Братство тарасівців
Тарасівці, Братство (Братерство) тарасівців — таємна політична організація, створена в Харкові[2] 1891 р. Її учасники дали клятву на могилі Кобзаря, де присяглися всіма засобами поширювати серед українців його безсмертні ідеї.
| Братство тарасівців | |
|---|---|
 Братство тарасівців у Харкові | |
| Гасло | Не ми будемо, коли Вкраїні волі й долі не здобудемо! |
| На честь | Шевченко Тарас Григорович |
| Тип |
політична організація Таємне товариство революційний рухd[1] |
| Засновано |
1891 Могила Тараса Шевченка[1] |
| Ідеологія | український націоналізм і федералізм |
| Країна |
 Російська імперія |
| Розташування | гол. центри: Харків, Київ |
| Членів | ~100 |
Серед активних діячів Братства були відомі письменники й науковці: В. Боржковський, М. Вороний, Б. Грінченко, M. Кононенко, М. Коцюбинський, В. Самійленко, Є. Тимченко, В. Шемет, Микола Міхновський та інші.
Програма ред.
Крім культурно-просвітницької діяльності (поширення української мови в родині, установах, школах, навчання дітей української грамоти, доповідей, культивування ідей Шевченка), Тарасівці висунули політичні постулати визволення української нації з-під московського ярма, повної автономії для всіх народів Російської імперії та соціальної справедливості.
Наприкінці літа 1891 у Глинську на Сумщині, де працювали студенти, було закладено Програму товариства, яка не збереглась.
Ідеї, закладені в Програмі, були розвинуті, у 1893 проголошені на Шевченкові роковини в Харкові та надруковані у квітневому номері львівського журналу «Правда» під назвою «Profession de foi молодих українців»[3]; їх пропагував Б. Грінченко у «Листах з України Наддніпрянської» та М. Коцюбинський у казці-алегорії «Хо».[4][5][5][6][7][8]
Діяльність ред.
Задум щодо організації спротиву українців тогочасній колоніальній політиці царату виник у групи харківських студентів, (Михайло Базькевич (Баськевич), Микола Байздренко, Віталій Боровик, Іван Липа), коли вони відвідували Тарасову могилу в Каневі влітку 1891.
Тарасівці проводили свою діяльність серед студентства, шкільної молоді, селянства і робітництва. Спершу їхнім центром був Харків. У 1892 запрацювала філія в Києві (куди цю ідею привіз В. Боровик, і де згодом головував М. Міхновський, налічувала не менше 16 членів). Поступово з'являються осередки в Катеринославі, Лубнах, Одесі, Полтаві, Прилуках, Чернігові та ін., щонайменше 10-12. Загальна ж чисельність братчиків, за деякими оцінками, становила близько 100 осіб.
1893 року невдовзі після публікації «Profession de foi…»[3] та стороннього доносу — жандармерія ліквідувала харківське ядро Братства. Опинився за ґратами й один із його фундаторів Іван Липа, засуджений за статтею «відторгнення Малоросії від Великої Росії», звідки вийшов через 13 місяців під постійний нагляд поліції. Київський гурток остаточно перебрав на себе лідерство.
Достеменно невідомо, скільки проіснувала організація. Називають різні дати, аж до 1902.[4][5][6][7][8]
На честь руху була названа вулиця Братства тарасівців в місті Києві.
Див. також ред.
Примітки ред.
- ↑ а б різні автори Енциклопедія сучасної України — Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001. — ISBN 966-02-2075-8
- ↑ Братство Тарасівців — Енциклопедія Сучасної України. esu.com.ua. Архів оригіналу за 9 лютого 2022. Процитовано 8 лютого 2021.
- ↑ а б Символ віри молодих українців
- ↑ а б Бондар-Терещенко І. У задзеркаллі 1910-30-их років. — К.: Темпора, 2009. — 519, [8] с.: іл. — ISBN 978-966-8201-54-7 / Братство тарасівців: ми єсьмо націоналами (fb2) [Архівовано 14 липня 2014 у Wayback Machine.]
- ↑ а б в Коллард Ю. Спогади юнацьких днів (1897—1906). [Архівовано 14 липня 2014 у Wayback Machine.] — Торонто: Срібна сурма, 1972. — 222 с.
- ↑ а б Салтовський О. І. Концепції української державності в історії вітчизняної політичної думки (від витоків до початку XX сторіччя). — К.: Парапан, 2002. — 396 с. — Бібліогр.: с. 377—392. — ISBN 966-8210-00-X / Українська держава в поглядах та діях засновників УНР [Архівовано 7 листопада 2012 у Wayback Machine.]
- ↑ а б Турченко Ф. Г. Микола Міхновський: Життя і Слово (fb2) [Архівовано 14 липня 2014 у Wayback Machine.]
- ↑ а б Українські конспіратори-революціонери. Архів оригіналу за 14 липня 2014. Процитовано 6 липня 2014.
Література ред.
- Липа І. Братерство тарасівців. Спомини // ЛНВ. 1925. № 7–8;
- Нариси з історії українського національного руху. К., 1994.
Посилання ред.
- Ю. П. Лавров. «Братерство тарасівців» // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — С. 368. — 688 с. : іл. — ISBN 966-00-0734-5.
- Ю. П. Лавров. Братство Тарасівців // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ, Коорд. бюро Енцикл. Сучас. України НАН України. — К. : Поліграфкнига, 2004. — Т. 3 : Біо — Бя. — 695 с. — ISBN 966-02-2682-9.
- Тарасівці // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1966. — Т. 8, кн. XV : Літери Ст — Уц. — С. 1878-1879. — 1000 екз.
- Літературознавчий словник-довідник / за ред. Р. Т. Гром’яка, Ю. І. Коваліва, В. І. Теремка. — Київ : ВЦ «Академія», 2007. — С. 90-91.