Тарасюк Галина Тимофіївна

українська письменниця, критикиня, перекладачка та журналістка

Галина Тимофіївна Тарасюк
Народилася26 жовтня 1948(1948-10-26) (76 років)
Теплицький район, Вінницька область, Українська РСР, СРСР
Громадянство УРСРУкраїна Україна
Національністьукраїнка
Діяльністьписьменниця
Alma materЧНУ імені Юрія Федьковича
Мова творівукраїнська
ЧленствоНаціональна спілка письменників України
У шлюбі зСандига Юрій Григорович
Нагороди
Орден княгині Ольги ІІІ ступеня
Орден княгині Ольги ІІІ ступеня
Заслужений працівник культури України
Заслужений працівник культури України

Гали́на Тимофі́ївна Тарасю́к (нар. 26 жовтня 1948, с. Орлівка, Теплицький район, Вінницька область) — українська поетеса, письменниця, редакторка, критикиня, перекладачка. Членкиня Національної спілки письменників України (1977—2009), Асоціації українських письменників (АУП), Національної спілки журналістів України.

Життєпис

ред.

Народилася 26 жовтня 1948 року в селі Орлівка Теплицького району Вінницької області в родині з глибокими національними традиціями. Батько: Тарасюк Тимофій Омелянович — був бібліотекарем, завідувачем сільського клубу. Мати: Тарасюк Ксенія Кирилівна — колгоспниця.

Після закінчення з відзнакою Великомочульської середньої школи Галина Тарасюк працювала вчителькою англійської мови Бджільнянської восьмирічної школи та літпрацівницею Теплицької районної газети «Зірка» на Вінниччині.

В 1968 році через гоніння за «націоналістичні погляди» змушена була переїхати на Буковину. У 1974 році закінчила філологічний факультет Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича[1]. Жила в Чернівцях. Працювала в Заставнівській районній газеті «Прапор перемоги», обласних та міських часописах «Молодий буковинець», «Буковина», «Чернівці», «Доба», на обласному телебаченні, старшою науковою співробітницею Чернівецького літературно-меморіального музею Юрія Федьковича. Була редакторкою першої в країні демократичної (відродженої) газети «Час», організаторкою прогресивного жіночого руху, головою Жіночої громади Буковини.

Восени 1970 року Галина познайомилася з Володимиром Івасюком. Він присвятив їй свою пісню «Пісня буде поміж нас», закінчену наступного року[2].

2000 року переїхала в Київ до чоловіка — кінорежисера Володимира Андрощука. Працювала заступницею редактора газети «Слово Просвіти», кореспондентом «Вечірнього Києва», редакторуою відділу «Літературної України», головною редакторкою телестудії «Наше місто» (м. Бровари), заввідділу «Української літературної газети».

В першому шлюбі — з чернівецьким художником Юрієм Сандигою. Вдруге одружилася з режисером Володимиром Андрощуком[3]. Дочка Олеся Сандига — поетеса, критикиня, перекладачка, викладачка іноземних мов. Син Назар Сандига — програміст, дизайнер.

Творчість

ред.

Нині Галина Тарасюк займається творчістю.

Твори (поезія і проза) перекладені італійською, німецькою, румунською, польською, литовською, латвійською, туркменською, білоруською, російською (сб. «Свет родника». — «Советский списатель». — 1989 г.).

У 2009 році була виключена зі Спілки письменників України через конфлікт з її керівником Володимиром Яворівським. Галина Тарасюк публічно звинуватила голову НСПУ та його команду в «дерибані» спілчанського нерухомого майна — поліклініки, будинків творчості тощо.

На зборах Київської письменницької організації 20 жовтня 2009 року Галину Тарасюк поновили в лавах членів НСПУ, але вона відмовилася.

19 листопада 2011 року на VI з'їзді НСПУ, після переобрання керівництва спілки, Галину Тарасюк одностайно поновлено в лавах Спілки письменників та обрано головою контрольно-ревізійної комісії.

Бібліографія

ред.

«Трепанація» (Бровари: «Відродження», 2006), а також понад 500 публіцистичних статей на захист української мови, духовності, свободи слова та інших демократичних завоювань, надрукованих у різні роки в різних виданнях та ЗМІ.

  • Книга прози білоруської письменниці Людмили Рублевської «Гра в Альбарутенію» (Переклад Олесі Сандиги), (Київ: «Золоті ворота», 2012),
  • Антологія жіночої прози «Острів зимового мовчання», (Київ: Преса України, 2013),
  • Антологія сучасної української жіночої поезії «Сама!», (Київ: Преса України, 2013),
  • «Володимир Андрощук: Кіно і доля». Збірник статей, рецензій, спогадів, (Київ — Новоград-Волинський: «НОВОград», 2019).

Звання та нагороди

ред.

Премії

а також журналів «Жінка», «Німчич», «Березіль». Тричі книжки удостоювалися звання «Найкраща книга року». Багаторазово висувалася на здобуття Шевченківської премії.

Нагороди

Звання

Примітки

ред.
  1. Жінки України: Біографічний енциклопедичний словник / Головний редактор Марія Орлик. Київ: Фенікс, 2001. С. 443. ISBN 966-651-002-2.
  2. "ПІСНЯ БУДЕ ПОМІЖ НАС": ХІТИ ВОЛОДИМИРА ІВАСЮКА, ЩО СТАЛИ ЧАСТИНОЮ ЙОГО БЕЗСМЕРТНОЇ ІСТОРІЇ. 5.ua. 27.04.2020. Процитовано 29 січня 2023.
  3. Архівована копія. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 17 березня 2012.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання) [Архівовано 2016-03-04 у Wayback Machine.]

Посилання

ред.