Тарханян Артур Артаваздович
Артур Тарханян Артаваздович (вірм. Արթուր Թարխանյան; 23 литого 1932, Єреван — 2006) — вірменський архітектор, професор, народний архітектор Вірменії.
| Тарханян Артур Артаваздович | |
|---|---|
| вірм. Արթուր Արտավազդի Թարխանյան | |
| Народився |
23 лютого 1932[1][2] Ґюмрі, Вірменська РСР, Закавказька РФСР, СРСР[1][2] |
| Помер |
6 квітня 2006 (74 роки) Єреван, Вірменія |
| Країна |
 СРСР Вірменія |
| Національність | вірмени[1] |
| Діяльність | архітектор |
| Alma mater | Вірменський державний інженерний університет (1957)[1] |
| Знання мов | вірменська[3] |
| Заклад | Armenian State Projectd[1] |
| Напрямок | модернізм |
| Magnum opus | Звартноц, Спортивно-концертний комплекс імені Карена Демірчяна, Будинок молоді (Єреван) і Цицернакаберд |
| Діти | Anahit Tarkhanyand |
| Нагороди |
      |
Біографія ред.
Закінчив Єреванський політехнічний інститут (1975). У студентські роки на запрошення академіка Самвела Сафаряна брав участь у творчій розробці проекту головного корпусу будівлі Академії наук Вірменської РСР. Потім працював в інституті «Вірдержпроект», під егідою якого став переможцем декількох республіканських і міжнародних архітектурних конкурсів. Брав участь у розробці Генпланів Севана і Абовяна (1960)[4][5].
У 1967 році спільно з Сашуром Калашяном розробив проект Пам'ятника жертвам Геноциду 1915 року в парку Цицернакаберд[4].
У 1960—1970-х роках працював спільно з архітекторами Спартаком Хачикяном і Грачья Погосяном. Серед їх визначних спільних проектів[4]:
- Аеропорт «Звартноц» в Єревані;
- Спортивно-концертний комплекс імені Карена Демірчяна в Єревані;
- Кінотеатр «Айрарат» (колишня назва «Росія») в Єревані;
- Будинок молоді в Єревані (демонтований 2006 року[5]).
З 1969 по 1986 рік керував майстернею типового проектування «Вірдержпроекту».
Поруч з архітектурною практикою вів викладацьку діяльність, керував дипломними проектами випускників архітектурного факультету Єреванського архітектурно-будівельного інституту.
В середині 1980-х років обійняв посаду заступника голови Держбуду Вірменії, в числі завдань на посаді керував державною комісією з організації допомоги жертвам Чорнобильської катастрофи.
Чорнобильська катастрофа ред.
Одразу після аварії на ЧАЕС разом з іншими десятьма вірменськими спеціалістами виїхав на місце катастрофи для оцінки масштабів руйнувань і об'єму відновлювальних робіт. За місяць очолив команду вірменських архітекторів, що брала участь у проектуванні міста Славутича, яке призначалось для постійного проживання робітників ЧАЕС. Квартал, спроектований вірменами, був названий Єреванським[6].
Відвідував район реактора на другий день після аварій, й надалі, в період розробки проекту забудови неодноразова виїжджав у Чорнобиль. Опромінення та стреси позначились на здоров'ї архітектора, як відзначають його родичі, вкрай негативно. У 1987 році він переніс інсульт і більше не мав змоги займатися творчістю[6].
Премії, нагороди, вшанування пам'яті ред.
- Премія Ради міністрів СРСР (кінотеатр «Росія», 1979)[5]
- Премія ВЛКСМ (Палац молоді, 1981)[5]
- Державна премія СРСР (Спортивно-концертний комплекс, 1987)[5]
- Державна премія Вірменської РСР (аеропорт «Звартноц», 1985)[5]
- Медаль Ананії Ширакаці за заслуги перед Батьківщиною, вручена президентом Вірменії Робертом Кочаряном (2000)
- Медаль Олександра Таманяна (2006)
У 2007 році архітектурний факультет Єреванського університету архітектури та будівництва заснував премію імені А. Тарханяна, що присуджується найкращим студентам-архітекторам.
Примітки ред.
- ↑ а б в г д Вірменська радянська енциклопедія / за ред. Վ. Համբարձումյան, Կ. Խուդավերդյան — Հայկական հանրագիտարան հրատարակչություն, 1974.
- ↑ а б Вірменська коротка енциклопедія — Հայկական հանրագիտարան հրատարակչություն, 1990. — Т. 2.
- ↑ Identifiants et Référentiels — ABES, 2011.
- ↑ а б в Тигран Мирзоян. Трое с одним фломастером // Голос Армении. — Вип. 2013, No 5. Архівовано з джерела 28 січня 2013. Процитовано 2013-06-24.
- ↑ а б в г д е Дворец молодежи — (не)живая история. Mediamax. Процитовано 24 червня 2013.
- ↑ а б Тигран Мирзоян. Последняя работа Артура Тарханяна // Голос Армении. — Вип. 2010, No 48. Архівовано з джерела 14 квітня 2012. Процитовано 2013-06-24.