Відкрити головне меню
Сонце, планети і ангели, твердь небесна. Ксилографія 1475 року.

Твердь небесна (ів. rakia; гр. στερέωμα; небесне склепіння, небозвід) — у біблійній космології це структура вище атмосфери, що сприймається як великий суцільний купол. Поняття має коріння у вавилонській космології. Згідно історії про створення світу у Книзі Буття, Бог створив твердь, щоби відокремити «води над» землею від «вод під» землею.

У слов’янську християнську традицію слово прийшло через давньогрецьке στερέωμα  (стереома), що означає «щось усталене; стійкість; стабільність», тому історично поширився термін «твердь» або «твердь небесна». Латинське firmamentum, яке з'являється у Вульґаті, теж має значення «щось стійке і міцне». Єврейське rakia означає «небесний простір; обшир» і корелюється з поняттям небозводу чи небесного склепіння у месопотамській космогонії та астрономії. 

Біблійне вживанняРедагувати

Твердь описано в Книзі Буття 1:6-8 в історії про створення світу:

І сказав Бог: „Нехай станеться твердь посеред води, і нехай відділяє вона між водою й водою. І Бог твердь учинив, і відділив воду, що під твердю вона, і воду, що над твердю вона. І сталося так. І назвав Бог твердь: „Небо“. І був вечір, і був ранок — день другий.[1]

ПриміткиРедагувати

  1. Буття 1:6–8, пер. І. Огієнка.