Відкрити головне меню
Тибель зі зворотного боку, у конструкції дзвіниці
Тибель на хрестоподібній конструкції (інтер'єр дерев'яної дзвіниці церкви Святого Миколая у селі Колодне, Збаразький район, Тернопільщина

Ти́бель (пол. tybel, dybel < нім. Döbel, звідси також «дюбель»)[1], кли́не́ць (частіше вживається у множині тиблі, клинці) — кілочки із твердого дерева, що застосовують для з'єднування великих дерев'яних конструкцій. Використання тиблів найчастіше зустрічається в народній дерев'яній архітектурі. В Україні найбільше використання у дерев'яних храмах.

Використання тиблів має більші переваги над використанням залізних цвяхів (основним недоліком залізних цвяхів є корозія) чи інших типів фіксування дерев'яних конструкцій.

При побудові конструкції із використанням тиблів спершу роблять великий отвір при накладанні двох чи більше дерев'яних балок. Згодом у цей отвір забивається сам тибель.

Загалом тиблі є дуже надійними та довговічними. Вік тибля переважно збігається із віком споруди.

ПриміткиРедагувати

  1. Етимологічний словник української мови : у 7 т. : т. 5 : Р — Т / укл.: Р. В. Болдирєв та ін ; редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 2006. — 704 с. — ISBN 966-00-0785-X.

ПосиланняРедагувати