Вікіпедія

Тереза Торанська

польська письменниця

Тереза Славоміра Торанська (пол. Teresa Sławomira Torańska; 1 січня 1944, м. Вовковиськ, Білорусь — 2 січня 2013, м. Варшава, Польща[3]) — польська журналістка та письменниця.

Тереза Торанська
пол. Teresa Torańska
Народилася 1 січня 1944(1944-01-01)[1][2]
Вовковиськ, Білостоцька область, Білоруська РСР, СРСР
Померла 2 січня 2013(2013-01-02)[1][2] (69 років)
Варшава, Республіка Польща
·рак легень
Поховання Військові Повонзки
Країна  Республіка Польща
Діяльність журналістка, письменниця
Alma mater Faculty of Law and Administration, University of Warsawd
Нагороди
Командорський хрест ордена Відродження Польщі офіцерський хрест ордена Відродження Польщі
Сайт: toranska.pl
CMNS: Тереза Торанська у Вікісховищі
Тереза Торанська з Мацеєм Моравським та Лешеком Санковським — Варшава, 21 вересня 2009 р.
Могила Терези Торанської у Варшаві.

Життєпис ред.

У 1966 році закінчила юридичний факультет Варшавського університету. З 1969 року вивчала журналістику[4][5]. Розпочала журналістську роботу в редакції тижневика «Аргументи», у 1973—1975 роках працювала в щомісячнику «Światowid»[6], з 1975 року — на посаді воєнного журналіста у відділі соціального звіту тижневика «Культура». Згодом також співпрацювала з паризьким щомісячним виданням «Культура». Під час воєнного стану Тереза також заробляла на прожиття, займаючись машинним друком дисертацій[7].

Є авторкою книги Вони, що містять інтерв'ю-бесіди з колишніми комуністичними особами щодо їхньої оцінки досягнень соціалізму в Польщі, опубліковані у 1985 році. Тереза Торанська почала проводити ці співбесіди під час існування т. зв. Солідарності, а потім продовжувала й під час воєнного стану[8].

З 2000 по 2012 рік вона була журналісткою у «Duży Format» — додатку «Газети Виборчей». З березня 2012 року по січень 2013 року друкувалась у тижневику «Newsweek Polska».

Вона також була автором ток-шоу Teraz Wy на TVP2 та серії телевізійних інтерв'ю з комуністичними активістами, в тому числі з президентом Радіокомітету в 1972—1980 рр. Мацеєм Щепанським. У річницю Смоленської катастрофи вона взяла інтерв'ю у президентської пари Анни та Броніслава Коморовських[9].

У серпні 2012 року Тереза Торанська опублікувала 9-томну серію своїх інтерв'ю, видану «Бібліотекою Newsweek», а 17 вересня 2012 р. у Варшаві відбувся останній, як виявилося пізніше, авторський вечір Торанської. Серед гостей зустрічі були: Лешек Бальцерович, Міхал Гловінський, Міхал Ягелло, Віктор Кулерський, Ева Лентовська, Тадеуш Мазовецький, Катажина Попова-Зидронь, Адам Даніель Ротфельд, Ян Рулевський, Ян Стрелау та Едмунд Внук-Ліпінський[10].

Тереза Торанська входила до складу журі Історичної премії Росії Казиміра Мочарського[11].

У 2011 році їй поставили діагноз рак легенів. Хвороби не можна було позбавитись оперативним шляхом, тому Тереза пройшла курс інтенсивної хіміотерапії. Результати досліджень виявились хорошими — рак здебільшого відступав. Однак у грудні 2012 року стан здоров'я Торанської швидко погіршився, що призвело до її смерті на наступний день після її 69-річчя[12].

Тереза Торанська похована[13] на кладовищі Військові Повонзки у Варшаві, похорон відбувся 9 січня 2013 року. На прощальній церемонії були присутні: родина, друзі померлої та численні представники політики, зокрема: президент Броніслав Коморовський із дружиною, спікер Сейму Ева Копач, міністр культури та національної спадщини Богдан Здроєвський; колишні прем'єр-міністри: Тадеуш Мазовецький та Ян Кшиштоф Белецький, Ева та Лешек Бальцерович; Ян Літинський, Данута Столецька, Ірена Вуйціцька та Генріх Вуєц — радники в канцелярії президента Республіки Польща; крім того, багато журналістів, в тому числі Северин Блумштайн, Стефан Братковський, Яцек Хуго-Бадер, Томаш Ліс, Яцек Москва, Ян Ординський, Яніна Парадовська, Славомир Поповський, Ернест Скальський, Маріуш Щигел, Яцек Жаковський, Міхал Брістігер, Майя Коморовська, Галіна і Вальдемар Кучинські, Віктор Осятинський, Паула та Мирослав Савіцькі, Барбара Торуньчик та інші[14].

Президент Республіки Польща Броніслав Коморовський посмертно нагородив Терезу Торанську Командорським хрестом Орден Відродження Польщі «за видатні заслуги в розвитку польської журналістики та особливі досягнення в журналістській роботі, що поширюють знання про новітню історію Польщі». Лешек Санковський, вдівець Терези Торанської, отримав нагороду під час похоронної церемонії в Повонзках[15].

Приватне життя ред.

Її батьки були вчителями. Мати, Елеонора Бернатович, викладала французьку мову[16]. Батько Лонгін був засланий до Сибіру під час Другої світової війни ГУЛАГом у Сєверодвінськ, звідки був звільнений у 1948 році. Її дядька вбили росіяни в Харкові.

Була заміжня за Лешеком Санковським, спеціалістом з інформаційних технологій. Проживала у Варшаві в Górny Mokotów[17].

Сестра Блажея Торанського[18].

Нагороди ред.

Нагороди та відзнаки ред.

У 2000 році за книгу Вони отримала премію польського PEN Club Ksawery Pruszyński[20]. Тереза Торанська є першим переможцем конкурсу Барбари Лопенської за найкраще інтерв'ю для преси[21] (нагороджена за розмову з ген. Войцехом Ярузельським).

Публікації ред.

  • Путівник про подорожі до Західної Європи та Югославії — спільно з Анджеєм Гуркотом, Варшава: Warszawska Przedsiębiorstwo Turystyczne «Syrena» 1975.
  • Європа за 100 доларів — спільно з Анджеєм Горкотом, Видавництвом спорту та туризму 1975.
  • Берлін — столиця НДР та околиці. Невеликий туристичний путівник — разом з Анджеєм Гуркотом, Варшава: Національне видавниче агентство RSW «Рух преси-книги» 1976.
  • Дрезден та околиці. Невеликий туристичний путівник , — разом з Анджеєм Гуркотом, Варшава: Національне видавниче агентство 1976.
  • Лейпциг та околиці. Невеликий туристичний путівник — разом з Анджеєм Гуркотом / Тереза ​​Торанська, Варшава: Національне видавниче агентство 1977.
  • Смерть шахти, Варшава: Національне видавниче агентство 1977.
  • Хлопці тих років — співавтори: Якуб Копеч та Януш Вілк-Бяложей, Національне видавниче агентство 1978.
  • Вид знизу, Варшава: «Іскри». 1980.
  • Ева Берберюш, Перша публікація, Варшава: Незалежне видавництво 1984 р. (На основі повідомлень Е. Берберюш; два з них створені у співпраці з Терезою Торанською та Кшиштофом Шимборським, надруковані у 1980—1981 рр. у тижневиках: «Культура», «Перетин», «Солідарність» та «Tygodnik Powszechny»).
  • Вони — Другий видавничий тираж: Przedświt, Варшава 1985, Krakowskie Towarzystwo Wydawnicze, Kraków 1985, еміграційне видання: Додаток, Лондон 1985; численні відновлення після 1989 року.
  • Леон Касман, Конфлікт з Мокзаром — ред. Тереза ​​Торанська, Варшава: «Myśl» 1986 р. (Передруковано з «Додатку» Лондон 1985 р. № 39).
  • Ми, Варшавський міст 1994 (безліч видань, також випущений у вигляді електронної книги)
  • Вони були, Варшава: Світ книги — Bertelsmann Медіа 2006 (численні резюме).
  • Вони. Якщо говорити про добрі почуття Варшава: Світ Книги 2007 .
  • Ми. Розставання 68 року Варшава: World Books, 2008.
  • Смерть запізнилася на одну хвилину, Варшава: Агора, 2010. — Бібліотека Gazeta Wyborcza 2010 (Три бесіди Торанської: Міхал Брістігер, Міхал Гловінський, Адам Даніель Ротфельд).
  • Адам Даніель Ротфельд, У тіні. 12 бесід з Марцином Войцеховським, вступ: Тереза ​​Торанська, Варшава: Агора — Польський інститут міжнародних відносин 2012.
  • Інтерв'ю Терези Торанської — Newsweek Бібліотека, 2012 (том I—IX).

Фільмографія ред.

Посилання ред.

  1. ↑ а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. ↑ а б Internetowy Polski Słownik Biograficzny
  3. ↑ Teresa Torańska nie żyje. 2 stycznia 2013. Архів оригіналу за 5 січня 2013. Процитовано 22 вересня 2019.
  4. ↑ Ja, my, oni. Teresa Torańska w rozmowie z Małgorzatą Purzyńską. Warszawa: Agora SA. с. 21. ISBN 978-83-268-1227-9.
  5. ↑ Oni. Londyn: Aneks. с. ostatnia strona, nienumerowana. ISBN 0906601223.
  6. ↑ Ja, my, oni. Teresa Torańska w rozmowie z Małgorzatą Purzyńską. Warszawa: Agora SA. с. 52—56. ISBN 978-83-268-1227-9.
  7. ↑ Ja, my, oni. Teresa Torańska w rozmowie z Małgorzatą Purzyńską. Warszawa: Agora SA. с. 61. ISBN 978-83-268-1227-9.
  8. ↑ Teresa Torańska | Twórca | Culture.pl (пол.), архів оригіналу за 16 червня 2019, процитовано 22 вересня 2019
  9. ↑ Wywiad Pary Prezydenckiej dla „Gazety Wyborczej”. 9 kwietnia 2011. Архів оригіналу за 12 березня 2018. Процитовано 22 вересня 2019.
  10. ↑ Teresa Torańska i jej rozmówcy gośćmi Klubu im. Aliny Perth-Grabowskiej. 17 września 2012. Архів оригіналу за 8 грудня 2019. Процитовано 22 вересня 2019.
  11. ↑ Minister Klimczak na gali wręczenia nagrody K.Moczarskiego. 11 grudnia 2012. Архів оригіналу за 23 грудня 2012. Процитовано 22 вересня 2019.
  12. ↑ Wyborcza.pl, архів оригіналу за 2 квітня 2018, процитовано 22 вересня 2019
  13. ↑ Teresa Torańska w bazie danych pochowanych na Wojskowych Powązkach. Архів оригіналу за 21 вересня 2013. Процитовано 22 вересня 2019.
  14. ↑ Teresa Torańska (1 I 1944 - 2 I 2013). 9 stycznia 2013. Архів оригіналу за 4 серпня 2020. Процитовано 22 вересня 2019.
  15. ↑ [1], Wirtualna Polska Media S.A., "Teresa Torańska pośmiertnie odznaczona Krzyżem Kawalerskim Orderu Odrodzenia Polski" 
  16. ↑ Ja, my, oni. Teresa Torańska w rozmowie z Małgorzatą Purzyńską. Warszawa: Agora SA. с. 76—77. ISBN 978-83-268-1227-9.
  17. ↑ Marcin Kołodziejczyk, Toracci. Już w dzień po śmierci Teresa Torańska została pomnikiem [polskiego] dziennikarstwa. A to była po prostu zwykła, fajna babka — opowiadają znajomi; [w:] «Polityka». 2013, nr 2, ss. 28–29
  18. ↑ Teresa, moja siostra (пол.). 18 січня 2013. Архів оригіналу за 20 грудня 2016. Процитовано 22 вересня 2019.
  19. ↑ Order Odrodzenia Polski dla Teresy Torańskiej. 9 stycznia 2013. Архів оригіналу за 12 квітня 2018. Процитовано 22 вересня 2019.
  20. ↑ Nagroda im. Ksawerego Pruszyńskiego. Архів оригіналу за 2 березня 2013. Процитовано 22 вересня 2019.
  21. ↑ X edycja Nagrody im. Barbary N. Łopieńskiej (пол.). 17 січня 2014. Архів оригіналу за 17 квітня 2016. Процитовано 22 вересня 2019.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Тереза_Торанська&oldid=40489047