Тарханян Артур Артаваздович

Артур Тарханян Артаваздович (вірм. Արթուր Թարխանյան; 23 литого 1932, Єреван — 2006) — вірменський архітектор, професор, народний архітектор Вірменії.

Тарханян Артур Артаваздович
вірм. Արթուր Արտավազդի Թարխանյան
Народився 23 лютого 1932(1932-02-23)
Єреван, Вірменська РСР, Закавказька РФСР, СРСР
Помер 6 квітня 2006(2006-04-06) (74 роки)
Єреван, Вірменія
Країна Flag of the Soviet Union.svg СРСР
Flag of Armenia.svg Вірменія
Діяльність архітектор
Alma mater Вірменський державний інженерний університет
Знання мов вірменська[1]
Напрямок модернізм
Magnum opus Звартноц, Спортивно-концертний комплекс імені Карена Демірчяна, Будинок молоді (Єреван) і Цицернакаберд
Діти Anahit Tarkhanyand
Нагороди
Золота медаль ВДНГ
орден «Знак Пошани»
Державна премія СРСР Премія Ленінського комсомолу премія Ради Міністрів СРСР
медаль Ананії Ширакаці

БіографіяРедагувати

Закінчив Єреванський політехнічний інститут (1975). У студентські роки на запрошення академіка Самвела Сафаряна брав участь у творчій розробці проекту головного корпусу будівлі Академії наук Вірменської РСР. Потім працював в інституті «Вірдержпроект», під егідою якого став переможцем декількох республіканських і міжнародних архітектурних конкурсів. Брав участь у розробці Генпланів Севана і Абовяна (1960)[2][3].

У 1967 році спільно з Сашуром Калашяном розробив проект Пам'ятника жертвам Геноциду 1915 року в парку Цицернакаберд[2].

У 1960—1970-х роках працював спільно з архітекторами Спартаком Хачикяном і Грачья Погосяном. Серед їх визначних спільних проектів[2]:

З 1969 по 1986 рік керував майстернею типового проектування «Вірдержпроекту».

Поруч з архітектурною практикою вів викладацьку діяльність, керував дипломними проектами випускників архітектурного факультету Єреванського архітектурно-будівельного інституту.

В середині 1980-х років обійняв посаду заступника голови Держбуду Вірменії, в числі завдань на посаді керував державною комісією з організації допомоги жертвам Чорнобильської катастрофи.

Чорнобильська катастрофаРедагувати

Одразу після аварії на ЧАЕС разом з іншими десятьма вірменськими спеціалістами виїхав на місце катастрофи для оцінки масштабів руйнувань і об'єму відновлювальних робіт. За місяць очолив команду вірменських архітекторів, що брала участь у проектуванні міста Славутича, яке призначалось для постійного проживання робітників ЧАЕС. Квартал, спроектований вірменами, був названий Єреванським[4].

Відвідував район реактора на другий день після аварій, й надалі, в період розробки проекту забудови неодноразова виїжджав у Чорнобиль. Опромінення та стреси позначились на здоров'ї архітектора, як відзначають його родичі, вкрай негативно. У 1987 році він переніс інсульт і більше не мав змоги займатися творчістю[4].

Премії, нагороди, вшанування пам'ятіРедагувати

  • Премія Ради міністрів СРСР (кінотеатр «Росія», 1979)[3]
  • Премія ВЛКСМ (Палац молоді, 1981)[3]
  • Державна премія СРСР (Спортивно-концертний комплекс, 1987)[3]
  • Державна премія Вірменської РСР (аеропорт «Звартноц», 1985)[3]
  • Медаль Ананії Ширакаці за заслуги перед Батьківщиною, вручена президентом Вірменії Робертом Кочаряном (2000)
  • Медаль Олександра Таманяна (2006)

У 2007 році архітектурний факультет Єреванського університету архітектури та будівництва заснував премію імені А. Тарханяна, що присуджується найкращим студентам-архітекторам.

ПриміткиРедагувати

  1. Identifiants et RéférentielsABES, 2011.
  2. а б в Тигран Мирзоян. Трое с одним фломастером // Голос Армении. — Вип. 2013, No 5.
  3. а б в г д е Дворец молодежи — (не)живая история. Mediamax. Процитовано 24 червня 2013. 
  4. а б Тигран Мирзоян. Последняя работа Артура Тарханяна // Голос Армении. — Вип. 2010, No 48. Архівовано з джерела 14 квітня 2012. Процитовано 2013-06-24.