Відкрити головне меню

Тихоокеанські ігри (раніше — Південнотихоокеанські ігри) — спортивний захід з різних видів спорту, що наближається до Олімпійських ігор, хоча і в меншому масштабі з погляду територіального охоплення. У них беруть участь країни Океанії (з 2015 року також Австралія і Нова Зеландія), відбуваються вони раз на чотири роки. Перші ігри пройшли в 1963 р. у м. Сува на острові Фіджі, там само розташована і штаб-квартира Ради Тихоокеанських ігор.

Тихоокеанські ігри
англ. Pacific Games
Рада Тихоокеанських ігор.jpg
Абревіатура PAG
Штаб-квартира Фіджі Сува, Фіджі
Перші змагання 1963
Зустрічаються кожні 4 роки
Веб-сайт Офіційний веб-сайт

Зміст

ІсторіяРедагувати

ЗадумРедагувати

Ідея Південнотихоокеанських ігор приналежить доктору А. Г. Саху Хану (Dr A.H. Sahu Khan), хто був одним з представників Фіджі на зборах Південно-Тихоокеанської комісії (South Pacific Commission) у Рабаулі 1959 року. Пропозиція Саху Хана була прийнята, і в 1961 році в Нумеа відбулася чергова зустріч, на якій право бути першим господарем створених ігор надали державі Фіджі[1].

СтворенняРедагувати

У 1962 році Південнотихоокеанська Комісія заснувала Раду Південнотихоокеанських ігор, яка й провела перші Ігри у Суві (Фіджі). За минулі 40 років Південнотихоокеанські ігри проходили в 12 країнах і територіях. Первісно Ігри влаштовували один раз на три роки, надалі інтервал був збільшений до чотирьох років — після Ігор у Тумоні на Гуамі.

Внаслідок пережитків колоніального минулого, багато країн-учасників перших Ігор 1963 року були залежними від Британії або Франції територіями. Це не могло не спричинити переважання там британських і французьких прапорів, виконання державних гімнів цих країн. Західне Самоа (зараз Самоа) було єдиною країною з власним прапором і гімном, оскільки лише ця держава на цей час добилася незалежності. Поступово її здобували й інші країни Океанії, і на нових Іграх з'являлося щораз більше прапорів молодих держав. Проте, англійська і французька мови досі залишаються офіційними на Іграх[2].

Як і на всіх спортивних заходах, на Південнотихоокеанських іграх не обійшлося без непорозумінь. Невелика суперечка досі триває щодо доречності проведення змагань у неділю. По всьому Тихоокеанському регіону зберігається традиція додержувати священний для християн день (наприклад, на Тонга спортивні і тому подібні заходи в неділю заборонені), тому такий розпорядок Ігор багато хто зустрічають несхвально. Деякі види спорту самі по собі можуть зачепити почуття вірян. Так, у пляжному волейболі, де офіційною уніформою жінок є бікіні, на Іграх мусили узвичаїти більш строге вбрання, йдучи назустріч консервативним колам[3]. Втім, багато країн регіону мають не такі суворі звичаї, до них належать, зокрема, Острови Кука, Нова Зеландія, Американське Самоа, Французька Полінезія. Вони відрізняються більшою терпимістю у цьому питанні.

Тихоокеанські ігри не залишилися у стороні від інших регіональних і всесвітніх подій. У 1995 році, коли Ігри приймало в себе Папеете на острові Таїті, багато країн бойкотували їх у знак протесту проти французьких ядерних випробувань у Тихому океані[4]. Провести повноцінно вдалося лише наступні Ігри, що пройшли в 1999 на острові Гуам.

Першою метою Тихоокеанських ігор, згідно зі Статутом їх Ради, є[5]

« Створювати узи сердечної дружби і братерства серед людей країн тихоокеанського регіону шляхом спортивного обміну без розрізнення раси, релігії і політичних поглядів
Оригінальний текст(англ.)
To create bonds of kindred friendship and brotherhood amongst people of the countries of the Pacific region through sporting exchange without any distinctions as to race, religion or politics.
»

Ігри закликані сприяти пропаганді та розвитку спорту серед країн і народів південно-тихоокеанського регіону[1]. Через 50 років після заснування, у 1998 році, Південно-Тихоокеанська комісія змінила назву на «Секретаріат Тихоокеанської Спільноти» (Secretariat of the Pacific Community)[1].

Сучасні ігриРедагувати

На XII Південнотихоокеанських іграх, що пройшли в Суві, уперше була представлена повна програма з 32 видів спорту, включаючи як добре відомі в регіоні види, так малознайомі і зовсім для нього незвичайні.

Сильно корпорована спонсорська допомога уперше дала змогу організаторам зосередитися на питаннях успішного проведення ігор. Барвиста і ефективна рекламна компанія в ЗМІ сприяла хвилі інтересу до Ігор у публіки. Школи і молодіжні організації залучалися до інтерактивних програм[6].

XIII Південнотихоокеанські ігри прийняло місто Апіа на Самоа. На відміну від Олімпійських ігор, від яких очікуються значні прибутки країні-господареві,[7] Південнотихоокеанські ігри 2007 мали принести Самоа 92 млн доларів США боргу — переважно внаслідок створення широкомасштабної інфраструктури, зокрема, мостів і доріг[8].

Незважаючи на перспективу великих витрат і боргів, п'ять країн (Папуа Нова Гвінея, Вануату, Соломонові Острови, Тонга і Американське Самоа) запропонували прийняти в себе Тихоокеанські ігри 2015. Нарешті, право їх проведення отримала Папуа Нова Гвінея (Порт-Морсбі). Ігри 2011 року пройшли в Новій Каледонії (Нумеа). Проте, щораз вища вартість (здогадно понад 1 млрд доларів США) і логістичний тягар влаштовування Ігор продовжують загрожувати здатності деяких країн приймати в себе подібні заходи[9].

Рада ігорРедагувати

Керівним органом ігор є Рада Тихоокеанських ігор. Прапор Ради вручається господареві наступних ігор на церемонії закриття попередніх. З розширенням і економічним ростом країн Тихоокеанського басейну й Океанії зараз визнано доречним для Ради піддати перегляду її статут зважаючи на зміни в регіоні і місце, яке посів спорт у суспільстві. Новий статут ухвалено в 2007 році.

Чинним головою Ради є Відхья Лакхан (Vidhya Lakhan) з Фіджі.

Асоціації членівРедагувати

Членство в Раді здійснюється участю в ній міжнародно визнаних національних мультиспортивних організацій країн і територій, що є членами Тихоокеанської Співдружності.[5]. На теперішній час у Раді 22 члени[10]. Серед всіх країн Співдружності тільки острів Піткерн не є членом Тихоокеанської Ради, у той час як острів Норфолк числиться в ній, не будучи членом Тихоокеанської Співдружності.

15 членів Ради також числяться в асоціаціях Національних олімпійських комітетів Океанії[10]. Починаючи з Тихоокеанських ігор 2015, у них беруть участь Австралія і Нова Зеландія. У липні 2014 Національні олімпійські комітети Океанії оголосили, що їх члени проголосували за право Австралії і Нової Зеландії брати участь у Тихоокеанських іграх. Учасники Ради не могли не враховувати обставину, що спортсмени двох багатих, розвинутих країн можуть виявитися надто нерівними суперниками в змаганнях. Австралії і Новій Зеландії дозволили змагатися тільки в таких видах спорту, як регбі-7, перегони на вітрильниках, тхеквондо і важка атлетика — у цих дисциплінах спортсмени країн Океанії традиційно показували високі результати і могли зробити конкуренцію австралійцям і новозеландцям[11].

 Країна
 Організація
Сайт 
  Американське Самоа Національний Олімпійський Комітет Американського Самоа (ASNOC)  oceaniasport.com/amsam
  Вануату Національний Олімпійський Комітет і Спортивна Асоціація Вануату (VASANOC) oceaniasport.com/vanuatu
  Волліс і Футуна Територіальний Олімпійський і Спортивний Комітет островів Волліс і Фотуна (CTOSWF) wallisetfutuna.franceolympique.com
  Гуам Національний Олімпійський Комітет Гуаму (GNOC) oceaniasport.com/guam
  Кірибаті Національний Олімпійський Комітет Кірибаті (KNOC) oceaniasport.com/kiribati
  Маршаллові Острови Національний Олімпійський Комітет Маршаллових Островів (MINOC) oceaniasport.com/marshalls
  Науру Олімпійський Комітет Науру oceaniasport.com/nauru
  Ніуе Асоціація Спорту й Ігор Співдружності Острову Ніуе (NISCGA) oceaniasport.com/niue
  Нова Каледонія Територіальний Олімпійський і Спортивний Комітет Нової Каледонії (CTOS) www.ctos.nc
  Острів Норфолк Асоціація Аматорського Спорту й Ігор Співдружності Острову Норфолк sportingpulse.com/assoc_page.cgi?assoc=3852
  Острови Кука Національний Олімпійський і Спортивний Комітет Островів Кука (CISNOC) oceaniasport.com/cookis
  Палау Національний Олімпійський Комітет Палау (PNOC) oceaniasport.com/palau
  Папуа Нова Гвінея Спортивна Федерація і Національний Олімпійський Комітет Папуа Нової Гвінеї (PNGSFOC) oceaniasport.com/png
  Північні Маріанські Острови Асоціація Аматорського Спорту Північних Маріанських Островів sportingpulse.com/assoc_page.cgi?assoc=3859
  Самоа Національний Олімпійський Комітет і Спортивна Асоціація Самоа (SASNOC) oceaniasport.com/samoa
  Соломонові Острови Національний Олімпійський Комітет Соломонових Островів (NOCSI) oceaniasport.com/solomon
  Токелау Спортивна Федерація Токелау sportingpulse.com/assoc_page.cgi?assoc=3861
  Тонга Національний Олімпійський Комітет і Спортивна Асоціація Тонга (TASANOC) oceaniasport.com/tonga
  Тувалу Національний Олімпійський Комітет і Спортивна Асоціація Тувалу (TASNOC) oceaniasport.com/tuvalu
  Федеративні Штати Мікронезії Національний Олімпійський Комітет Федеративних Штатів Мікронезії (FSMNOC) oceaniasport.com/fsm
  Фіджі Національний Олімпійський Комітет і Спортивна Асоціація Фіджі (FASANOC) fijiolympiccommittee.com
  Французька Полінезія Олімпійський Комітет Таїті Нуї (COPF) www.copf.pf

Розташування міст-господарів Тихоокеанських ігорРедагувати

 
1963, 1979, 2003
1966, 1987, 2011
1969, 1991, 2015
1971, 1995
1975
1983, 2007
1999
2023
Міста, де проходили і проходитимуть ігри
Рік Ігри Місто Країна Тривалість Кількість спортсменів Кількість країн-учасників Види спорту Лідер за числом медалей
1963 I Сува   Фіджі 29 серпня — 8 вересня 646 13 10   Фіджі
1966 II Нумеа   Нова Каледонія 8–18 грудня 1200 14 12   Нова Каледонія
1969 III Порт-Морсбі   Папуа Нова Гвінея 13–23 серпня 1150 12 15   Нова Каледонія
1971 IV Папеете   Французька Полінезія 25 серпня — 5 вересня 2000 14 17   Нова Каледонія
1975 V Тумон   Гуам 1–10 серпня 1205 13 16   Нова Каледонія
1979 VI Сува   Фіджі 28 серпня — 8 вересня 2672 19 18   Нова Каледонія
1983 VII Апіа   Західне Самоа 5–16 вересня 2500 19 14   Нова Каледонія
1987 VIII Нумеа   Нова Каледонія 8–20 грудня 1650 12 18   Нова Каледонія
1991 IX Порт-Морсбі   Папуа Нова Гвінея 7–21 вересня 2000 16 17   Папуа Нова Гвінея
1995 X Папеете   Французька Полінезія 25 серпня — 5 вересня 2000 12 25   Нова Каледонія
1999 XI Санта-Рита   Гуам 29 травня — 12 червня  3000+ 21 22   Нова Каледонія
2003 XII Сува   Фіджі 28 червня — 12 липня 5000 22 32   Нова Каледонія
2007 XIII Апіа   Самоа 25 серпня — 8 вересня 5000 22 33  /  Нова Каледонія
2011 XIV Нумеа   Нова Каледонія 27 серпня — 10 вересня 4300 22 27   Нова Каледонія
2015 XV Порт-Морсбі[12]   Папуа Нова Гвінея 4–18 липня 3700 24 28   Папуа Нова Гвінея
2019 XVI Підлягає визначенню Підлягає визначенню
2023 XVII Хоніара[13]   Соломонові Острови

Міні-ігриРедагувати

Починаючи з 1981 року в регіоні проводять також і Тихоокеанські міні-ігри (до 2007 — «Південнотихоокеанські міні-ігри»), щоб дати можливість маленьким державам приймати міжнародні змагання. Це Тихоокеанські ігри в зменшеному масштабі, вони також влаштовуються раз на чотири роки в проміжках між головними іграми.

Рік Ігри Місце Країна Тривалість Кількість спортсменів Кількість країн-учасників Види спорту Лідер за числом медалей
1981 I Хоніара   Соломонові Острови 7–19 липня 600 15 5   Нова Каледонія
1985 II Раротонга   Острови Кука 31 липня — 9 серпня 700 15 6   Папуа Нова Гвінея
1989 III Нукуалофа   Тонга 22 серпня — 1 вересня 832 16 6   Західне Самоа
1993 IV Порт-Віла   Вануату 9–16 грудня 15 6   Фіджі
1997 V Паго-Паго   Американське Самоа 11–22 серпня 1798 19 11   Науру
2001 VI Кінгстон   Острів Норфолк 3–14 грудня 18 10   Фіджі
2005 VII Корор   Палау 25 липня — 4 серпня 20 12   Нова Каледонія
2009 VIII Раротонга   Острови Кука 21 вересня — 2 жовтня 21 15   Фіджі
2013 IX Мата-Уту   Волліс і Футуна 2 — 12 вересня 22 8   Французька Полінезія
2017 X Порт-Віла[14]   Вануату
2021 XI Маджуро   Маршаллові Острови

Як і у випадку з головними іграми, вартість необхідної для міні-ігор інфраструктури становить проблему для невеликих країн регіону. Під час підготування до ігор 2009 у Раротонга (хоча острів вже раз приймав їх у себе 1985 р.), місцевий уряд прийняв рішення використати кошти з шляхової статті бюджету, а також здійснив позику в Китаю на суму 10 млн дол США — щоб профінансувати будівництво стадіону[15][16].

Види спортуРедагувати

На Раді Тихоокеанських ігор у липні 2014 ухвалено 37 видів спорту. Тихоокеанські ігри-2019 мають складатися зі змагань з максимум 26 видів, з яких деякі є обов'язковими (виділені жирним).

Колись ігри включали такі види спорту, як регбі-юніон (замінено на регбі-7), регбіліг-7 (замінено на регбіліг-9), підводне полювання (останнє змагання пройшло на іграх у 1999 р.).

Примітки
  • Символ   означає проведення змагань тільки серед чоловіків
  • Символ   означає проведення змагань тільки серед жінок
  • Символ   означає, що змагання проводять на мішаній основі, без розрізнення статі

Статистика медалейРедагувати

Тихоокеанські ігриРедагувати

Офіціально при фінальному підрахуванні медалей переможець не визначається, бо в цих іграх більш цінуються самі змагання і чесна гра[6].

Австралія і Нова Зеландія уперше включені у загальний лік медалей після Тихоокеанських ігор 2015 у Порт-Морсбі. У таблиці наведені результати Ігор у 1963—2015 р.р.

Статистика медалей Тихоокеанських ігор
Позиція Країна       Разом
1   Нова Каледонія 838 673 585 2096
2   Французька Полінезія 485 413 438 1336
3   Папуа Нова Гвінея 432 399 404 1235
4   Фіджі 419 506 430 1355
5   Самоа (у тому числі Західне Самоа) 184 152 157 493
6   Науру 81 51 30 162
7   Гуам 62 91 122 275
8   Тонга 45 55 82 182
9   Американське Самоа 44 43 74 161
10   Острови Кука 25 43 56 124
11   Волліс і Футуна 23 36 76 135
12   Соломонові Острови 17 48 87 152
13   Австралія 16 19 11 46
14   Федеративні Штати Мікронезії 16 16 11 43
15   Вануату (у тому числі Нові Гебриди) 14 41 65 120
16   Палау 9 14 10 33
17   Острів Норфолк 5 13 17 35
18   Кірибаті (у тому числі Острови Гілберта) 5 11 20 36
19   Північні Маріанські Острови 4 12 12 28
20   Токелау 3 2 1 6
21   Нова Зеландія 1 9 10 20
22   Тувалу (у тому числі Острови Елліс) 1 1 4 6
23   Маршаллові Острови - 3 11 14
24   Ніуе - 2 7 9

Тихоокеанські міні-ігриРедагувати

Статистика медалей Тихоокеанських міні-ігор
Позиція Країна       Разом
1   Нова Каледонія 190 152 111 453
2   Фіджі 157 134 138 429
3   Французька Полінезія 129 94 84 307
4   Папуа Нова Гвінея 116 129 122 367
5   Самоа 105 59 73 237
6   Науру 65 14 16 95
7   Острови Кука 34 44 44 122
8   Американське Самоа 27 32 21 80
9   Тонга 25 38 60 123
10   Вануату 18 23 32 73
11   Соломонові Острови 16 45 41 102
12   Кірибаті 16 6 12 34
13   Гуам 9 13 22 44
14   Палау 9 11 7 27
15   Федеративні Штати Мікронезії 9 6 5 20
16   Волліс і Футуна 7 21 23 53
17   Острів Норфолк 7 17 12 36
18   Північні Маріанські Острови 4 12 8 24
19   Ніуе 2 14 7 23
20   Маршаллові Острови 2 6 0 8
21   Тувалу 1 2 9 12
22   Токелау 0 2 0 2

ДжерелаРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. а б в History. Pacific Games Council Official Website. 2013. Процитовано 27 October 2015. 
  2. Charter, 2007, с. 6
  3. Bikinis out, Shorts in at Beach Volleyball Pacific Radio News — Niue FM, 29 August 2007
  4. French tests: Opposition grows, article summarising the response to French nuclear testing in the Pacific from World Information Service on Energy retrieved 19 February 2007
  5. а б Charter, 2007, с. 4
  6. а б 2003 Twelfth South Pacific Games, Suva, Fiji
  7. Article by CBRE regarding increase to gross domestic product and real estate values as a result of the 2004 Athens Olympics. Архів оригіналу за 27 вересень 2007. Процитовано 17 серпень 2017. 
  8. Games puts Samoa in debt. ABC Radio Australia. 2007-09-03. Процитовано 2007-09-03. 
  9. Paligaru, Clement. PNG risks losing right to host 2015 Pacific Games. ABC: Radio Australia. Процитовано 22 August 2012. 
  10. а б Pacific Games Council - DIRECTORY 2013 (PDF 0.4 MB). Pacific Games Council. 2013. Процитовано August 27, 2013. 
  11. «Aussies, Kiwis join Pacific Games: IOC pushes for Oceania to have a true continental games» Архівовано 21 липень 2014 у Archive.is, Pacific Sunday News, 20 July 2014
  12. PNG2015 — Papua New Guinea Wins, published by the Pacific Games Council, on 2009-10-08. Retrieved 2009-10-08.
  13. «Solomon Islands awarded 2023 Pacific Games», Inside the Games, 11 May 2016
  14. «CNMI loses Micro Games bid» Архівовано 9 вересень 2012 у Archive.is, Saipan Tribune, 30 December 2011
  15. Stadium and China loan on hold Cook Islands News Online, 12 September 2007
  16. Stadium for Mini Games in Cooks gets go-ahead. Radio New Zealand. 11 March 2008. Архів оригіналу за 2008-03-11. Процитовано 2017-08-07. 

ПосиланняРедагувати