. : Гардарики, 2002. — 928 с. — ISBN 5-8297-0039-5.
  • (рос.) Энциклопедия стран мира / глав. ред. Н. А. Симония. — М. : НПО «Экономика» РАН, отделение общественных наук, 2004. — 1319 с. — ISBN 5-282-02318-0.

Посилання ред.