Тиницький парк

Тини́цький парк — парк-пам'ятка садово-паркового мистецтва місцевого значення в Україні. Розташований на території села Тиниця Бахмацького району Чернігівської області.

Тиницький парк

Центральна алея Центральна алея
51°07′53″ пн. ш. 32°54′51″ сх. д.
Країна	Україна
Розташування	Україна Чернігівська область, Бахмацький район, с. Тиниця
Найближче місто	Бахмач
Площа	70 га
Засновано	1971 р. (сучасний статус)
Оператор	Тиницьке ПТУ
Тиницький парк (Чернігівська область)

Площа 20 га. Статус присвоєно згідно з рішенням Чернігівського облвиконкому від 06.04.1971 року № 168; рішенням Чернігівського облавиконкому від 10.06.1972 року № 303; рішенням Чернігівського облвиконкому від 27.12.1984 року № 454; рішенням Чернігівського облвиконкому від 28.08.1989 року № 164. Перебуває у віданні: Тиницьке ПТУ.

Центр композиції парку — будинок Кочубеів. Перед його головним фасадом — регулярна частина парку квадратної форми. Алеї поділяють її на 16 малих квадратів. По діагоналі — дві взаємопересічені алеї. За будинком — пейзажна частина парку, на території якої є ставки. Деревостан — дуб, липа, клен гостролистий, каштан кінський, ялина, кедр європейський, горіх чорний.

Скарбниця Кочубея

Парк включає в себе: паркому зону площею 14,7 га, ставок розміром 3,7 га, сад — 2,6 га, а також архітектурні пам'ятки — будинок та скарбницю Кочубеїв.

Старий регулярний парк існує з початку ХІХ століття. У ньому в загальних рисах збереглася досить складна система планування, яка включає в себе кілька паркових площ з алеями, обрамлених віковічними деревами. Їхні породи старанно підібрані. Цікава архітектурна структура парку: чотири мальовничі алеї — ялинова, кленова, каштанова, липова — розходяться як радіальні промені в різні боки від центру. Парк має багатий видовий склад насаджень. Серед багатовікових дубів, лип, кленів, ясенів і каштанів тут збереглися і унікальні для Чернігівщини дерева: дві кедрові сосни, столітній горіх і, мабуть, ще древніша верба. Окрасою парку є стотридцятилітні дуби, а також модрина європейська. Парк славиться кедровими соснами (європейськими). Ще в парку ростуть ясени, біла береза, сріблясті ялини, ліщина та інші дерева.

До революції 1917 року парк був обгороджений дубовим частоколом і добре охоронявся. По його алеях ходили лише господарі, їхні гості, а з села — учителі та служителі церкви. Останнім господарем садиби була сім'я графині М. Ф. Кочубей.

Джерела

• Архітектура та краєзнавство України
• Державний кадастр територій та об'єктів природно-заповідного фонду України станом на 01.01.2013; (640. Тиницький)