Тоцький Леонід Григорович
Леонід Григорович Тоцький (12 лютого 1932, Лехнівка — 5 лютого 2022, Київ) — український реставратор, художник-монументаліст; член Спілки радянських художників України (1987), дійсний член Української академії архітектури[1]. Заслужений художник України (2016)[2][a].
| Тоцький Леонід Григорович | ||||
|---|---|---|---|---|
| Народження |
12 лютого 1932 Лехнівка, Баришівський район, Київська область, СРСР | |||
| Смерть | 5 лютого 2022 (89 років) | |||
| Київ, Україна | ||||
| Країна |
 СРСР Україна | |||
| Навчання | Київський державний художній інститут (1965) | |||
| Діяльність | художник | |||
| Вчитель | Вітковський Лев Іванович | |||
| Член | Спілка радянських художників України | |||
| Нагороди |
 | |||
|
| ||||
Життєпис ред.
Народився 12 лютого 1932 року в селі Лехнівці (нині Броварський район Київської області, Україна). Навчавсяв в Київському училищі прикладного мистецтва. Його педагогами були Володимир Бондаренко, Григорій Довженко, Дмитро Шавикін, Григорій Синиця. Після закінчення училища почав працювати в команді реставраторів під керівництвом Луки Петровича Калениченка, які виконували роботу з рятування й реставрації мозаїк і фресок ХІ століття Софійського собору у Києві[1].
У 1965 році закінчив Київський державний художній інститут, де навчався зокрема у Лева Вітковського. Працював у Київському творчо-виробничому комбінаті «Художник» Національної спілки художників України.
Жив у Києві, в будинку на вулиці Празькій, № 32, квартира 35[3], потім в будинку на проспекті Петра Григоренка, № 3а, квартира 24[4].
Помер 5 лютого 2022 року[5].
Творчість ред.
Працював в галузі монументально-декоративного мистецтва. Серед робіт:
- оформлення вестибюля і фасадів Інституту теоретичної фізики імені М. М. Боголюбова НАН України (1970)[1];
- розписи, мозаїка, вітражі, ковка у санаторіях «Бердянськ», «Лазурний» (1972—1978);
- оформлення церкви Благовіщення в павільйоні над Золотими воротами (1983)[1];
- реставрація картин Сергія Васильківського в будинку Полтавського земства (1991—1997);
Був головним художником з відновлення мозаїк і розписів центрального нефу Михайлівського Золотоверхого собору (1999)[6].
За його участю виконані:
- мозаїка склепіння вестибюля Київського залізничного вокзалу (2003);
- оздоблення фасаду нової будівлі Академічного лялькового театру (2005);
- оздоблення фасаду дитячої лікарні Печерського району (12 мозаїчних композицій і герб Печерського району) (2005);
- мозаїки «Андрій Первозваний» і «Святий Володимир» на фасаді Покровського храму на Оболоні (2005);
- мозаїка «Святий Миколай» на східному фасаді церкви Святого Миколи на воді біля Річкового вокзалу (2006);
- ковані ворота для Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка (2006);
- два пам'ятники чорнобильцям у меморіальному комплексі в Дарниці (2006);
- мозаїчні розписи храму Миколи Святоші неподалік станції метро «Лісова» (2012).
У 2016 році працював над відновленням-реконструкцією мозаїчної підлоги Михайлівського собору Видубицького монастиря кінця ХІ століття[1].
Створив серію мозаїчних портретів історичних діячів України — великих київських князів Володимира Великого і Ярослава Мудрого, гетьмана Івана Мазепи, Тараса Шевченка, Михайла Грушевського, Лесі Українки[1].
Увічнення пам’яті ред.
Інститут проблем сучасного мистецтва Національної академії мистецтв України у партнерстві з Полтавським краєзнавчим музеєм імені Василя Кричевського та за підтримки Українського культурного фонду розробив проєкт «Дослідження культурної спадщини українського художника Леоніда Тоцького» — перше ґрунтовне студіювання мистецьких робіт майстра[7]. Результати дослідження викладено у монографії Наталії Кондель-Пермінової «Мозаїка життя Леоніда Тоцького» та каталозі його програмних творів «Українські апостоли»[8]. Оприлюднення підсумків проєкту відбулися в жовтні 2023 року у Києві та Полтаві[9].
Документальні фільми про Леоніда Тоцького ред.
- «Світоч». Творче об’єднання «Вежа». Укртелефільм, 1997. Хр: 20’33”.
- «З одвічністю на “ти”. Художник-реставратор Краєзнавчого музею Леонід Тоцький». ОДТРК «Лтава», 2008. Хр: 19’47”.
- «З одвічністю на “ти”. Ротонда пам’яті». ОДТРК «Лтава», 2009. Хр: 30’00”.
- «Українські апостоли Леоніда Тоцького». ДТРК «Культура», 2010. Хр: 40’58”.
- «Мрійник та романтик Леонід Тоцький». ДТРК «Культура», 2012. Хр: 25’45”.
Зауваги ред.
- ↑ За значний особистий внесок у державне будівництво, соціально- економічний, науково-технічний, культурно-освітній розвиток України, вагомі трудові здобутки та високий професіоналізм.
Примітки ред.
- ↑ а б в г д е Митець, рукою якого водять янголи / Музей історії Десятинної церкви.
- ↑ Указ Президента України № 276/2016 від 25 червня 2016 року.
- ↑ Довідник членів Спілки художників України. Київ. 1998, чторінка 148.
- ↑ Довідник членів Національної спілки художників України. Київ. 2003, сторінка 247.
- ↑ https://np.pl.ua/2022/02/pishov-z-zhyttia-kolyshniy-restavrator-poltavskoho-kraieznavchoho-muzeiu/
- ↑ Тоцький Леонід Григорович // Київська організація Національної спілки художників України.
- ↑ Завершено вивчення й систематизацію рукописів Леоніда Тоцького, які охоплюють значний проміжок його життя. Інститут проблем сучасного мистецтва Національної академії мистецтв України. 25 серпня 2023. Процитовано 15 квітня 2024.
- ↑ Мистецька спадщина Леоніда Тоцького: оприлюднення результатів дослідження. Інститут проблем сучасного мистецтва Національної академії мистецтв України. Процитовано 15 квітня 2024.
- ↑ Ягольник, Альона (20 жовтня 2023). Реставрував Софію Київську та краєзнавчий музей у Полтаві: презентували дослідження про художника Леоніда Тоцького. ЗМІСТ. Процитовано 15 квітня 2024.
Джерела ред.
- Кондель-Пермінова Н. М. Мозаїка життя Леоніда Тоцького / Н. М. Кондель-Пермінова ; Інститут проблем сучасного мистецтва НПМ України ; Український культурний фонд. — Одеса : ВД «Гельветика», 2023. — 320 с. : іл.
- «Українські апостоли» Леоніда Тоцького : [каталог] / упоряд., переднє слово Н. М. Кондель-Пермінова ; Інститут проблем сучасного мистецтва НАМ України. — Ніжин : ПП Лисенко М. М., 2023. — 48 с. : іл.