Томас Ендрюс (хімік)

ірландський фізико-хімик.

То́мас Е́ндрюс (англ. Thomas Andrews; 19 грудня 1813, Белфаст — 26 листопада 1885, Белфаст) — ірландський фізико-хімік. Член Лондонського королівського товариства (1849). Відкрив явище неперервності газоподібного та рідкого станів речовини. Один з основоположників вчення про надкритичний стан речовини.

Томас Ендрюс
англ. Thomas Andrews
Andrews Thomas.jpg
Народився 19 грудня 1813(1813-12-19)
Белфаст, Сполучене Королівство Великої Британії та Ірландії
Помер 26 листопада 1885(1885-11-26) (71 рік)
Белфаст, Сполучене Королівство Великої Британії та Ірландії
Громадянство Велика Британія Велика Британія
Діяльність фізик, хімік, лікар
Alma mater Університет Глазго
Сфера інтересів хімія, фізика
Заклад Королівський коледж Белфаста
Член Лондонське королівське товариство
Відомий завдяки: відкрив явище неперервності газоподібного та рідкого станів речовини
Батько Thomas John Andrewsd[1]
Матір Elizabeth R. Stevensond[1]
Діти Elizabeth Andrewsd[1], James Walker Andrewsd[1], Penelope Andrewsd[1], Jane H. Johnstone Andrewsd[1], Mary Katherine Andrewsd[1] і Thomas John Andrewsd[1]
Нагороди Королівська медаль (1844)

БіографіяРедагувати

Томас Ендрюс народився 19 грудня 1813 року у місті Белфасті. Вивчав хімію під керівництвом професора Томаса Томсона в Університеті Глазго. Для удосконалення своїх знань він їде до Парижа, де працює в хімічній лабораторії Дюма та одночасно в госпіталі з метою вивчення медицини.

Після повернення він продовжує освіту в Дублінському коледжі святої Трійці та в Ірландській медичній школі.

У 22 роки Ендрюс отримує ступінь доктора медицини в Единбурзькому університеті, а згодом професора хімії в Королівській академічні інституції в Белфасті, де він спочатку працював консультантом з хімії. У 1835 році Ендрюс почав успішну медичну практику в рідному Белфасті.

У 1844 році вчений нагороджений Королівською медаллю Лондонського королівського товариства[2].

У 1845 році він стає віце-президентом новоствореного на базі інституції Королівського коледжу Белфаста й обіймає цю посаду до виходу у відставку в 1879 році[3].

Томас Ендрюс помер 26 листопада 1885 року в рідному місті.

Наукові заслугиРедагувати

Основоположна стаття Ендрюса «Про неперервність газоподібного та рідкого станів речовини» була прочитана у Лондонському Королівському товаристві 17 червня 1869 року й опублікована у 159 томі «Philosophical Transactions of the Royal Society» за 1869 рік. Ендрюс розпопочинає її з історії питання, з дослідів Каньяра де Латура, досліджень Фарадея, Реньо, Пульє, Натерера. Він вказує на свою замітку 1861 року, у якій описує спробу перевести в рідкий стан кисень, водень, азот, оксиди вуглецю й азоту, в умовах великих тисків при одночасному охолодженні у ванні з вуглекислоти та ефіру. Досліди дали негативний результат. Однак через декілька років йому вдається перевести CO2 в рідкий стан змінюючи тиск у системі.

Ендрюс провів досліди з діоксидом вуглецю при тисках до 400 атм. Діоксид вуглецю стискався ртуттю у скляній каліброваній трубці діаметром 2,5 мм з глухим витягнутим на капіляр кінцем. Трубка термостатувалась водою. Для защільнення переходу на латунний наконечник застосовувались шкіряні прокладки. Мірою тиску слугував об'єм повітря у паралельно приєднаній трубці. Тиск створювався загвинчуванням сталевого гвинта, що стискав воду і створений тиск через ртуть передавався у скляні калібровані трубки з CO2 та повітрям. Для ряду температур (13,1; 21,5; 31,1; 32,5; 35,5; 48,1 °С) Ендрюс виміряв відносну зміну об'єму діоксиду вуглецю й повітря залежно від значення тиску. За цими даними він зміг побудувати ізотерми.

Найважливіше полягає у тому, що Ендрюс на базі своїх дослідів сформулював твердження про неперервність газоподібного й рідкого станів речовини та про існування критичної точки, у якій закінчується область рівноваги двох флюїдних фаз. Для критичної температури CO2 Ендрюс отримав значення 32,92°С. Він виявив, що на ізотермах ширина вертикальної ділянок, що стосується двофазного стану, зменшується з підвищенням температури й стягується у точку при Т = ТK[4].

Після цього стало зрозуміло, що існує дві умови переходу у надкритичний стан — по тиску та по температурі. Проблема «постійних газів», що існувала на той час (газів, які не вдавалось зрідити) перейшла у розряд технічно вирішуваних.[5] Набір ізотерм флюїду в p-V-координатах (тиск — об'єм) отримав назву «діаграми Ендрюса»[6]. Ендрюс розробив теорію переходу речовин з газоподібного стану у рідкий, увівши поняття критичної точки.

Ендрюс незалежно від інших відкрив критичні явища за рівноваги системи «рідина-пара» у розчинах, увів поняття «критична температура» і «критичний тиск». Вивчав зрідження газів.

Дослідження Ендрюса зробили значний вплив на розвиток вчення про рівняння стану і фазову рівновагу. Він фактично започаткував перегони серед дослідників по зріджуванню інших газів. Серед них у 1877-78 роках Луї-Поль Кайєте був першим, хто зумів здійснити зрідження кисню та азоту.

ПраціРедагувати

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. а б в г д е ж и Lundy D. R. The Peerage — 717826 екз.
  2. Royal Medal (англ.).
  3. Сайт «Люди». Краткая биография (рос.)
  4. Скрипов В. А., Файзуллин М. З. Фазовые переходы кристалл-жидкость-пар и термодинамическое подобие. М.:Физматлит, 2003. — 160 с. — ISBN 5-9221-0475-6
  5. Миттова И. Я., Самойлов А. М. История зарождения и становления физической химии: Учебное пособие. — Воронеж: Изд-во ВГУ, 2004. — 55 с.
  6. Путилов К. А., Курс физики, т. 1, 1963, с. 437.

ДжерелаРедагувати

  • Храмов Ю. А. Эндрюс Томас (Andrews Thomas) // Физики: Биографический справочник / Под ред. А. И. Ахиезера. — 2-е, испр. и дополн. — М. : Наука, 1983. — 400 с.
  • Томас Эндрюс // Выдающиеся химики мира: Биографический справочник. — М. : Высшая школа, 1990.
  • Путилов К. А. Курс физики. — 11-е изд. — М. : Физматгиз, 1963. — Т. I. Механика. Акустика. Молекулярная физика. Термодинамика. — 560 с.