Тиманівка (Шосткинський район)

Ти́манівка — село в Україні, в Шосткинському районі Сумської області. Населення становить 400 осіб. Орган місцевого самоврядування — Тиманівська сільська рада. Розташоване за 30 км від райцентру.

село Тиманівка
С.Тиманівка Шосткинський район 19.JPG
Країна Україна Україна
Область Сумська область
Район/міськрада Шосткинський район
Рада Тиманівська сільська рада
Код КОАТУУ 5925386801
Основні дані
Населення 300
Поштовий індекс 41144
Телефонний код +380 5449
Географічні дані
Географічні координати 51°46′18″ пн. ш. 33°07′47″ сх. д. / 51.77167° пн. ш. 33.12972° сх. д. / 51.77167; 33.12972Координати: 51°46′18″ пн. ш. 33°07′47″ сх. д. / 51.77167° пн. ш. 33.12972° сх. д. / 51.77167; 33.12972
Середня висота
над рівнем моря
129 м
Місцева влада
Адреса ради 41144, Сумська обл., Шосткинський р-н, с. Тиманівка, пров. Перемоги, 2
Карта
Тиманівка. Карта розташування: Україна
Тиманівка
Тиманівка
Тиманівка. Карта розташування: Сумська область
Тиманівка
Тиманівка
Мапа

CMNS: Тиманівка у Вікісховищі

ГеографіяРедагувати

Село Тиманівка знаходиться за 2 км від лівого берега річки Десна, нижче за течією на відстані 7 км розташоване село Чапліївка, на протилежному березі — село Радичів (Коропський район). По селу протікає пересихаючий струмок з загатами. Від річки село відділяє великий лісовий масив (сосна). Річка в цьому місці звивиста, утворює лимани, стариці і заболочені озера.

ІсторіяРедагувати

Село було засноване в середині XVIII століття монахами Києво-Печерської лаври. Засноване не на зовсім пустому місці, бо, за переказом тиманівців, тамтешні люди ховалися під час шведської війни як від москалів, так і шведів в кодовб’янах – великих і глибоких до води ямах у лісі. Таких ям нараховується більше двадцяти, селяни кажуть, що деякі кодовб’яни обстежили у 1980-х роках московські вчені і нібито визначили метеоритне походження цих неабияких заглибин у землі. Найбільші з них, аж до ста метрів у діаметрі, знаходяться в урочищі Ями, або ж по-народному – в Кодовб’янах, що за 3 км від Тиманівки, або ж за 2 км від Куренів.

Собичани гадають, що в якихось двох ямах у Дубовій Долині (поблизу Тиманівки) Петро І улаштував порохові погреби, і возив звідти порох на Петровські редути (знаходяться біля села Собич). Це справді глухий кут лісу зараз, а тоді, у ХVІІІ столітті, був ще й надійною схованкою для селян, можливо, і дігтярівців. Як було записано, 1 листопада 1708 року при допиті москалями козака Прожиренка із Дігтярівки, що по приходу шведів у їх село його мешканці з жінками та дітьми перебралися в лівобережні ліси. Здається, інакше й бути не могло, бо на вимогу царя гетьман закликав селян ховати харчі від шведів. Ось тільки сам перехід Мазепи до шведів був для селян незрозумілим, отже, цілком несподіваним. Дігтярівські козаки Прожиренко та Братухно разом з дяком Федором провідали своє село 31 жовтня («вчорашнього дня», згідно з допитом від 1.ХІ). Вони хотіли пересвідчитись чи є в Дігтярівці шведи? Там і зустріли гетьмана Мазепу, який наказав їм повертатися до села, також надав їм якісь листи. Вірогідно, що це були універсали – звернення гетьмана до українського народу, що роз’яснювали причини союзу зі шведами. По-перше, цар прагнув погрозами підпорядкувати собі Україну. Він неодноразово висловлювався Мазепі щодо знищення українського війська: козаків хотів обернути в солдатів і драгунів, а селян перегнати в Московщину, а то й далі за Волгу. Теж саме споконвіку робили московські князі, згодом царі з усіма народами на будь коли окупованих ними землях, коли винищували корінних мешканців, а їхні землі заселяли вірною собі одноплемінною Москвою. Безумовно універсали Мазепи були в додатках до допиту, надісланому Шереметьєвим царю. Правда мазепинських універсалів змусила Петра І того ж самого дня, 1 листопада, відповісти гетьману своїм указом – маніфестом до козацтва, де гарантувалося збереження їхніх усіх прав, якщо козаки не пристануть до шведів. Чи отримали дігтярівські козаки Прожиренко та Братухно маніфест на руки, переказів не збереглося, проте є деякі легенди, зокрема про Мазепину церкву св.Покрови, що стоїть на пагорбі в центрі села. На її куполі у визначений час рокового 1708 року то з’являлися, то зникали якісь особливі умовні знаки для прибічників Мазепи як у Батурині, так і в Стародубі. Інша легенда розповідає про Кудрин городок – давнє городище на горі перед селом з боку Гірок. Нібито на цьому городищі у жовтні 1708 року безперестанно снували шведи, вдаючи, що готуються до переправи, і тим ввели в оману Петра І, який також готувався до зустрічі зі шведами – зводив якийсь редут. Обидві легенди видають місце, де могли переховуватися дігтярівці, – це урочище Озерця на собицькій переправі під піщаною кручею. Височенна круча зветься собичанами Великими Петровськими редутами, що якраз навпроти церкви і задалеко від шведських гребель.

НаселенняРедагувати

Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 485 осіб, з яких 215 чоловіків та 270 жінок.[1]

За переписом населення України 2001 року в селі мешкали 384 особи.[2] 100 % населення вказало своєю рідною мовою українську мову.[3]

Пам'яткиРедагувати

Перша «шведська гребля» йде куренівською «тропою Алларта», протореною відступаючими до Куренів великоросіянами 2 листопада 1708 року, а потім «окультуреною» насипом та кладкою шведами. На сьогодні гребля заховалася в некошених років з 15 травах Блистовського лугу – ділянці лівобереж­ної заплави за Мізинським островом поблизу урочища Накот-1 (пів­нічний куренівський), наділеної за радянських часів під сінокіс колгоспу села Блистави.

Друга «шведська гребля» ледь збереглася, разом з захованим у ній золотом, яке за переказом, шведи зарили у цей вузький та миршавий, зарослий змішаним лісом невисокий насип у Вільному ярку, що на старій бортній межі Тиманівського бору з Собицьким казенним лісом і трохи вище урочища Накот-2 (південний). Вільним зветься з причини вільного випасу худоби тимонівцями, бо перегін її на той бік ярка на Дурновщину, що лежить до Собича, заборонявся. Відносно назви Накот, то вона зустрічається й на протилежному правому березі Десни як місце, де колись була кладка з колод через болотисту заплаву річки Студінки. Зробити «мізинське мостище» могли шведи, які мусили подолати ці «деякі труднощі» зазначені Адлерфельдом.

СьогоденняРедагувати

У селі є клуб, працюють бібліотека, музей, діють фельдшерсько-акушерський пункт, відділення поштового зв'язку, магазин.

Галерея зображеньРедагувати

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

ПосиланняРедагувати