Відкрити головне меню

«Монадоло́гія» (фр. La Monadologie, 1714) — одна із праць Ґотфріда Ляйбніца, де найповніше викладено його філософію — монадизм. У назві через поєднання слів «monas» («єдиність») і «logos» («трактат» або «наука») відображено суть вчення про найпростіші субстанції, метафізичні атоми монади. Праця написана під кінець життя філософа, щоб підтримати метафізику простих субстанцій.

Монадологія
La Monadologie
Leibniz Monadology 2.jpg
Стрінка рукопису "Монадології"
Жанр есей
Автор Ляйбніц Ґотфрід Вільгельм
Мова французька
Написано 1714
Опубліковано 1720
Окреме видання Q56875983? і Monadology[d]
в «Гутенберзі» 39441

Цей твір у Вікісховищі?

Зміст

ЗмістРедагувати

«Монадологія» написана короткими логічними параграфами, котрі витікають кожен наступний із попереднього, що сягають кількості 90 штук.

Ляйбніц описує найпростіші субстанції, «духовні атоми» — монади, з яких складаються складні субстанції. Все в світі сповнене монад, кожна монада неподільна, нематеріальна і унікальна. Існування монад виводиться з існування складних речей, про який відомо з досвіду. Монади незалежні, вони не можуть впливати на інші монади та зазнавати впливу. Вони бувають свідомими і несвідомими, а їх зміни зумовлені внутрішніми імпульсами.

Ляйбніц виділяє чотири рівні монад, згідно їхньої досконалості. Найменш досконалі несвідомі, лежать в основі неживої природи. Монади тварин володіють примітивною самосвідомістю, відчуттями та пам'яттю. Монади людських душ не лише сповна свідомі та відчувають, а також забезпечують рацію і мислення. Вищою монадою є Бог, вона досконала та містить у собі потенціал до всього, що може існувати. В решті ця досконалість різною мірою відображається.

Внутрішні обмеження монад є причиною їх недосконалості, порівняно з Богом. Всі монади, крім божественної, пов'язані з якою-небудь матерією. Речі, речовини або істоти існують, наче механізм, завдяки узгодженості частин і монад, що лежать в їх основі. Матерія і монади діють за власними законами, і хоча монади незалежні, світ перебуває у «передустановленій гармонії», створеній Богом. Завдяки такій гармонії ніщо в світі не відбувається марно, в тому числі добрі вчинки людини не лишаються без винагороди, а злі — без відплати.

ОбґрунтуванняРедагувати

Раціональне обґрунтування монад Ляйбніцом містить п'ять рівнів:

  1. Математичний, через нескінченно мале числення і його антиатомістичні висновки (проти матеріалістів на кшталт Епікура, Лукреція і Ґасенді).
  2. Фізичний, через теорію живих сил і критику Декартової динаміки, експериментальні помилки якої Ляйбніц показав безпосередньо.
  3. Метафізичний, через принцип достатньої підстави, який, як бритва Оккама, не може бути нескінченно помножений і потребує початку у кожній дії.
  4. Психологічний, через постулювання вроджених ідей, особливо у «Нових Пробах про Людську Здатність розуміти», які надихнули Кантову «Критику чистого розуму».
  5. Біологічний, через теорію преформізму тіл і їх функціонального поділу в органічному розвитку.

Історія публікаціїРедагувати

Побутує думка, що «Монадологію» було написано на прохання князя Ежена Савойського для роз'яснення думок, висловлених у «Теодицеї» Ляйбніца, або на прохання осіб з оточення герцога Орлеанського. Праця писалася Ляйбніцом французькою мовою, найімовірніше — у серпні-грудні 1714 року в Ганновері.

Відомо чотири варіанти праці, що слугували основою для подальших видань: чернетковий, два пізніших (зберігаються у Ганноверському архіві), і переписаний вірогідно знайомим Ляйбніца, Гейнріхом Келером (зберігається у Відні). Вперше текст «Монадології» було оприлюднено у німецькому перекладі Гайнриха Келера 1720 року. Саме Келер дав праці назву «Монадологія». У 1721 з'явився латинський переклад Міхеля Ґотліба Ганша, надрукований у часописі «Acta Eruditorum» під заголовком «Principia Philosophiae, autore G.G. Leibnitio», також на основі віденського варіанту.

Французький оригінал вперше вийшов друком лише 1840 року зусиллями Йогана Едуарда Ердмана. У 1881 році Еміль Бутру видав «Монадологію» на основі двох копій з Ганноверського архіву, що містять посилання на «Теодицею».

ПосиланняРедагувати

ДжерелаРедагувати

  • Філософський словник / за ред. В. І. Шинкарука. — 2-ге вид., перероб. і доп. — К. : Головна ред. УРЕ, 1986.
  • Л. Озадовська. Напередвизначена гармонія // Філософський енциклопедичний словник / В. І. Шинкарук (голова редколегії) та ін. ; Л. В. Озадовська, Н. П. Поліщук (наукові редактори) ; І. О. Покаржевська (художнє оформлення). — Київ : Абрис, 2002. — С. 406. — 742 с. — 1000 екз. — ББК 87я2. — ISBN 966-531-128-X.
  • Ґотфрид Вільгельм Ляйбніц. Монадологія (Український переклад Павла Бартусяка під редакцією Олега Хоми). Журнал Sententiae, XXVIII. — 2013. — № 1. С. 151—177.