Тан Їнь (*1470 — †7 січня 1524) — визначний китайський художник, каліграф, поет часів династії Мін.

Тан Їнь 唐寅
Tao Gu Presents a Poem by Tang Yin.JPG
«Тао Гу представляє поему». Автор: Тан Їнь
Ім'я при народженні 唐寅
Псевдо Тан Боху (唐伯虎)
Народився 1470(1470)
Сучжоу
Помер 7 січня 1524(1524-01-07)
Сучжоу
Країна імперія Мін[1]
Національність китаєць
Діяльність художник
Знання мов китайська[2]
Членство Four Masters of the Ming Dynastyd
У шлюбі з Цуй
Шен
Діти донька

ЖиттєписРедагувати

Походив з родини заможників торговців. Народився у Сучжоу у сучасній провінції Цзянсу. Отримав гарну освіту. Замолоду затоваришував з іншим майбутнім художником Вень Чженміном. Батько останнього, Вень Лінь, став покровителем Тан Їня. У 1493 році помирає батько, у наступному — мати. У 1495 році наклала на себе руки молодша сестра. Незважаючи на це, Тан Ян продовжує здобувати знання. У 1498 році зайняв перше місце на провінціальних іспитах у Нанкіні, отримавши ступінь цзюньши. Після цього вирушив до Пекіна, щоб узяти участь у загальних іспитах. Втім перед самим початком був звинувачений у підкупі екзаменаторів й запроторений до в'язниці. Завдяки зв'язкам Вень Ліня не отримав значного покарання. Згодом у 1509 році Тан Їнь повертається до Сучжоу, відмовившись від намір продовжувати державну кар'єру. У 1519 році він був втягнутий у палацевий заколот, втім зумів виправдатися. Він зосереджується на малюванні, каліграфії та поезії. Жив за рахунок продажу картин, вів розгульне життя. Помер у 1524 році у Сучжоу.

ТворчістьРедагувати

Усього у доробку Тан Їня близько 159 картин. Його вчителем малювання був Шень Чжоу. Згодом познайомився з принципам школи У. Творчість Тан Їня — це суміш шкіл часів династій північна та південна Сун. Працював в яскравій поліхромної гамі у манері «ретельного пензля» («гун-бі») з перевагою коричневого, червоного і зеленого кольорів. Був майстром у різних жанрах: пейзажі — шань-шуй (山水, тобто «живопис гір і вод»), жанрі «квіти і птахи» — хуа-няо (华鸟, «живопис квітів і птахів»), у фігуративному живописі — жень-у (人物, «живопис людських фігур»).

Манера відрізняється винятковою ретельністю малюнка, завдяки чому помітні дрібні деталі у зображенні рослин, гірських форм та людських фігур. Разом з тим, у трактуваннях елементів композиції художник вдається до умовно-архаїзованою стилю, що надає створеному ним пейзажу враження ірреальності.

Серед відомих творів — «Сільські роботи на півдні Китаю», "«Жінка, яка грає на флейті», «Гірський прохід після снігопаду», «Голоси сосен на гірській дорозі», «Призахідний серпанок, самотня качка», «Рибалки на осінній річці».

З творчістю Тан Їня пов'язують важливий етап розвитку такого жанрово-тематичного спрямування жень-у, як «красуні». Він малював жінок, як придворних, так й міщанок. Жінки у нього дорослі, дебелі, з великими грудями, з оголеними ногами, опуклим черевом, важкими стегнами. Окрім цього, художник намагався передати вигляд красунь: тонкі смужки брів, ніжні округлості щік. У місцях опуклостей: чола, носа й підборіддя він додав трохи білої фарби, від чого створився ефект об'ємності. Цей засіб художники стали називати «засобом трьох білих крапок». Найхарактернішим зразком цієї творчості визнана картина «Танцівниці [у] палаці правителя [царства] Шу», інша назва — «Чотири красуні». Його улюбленими персонажами були Бань-цзеюй (наложниця імператора Чен-ді, 32-6 рр. до н. е.) й богиня місяця Чан-е. Всі картини зазначеної тематичної групи виконані у загальній стилістичній манері та побудовані за єдиною композиційною схемою: в кожному творі змістовним центром виступає поодинока жіноча фігура, зазвичай розміщена на тлі окремих елементів пейзажу — гілки дерева або місяця. Зокрема, у картинах «Шовкове віяло під осіннім вітром», «Чан-е».

Вірші Тан Їня — це невеличкі, вдумливі твори. У своїх віршах він описував вади людей — заздрість, продажність та пожадливість. Вірші сповненні вірою у невблаганність долі, сумом та гіркотою. Часто ті вірші, що розпочинаються на оптимістичній ноті, закінчуються жалем та скорботою. Найбільш значущою є його поема «Гріхи ченців та черниць».

Тан Їнь також вдосконалив каліграфічний стиль «сіншу» 行书 («шрифт, щоб біжить», курсив).

ДжерелаРедагувати

  • Cahill J. Parting at the Shore: Chinese Painting of the Early and Middle Ming Dynasty, 1368—1580. N.Y.-Tokyo, 1979
  • Dictionnaire Bénézit, Dictionnaire des peintres, sculpteurs, dessinateurs et graveurs, vol. 13, éditions Gründ, janvier 1999, 13440 p. (ISBN 2700030230), p. 457—458
  1. China Biographical Database
  2. Bibliothèque nationale de France Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.