Відкрити головне меню

Тишки́ — село в Україні, в Лубенському районі Полтавської області та є адміністративним центром Тишківської сільської ради, якій підпорядковано село Крутий Берег. Чисельність постійного населення становить 240 осіб.

село Тишки
Країна Україна Україна
Область Полтавська
Район/міськрада Лубенський
Рада/громада Тишківська сільська рада
Код КОАТУУ 5322887401
Облікова картка Тишківська сільська рада 
Основні дані
Населення 240 (станом на 1.01.2013)
Поштовий індекс 37515
Телефонний код +380 5361
Географічні дані
Географічні координати 50°06′51″ пн. ш. 33°06′58″ сх. д. / 50.11417° пн. ш. 33.11611° сх. д. / 50.11417; 33.11611Координати: 50°06′51″ пн. ш. 33°06′58″ сх. д. / 50.11417° пн. ш. 33.11611° сх. д. / 50.11417; 33.11611
Середня висота
над рівнем моря
91 м
Водойми р. Удай
Відстань до
обласного центру
152 км
Відстань до
районного центру
16 км
Найближча залізнична станція Лубни
Відстань до
залізничної станції
22 км
Місцева влада
Адреса ради 37515, Полтавська обл., Лубенський р-н, с. Тишки, вул. Центральна, 34; тел. 90-2-42
Сільський голова Шапаренко Василь Іванович
Карта
Тишки. Карта розташування: Україна
Тишки
Тишки
Тишки. Карта розташування: Полтавська область
Тишки
Тишки

Зміст

НазваРедагувати

За переказами, назва села походить від імені запорожського козака Тишка, котрий був поранений в бою з поляками біля села Хитці, де і залишився, збудувавши курінь та одружившись із місцевою дівчиною.

ГеографіяРедагувати

РозташуванняРедагувати

Село Тишки розташоване на обох берегах річки Удай. Вище за течією на відстані 3 км розташовані села Крутий Берег та Хитці, нижче за течією на відстані 1 км розташоване село Луки. Річка в цьому місці звивиста, утворює лимани, стариці та заболочені озера.

ІсторіяРедагувати

Перша згадка про село в історичних документах датується XVII століттям, а саме за універсалом гетьмана Війська Запорозького Івана Брюховецького, датованого 12 липня 1664 року, козацький курінь, що виріс поблизу села Хитці отримав назву хутір Тишка. 22 січня 1653 року гетьман Богдан Хмельницький видав універсал, за яким хутір був подарований гетьманом Лубенському Мгарському монастиреві.[1]

За Генеральним слідством про маєтності 1729-1730 років село належить до Лубенської сотні Лубенського полку та налічує 45 дворів; у 1781 році налічує вже 119 дворів та увійшло до складу Лубенського повіту Київського намісництва. 1787 року власником села стає земський суддя Іван Кулябка. З 1796 року Тишки перебувають у складі Малоросії, а з 1802 року — Полтавської губернії. За переписом 1859 року власницьке і козацьке село налічує 136 дворів з 857 мешканцями. Тут мешкають казенні люди різних звань та козаки, закладено Свято-Георгіївську церкву, щороку у травні та січні відбуваються ярмарки.

Від 1900 року Тишки стають центром однойменної волості, до складу якої ввійшло три громади, а також засновано земську школу, що містилася у глиняній хаті під солом'яною стріхою. У 1910 році земством збудоване приміщення нової школи. На той час у селі налічувалося 179 господарств з 1096 мешканцями, 617 десятин орної землі, а всього посівів 549 десятин. Місцеве населення займається землеробством, плетінням кошиків та інших виробів з виноградної лози.

29 листопада 1917 року збори селян Тишків вирішили вимагати негайного миру та довести цю вимогу до Всеукраїнської Ради військових депутатів.[2]

У 1918 році в селі розпочалась радянська окупація, створено революційний комітет, а у 1920 році створено волосний виконавчий комітет та сільську раду, відкрито початкову школу.

Від 1926 року Тишки стає центром сільської ради Вовчицького району Лубенської округи. 1931 року організовано перші сільськогосподарські артілі «Незаможник», «Нове життя» та «Паризька комуна», які під час колективізації об’єдналися в колгосп ім. XVII з'їзду КПРС, пізніше перейменований на колгосп ім. газети «Правда», першим головою якого був Фесенко Родіон Мусійович.

Під час німецько-фашистської окупації 74 мешканці села вивезено на примусові роботи до Німеччини.

У жорстоких боях за село загинуло 13 вояків 289-ї стрілецької дивізії 26-ї армії, яких було поховано у центрі села. Село остаточно було визволено на початку 1944 року. На полях битв Другої світової війни загинуло 89 односельців.

У 1957 році, на вшанування пам’яті загиблих визволителів села та місцевих мешканців, що загинули за роки війни в Тишках на братській могилі вояків Червоної армії, полеглих під час визволення села відкрито пам'ятник.

У повоєнні роки село поступово піднімається з руїн. Щорічно в літній період у приміщенні школи розміщується табір, де оздоровлюється близько 80 дітей колгоспників з району. Колективне господарство займається вирощуванням зернових культур та тваринництвом; будує корівники, тракторну бригаду, автогараж, хімсклад; зводяться соціально-значущі для села житлові будинки механізаторам та тваринникам, дитячий садок, будинок культури, при якому діє фольклорно-етнографічний ансамбль. Очолюваний Баленко Ганною Тимофіївною колектив ансамблю «Діброва» бере участь у різних конкурсах та концертах, з яких повертається з відзнаками та подарунками. У 1985 році йому присвоєно звання «Народний самодіяльний колектив».

ЕкономікаРедагувати

Економічну частину села складає група різногалузевих виробництв, де працює левова частка населення села. Зокрема, на території населеного пункту діють наступні підприємства, які займаються:

  • вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур — ТзОВ «Оберіг-2»;
  • приватне сільськогосподарське підприємство «Оберіг».

ІнфраструктураРедагувати

ОсвітаРедагувати

У селі працює одна школа — Тишківська загальноосвітня школа I—IІ ступенів. Усі культурні заходи проходять в сільському Будинку культури, де щодня працює бібліотека.

ПослугиРедагувати

  • Надання універсальних послуг поштового зв'язку (пересилання простої та рекомендованої кореспонденції, бандеролей, передплата періодичних видань тощо) — сільське відділення поштового зв`язку Тишки Центру поштового зв’язку № 3 м. Лубни Полтавської дирекції ПАТ «Укрпошта».

Пам'яткиРедагувати

Біля Тишків в урочищі Малярщина виявлено поселення ранньої бронзи (III—II тисячоліття до н. е.) та кургани скіфського часу (IV—III ст. до н. е.), в урочищі Коломак — слов’янський курганний могильник (IX—X ст. н. е.), на якому розкопано 1 курган.

Відомі людиРедагувати

ПриміткиРедагувати

ПосиланняРедагувати