Теофіль-Жуль Пелуз

французький хімік

Теофіль-Жуль Пелуз (Théophile-Jules Pelouze, 26 лютого 1807, Валонь — 31 травня 1867, Бельвю) — французький хімік, учень Гей-Люссака.

Теофіль-Жуль Пелуз
фр. Théophile-Jules Pelouze
Народився 26 лютого 1807(1807-02-26)[1][2][…]
Валонь, Манш, Франція[4]
Помер 31 травня 1867(1867-05-31)[1][3][…] (60 років)
Meudon Bellevued, Сена[d], Франція
Поховання Цвинтар Монмартр
Країна  Франція
Діяльність хімік, професор, фармацевт, фізик
Галузь хімія
Заклад Колеж де Франс[5]
Політехнічна школа
Паризький монетний двір
Вчителі Жозеф-Луї Гей-Люссак
Відомі учні Альфред Нобель
Членство Академія наук Лілляd
Французька академія наук
Російська академія наук
Прусська академія наук
Академія наук, літератури та мистецтв Руанаd
Баварська академія наук
Туринська академія наук[4]
Батько Edmond Pelouzed
Діти Eugène Pelouzed
Нагороди

CMNS: Теофіль-Жуль Пелуз у Вікісховищі

Біографія ред.

Батько Теофіля, Едмон Пелуз, після керівництва кількома заводами, був призначений на мануфактуру Сен-Гобен, а також керував фабрикою з виробництва фарфору, заснованої за його вказівкою в Валоні. Він був автором різноманітних технічних споруд[6][7][8] і написав величезну кількість праць з прикладних наук, в тому числі і з виробництва заліза, з мінералогії, з виготовлення печей, з виробництва коксу, з фаянсу, з парової машини і т. д. Він очолював кузню в Крезо і помер у Парижі приблизно в 1847 році. Він був тією людиною, яка висунула ідею про вирощування бавовни в Алжирі[9].

Перебуваючи в аптекарській крамниці в Ла-Фер на навчанні, Теофіль Пелуз пізніше покидає її, після поради Воклена, який виявляв великий інтерес до його батька. Воклен дізнався у юного Пелуза під час поїздки в Париж, що той незадоволений своїми знаннями з фармацевтики, тому Воклен направляє його до А. Шевальє, який став брати участь у дослідженнях Теофіля з таким завзяттям і такою проникливістю, що вся дослідна практика була радше приємним відпочинком, ніж роботою.

В аптечній лавці в Пон-Сен-Мішель Пелуз познайомився з Лассенем. Останній, оцінивши його здібності, представив Пелуза Гей-Люссаку, який направив його асистентом у лабораторію Вільсона, де він пропрацював два роки. Його характер, любов до роботи і здібності завоювали прихильність Гей-Люссака, який став сприймати його швидше як друга, ніж учня.

Після дворічного перебування в лабораторії Вільсона, на чолі з Гей-Люссаком і Лассенем, Пелуз залишає лабораторію і, повернувшись до своїх попередніх занять, з'являється на конкурсі паризьких лікарень 1829 року, для отримання інтернатури у фармацевтичній галузі та проводить частину свого стажування в Сальпетриї.

Пелуз, хоча і був зайнятий в інтернатурі, вдавався до улюбленого заняття: практичне вивчення хімії, але стан здоров'я змусив його піти з інтернатури. Він обмежився тим, що стежив за роботою в лабораторії свого керівника. Там, поряд з Гей-Люссаком, були проведені численні експерименти з аналізу золота і срібла, з алкаліметрії і хлорометрії і т. д.

У 1830 році Пелуз був призначений в Лілль професором кафедри прикладної хімії і технології, яку очолював Фредерік Кульман. Ця кафедра і його лабораторія, розташовані на вулиці Ломбард в Ліллі, існували при підтримці Товариства науки, сільського господарства та ремесел, членом якого він був. Він, зокрема, брав участь у дослідженнях бурякового цукру, його виробництва і очищення і показав, що він не містить глюкозу. Він продемонстрував, що тростинний і місцевий цукор ідентичні.

Повернувшись в Париж, Пелуз стає викладачем хімії в Політехнічній школі, в якій успішно замінює Гей-Люссака в ролі професора. Як викладач Політехнічної школи, він стає колегою Дюма, з яким у нього була найглибша і найщиріша дружба. Його учень, Асканіо Собреро, відкрив нітрогліцерин. Альфред Нобель був його учнем протягом року.

Пізніше він викладав в Колеж де Франс. Пелуз домігся дружби і поваги найвидатніших хіміків тієї епохи, таких як Берцеліус і Юстус фон Лібіх, з якими він працював над різними проектами.

У 1837 році Пелуз був обраний членом Академії наук. Також у цьому році він був призначений членом інституту Франції, замінюючи Дейе. В цей же час, він заміняв барона Тенара в Колеж де Франс на кафедрі неорганічної хімії з 1845 по 1850 рік, і тимчасово заміняв Дюма в Політехнічній школі.

Призначений в 1833 році в результаті конкурсу на посаду пробирщика на Монетний двір, він став контролером випробувань і в 1848 році — головою комісії з монет. Роботи Пелуза друкувалися в «Comptes Rendus» і «Annales de chimie et de physique». Він видав, разом зі своїм асистентом, Едмоном Фремо, «Трактат із загальної хімії»(Traité de chimie générale)(1854-1857), що витримав три видання з 1853 по 1860 року, скорочене видання якого іменувалось як «Курс загальної хімії» (Cours de chimie générale) (1848-1849).

Роботи і дослідження ред.

Перша з його робіт, тема якої Solanum dulcamara, була підписана: Жуль Пелуз, учень фармацевта[10]. В перших своїх дослідженнях учений керувався працями Антуана Бутрона Шарлярда (який сам ішов по стопах П'єра Робике, відомого хіміка-аналітика). Його найбільш важливі роботи надруковані у різних наукових журналах, наприклад дослідження суміші азотної і сірчаної кислоти і солей цієї суміші гліцерину, сечової кислоти, продуктів гідролізу діціана, дегідратації цитратів та отримання лимонної кислоти, роботи з виробництва платини, з нової реакції діціана з залізом, з жирів, з розкладання органічних речовин при додаванні бариту, мінералу сульфату барію (разом з Мійоном), з ефірних олій, з миш'яку, з сечовини, з аллантоїну, з цукру з буряків і кукурудзи, з хлорноватої, масляної та молочної кислот, з нового методу визначення міді, з виробництва детонаторів з гримучої ртуті, з виявлення бензольного кільця в танинах тощо.

Він відкрив, що для нітрилів характерний потрійний зв'язок між вуглецем і азотом: -C≡N. Він розробив нітробумагу (попередник нітрогліцерину) і визначив атомні ваги багатьох елементів. Він першим за часом здійснив отримання піроксиліну (1838 рік), узагальнив спосіб отримання органічних пірокислот і поліпшив методи фабрикації цукру. Також він розробив декілька методів кількісного аналізу.

В 1837 році, Пелуз був обраний членом Академії наук і починає працювати в Академії Руана 26 червня 1840 року. Пелуз стає главою Ордена Почесного легіону, християнського ордену в Португалії; він належав до великої кількості Академій і наукових товариств у різних країнах. Його в 1849 році призначають членом муніципальної ради, в якій він працював аж до своєї кончини.

Як друг молодих студентів, Пелуз заснував у 1846 році школу-лабораторію. Незважаючи на численні турботи, він присвячував свій вільний час цьому важливому проекту.

Пелуз дожив лише до шістдесяти. Незадовго до смерті, він був перевезений в будинок, який він орендував у Бельвю, натуралістом Дюпоном, з яким він часто працював, будучи учнем в аптекарській крамниці.

Пам'ять ред.

Його ім'я є одним із сімдесяти двох вигравіруваних на Ейфелевій вежі.

Публікації ред.

Див. також ред.

Примітки ред.

  1. а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. база даних Léonoreministère de la Culture.
  3. а б SNAC — 2010.
  4. а б в www.accademiadellescienze.it
  5. Список професорів Колеж де Франс
  6. Биография Теофиля-Жюля Пелуза — историческое общество фармацевтики. Архів оригіналу за 13 січня 2013. Процитовано 3 червня 2020. 
  7. L’art du maitre de forges, ou, Traité theorique et pratique de l’exploitation du fer, Edmond Pelouze, 1829
  8. Secrets modernes des arts et métiers, Edmond Pelouze, 1840
  9. Dictionnaire de la conversation et de la lecture : inventaire raisonné des notions générales les plus indispendables à tous [Архівовано 3 червня 2020 у Wayback Machine.], Volume 14, par William Duckett, Firmin Didot, 1868.
  10. Журнал медицинских наук, Изд. Феруссак, т.6, стр.175.