Відкрити головне меню

Ткачов В'ячеслав Матвійович (24 вересня 1885 — 24 березня 1965) — кубанський військовий діяч, генерал-майор авіації. Очолював Кубанську надзвичайну місію в Україні.

Ткачов В'ячеслав Матвійович
Народився 6 жовтня 1885(1885-10-06)
Кубанська область, Російська імперія
Помер 25 березня 1965(1965-03-25) (79 років)
Краснодар, РРФСР, СРСР
Поховання Слов'янський цвинтар (Краснодар)[d]
Громадянство
(підданство)
Flag of the Soviet Union.svg СРСР
Діяльність письменник, військовослужбовець, льотчик
Alma mater Нижньогородський кадетський корпус[d]
Володіє мовами російська
Учасник Перша світова війна
Військове звання генерал-майор
Нагороди
орден Святого Георгія IV ступеня Орден Святого Володимира IV ступеня орден Святої Анни II ступеня орден Святого Станіслава II ступеня орден Святої Анни III ступеня орден Святого Станіслава III ступеня орден Святої Анни 4 ступеня

Зміст

БіографіяРедагувати

Народився у 1885 році. Закінчив Нижньогородський графа Аракчеєва кадетський корпус і Костянтинівське артилерійське училище. У 1906 р. був випущений у 2-гу Кубанську козацьку батарею. У 1910 р. сотник Ткачов став офіцером-вихователем в Одеському кадетському корпусі і за своєю ініціативою закінчив авіаційну школу. У 1912 р. закінчив Севастопольську військову авіаційну школу й отримав призначення в 3-тю авіаційну роту. 12 (25) жовтня 1913 року він здійснює рекордний переліт на «Ньєпор» за маршрутом Київ — Одеса ; — Керч — Тамань — Катеринодар загальною протяжністю в 1500 верст. Незважаючи на несприятливу осінню погоду і інші важкі умови, Ткачов блискуче виконав і цю задачу, за що Київське товариство повітроплавання присудило йому золотий знак «За найвидатніший в Росії в 1913 році переліт».

На фронт Першої світової війни підосавул Ткачов вийшов командиром 20-го авіаційного загону, приданого штабу 4-ї армії. Перший Георгіївський кавалер в російській авіації через бойові вильоти в серпні 1914. У 1916 році — підполковник та начальник авіадівізіона, а згодом — інспектор авіації Південно-Західного фронту. Нагороджений Золотим зброєю. У березні 1917 р. — полковник і генерал-інспектор авіації.

У грудні 1917 р. втік, з Могильова на Кубань, де на початку 1918 р. брав участь рядовим в боях білого партизанського загону проти військ Північно-Кавказької Радянської республіки.

Дипломатична місія в УкраїніРедагувати

В'ячеслава Матвійовича як голову Кубанської надзвичайної місії відправляють в Україну, до гетьмана Павла Скоропадського. Історія замовчує, наскільки вдалою була ця місія, але, у всякому разі, йому вдалося дещо добути з авіаційного майна, оскільки після повернення в Катеринодар він приступив до формування 1-го Кубанського авіазагону, а з 12 грудня його призначають командиром новоствореного Кубанського авіаційного загону. Загін на той час уже мав 8 літаків з відповідним числом льотчиків, і близько 150 обслуговуючого рядового складу. Воював з Червоною Армією, був поранений під Царицином, видужав, знову повернувся в стрій.

З приходом Добровольчої армії влітку 1918 р. на Кубані створив перший авіазагін і командував ним в Добровольчої армії. У ЗСПР — начальник авіації, у Російській армії генерала Врангеля — генерал-майор і начальник авіації. У своїх спогадах генерал Врангель неодноразово згадує генерала Ткачова, називаючи його «видатним льотчиком», і пише, що в боях проти кінноти Жлоби «наші аероплани надали нам неоціненні послуги». Генерал Ткачов — начальник авіації Російської армії — був одним з перших (22 червня 1920 р.) нагороджений орденом Св. Миколая.

ЕміграціяРедагувати

Після залишення Криму генерал Ткачов евакуювався до Сербії і якийсь час служив в інспекції авіації Королівства СХС. Потім, змінюючи професії, проживав в Нові Саді.

АрештРедагувати

У грудні 1944 року був заарештований СМЕРШем 3-го Українського фронту. Був відправлений до Москви, на Луб'янку, де за вироком військового трибуналу засуджений на 10 років за статтею 58. Відсидів у таборах ГУЛАГу, головним чином в Потьмі, до лютого 1955 р., коли був випущений без права проживання у великих містах. Оселився на Кубані, в Краснодарі, де працював в артілі інвалідів-палітурників. Водночас, незважаючи на злиденне існування, Написав книгу «Російський сокіл», яку він присвятив своєму другу капітану Нестерову. У журналі «Кубань» (1962) він опублікував уривки зі своїх спогадів. Ці спогади — «Крила Росії», закінчені їм в 1960 р., — так і не були опубліковані. Один з примірників рукопису «Крила Росії» зберігся в Російській державній бібліотеці.

Генерал Ткачов помер 25 березня 1965 в Краснодарі. Похований на Слов'янському кладовищі.

Автор працьРедагувати

  • Книга «Русский сокол»
  • Питання тактичного застосування авіації в маневреної війні // Військовий збірник. Кн. 1. Белград, 1921. С. 121—136.
  • Махалін А. В. М. Ткачов — учасник і історик повітряних боїв Великої війни // {СБ] Перша світова війна та участь у ній Росії. Ч. II. Москва, 1994. С. 45-63.

ЛітератураРедагувати

  • Николай Рутыч Биографический справочник высших чинов Добровольческой армии и Вооруженных Сил Юга России. Материалы к истории Белого движения М., 2002

ПосиланняРедагувати