Таміка золотоголова
| Таміка золотоголова | ||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 Самець золотоголової таміки під час сезону розмноження
Спів золотоголової таміки (підвид C. e. erythrocephalus, Західні Гати, Індія)
| ||||||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||||
| ||||||||||||||||
| Cisticola exilis (Vigors & Horsfield, 1827)[2] | ||||||||||||||||
Підвиди
| ||||||||||||||||
|
(Див. текст) | ||||||||||||||||
| Синоніми | ||||||||||||||||
| Malurus exilis (Vigors & Horsfield, 1827)[2] | ||||||||||||||||
Посилання
| ||||||||||||||||
|
Та́міка золотоголова[3] (Cisticola exilis) — вид горобцеподібних птахів родини тамікових (Cisticolidae). Мешкає в Індії, Південно-Східній Азії та Австралії. Виділяють низку підвидів.
Опис ред.
Золотоголова таміка — дрібний птах, довжина якого становить від 9 до 11,5 см при вазі в 6-10 г. Самці дещо більші за самиць. Верхня частина тіла коричнева, поцяткована темно-коричневими або чорними смужками, нижня частина тіла кремова, боки охристі, крила чорні, горло біле[4].
Під час сезону розмноження забарвлення самів золотоголових тамік змінюється. Їх тіло набуває золотистого кольору, голова, груди і горло стають орнажево-золотистими, а хвости дещо скорочуються[5]. Під час співу чубчик на голові стає дибки[6][7][8].
Підвиди ред.
Виділяють дванадцять підвидів:[9]
- C. e. tytleri Jerdon, 1863 — від південного Непалу і північного сходу Індії до північної М'янми і південно-західного Китаю;
- C. e. erythrocephalus Blyth, 1851 — Індія;
- C. e. equicaudatus Baker, ECS, 1924 — східна М'янма, Таїланд та Індокитай;
- C. e. courtoisi La Touche, 1926 — південний і східний Китай;
- C. e. volitans (Swinhoe, 1859) — Тайвань;
- C. e. semirufus Cabanis, 1872 — Філіппіни і архіпелаг Сулу;
- C. e. rusticus Wallace, 1863 — Сулавесі і південь Молуккського архіпелагу;
- C. e. lineocapilla Gould, 1847 — Суматра, південний захід Калімантану, Ява, Малі Зондські острови, північно-західна Австралія;
- C. e. diminutus Mathews, 1922 — Нова Гвінея, острови Торресової протоки, північно-східна Австралія;
- C. e. alexandrae Mathews, 1912 — внутрішній райони північної Австралії;
- C. e. exilis (Vigors & Horsfield, 1827) — східна і південно-східна Австралія;
- C. e. polionotus Mayr, 1934 — архіпелаг Бісмарка.
Поширення ред.
Золотоголові таміки поширені в Індії, М'янмі, Непалі, Таїланді, Камбоджі, Лаосі, В'єтнамі, Китаї, Індонезії, Східному Тиморі, Австралії, на Філіппінах, Тайвані і на Папуа Новій Гвінеї. Вони живуть на відкритих трав'яних рівнинах, зокрема на луках і на полях, в саванах, на узліссях і в чагарникових заростях. Вони живуть на висоті до 1500 м над рівнем моря в Китаї і на висоті до 1800 м над рівнем моря на острові Ломбок.
Поведінка і екологія ред.
Золотоголові таміки харчуються комахами та іншими безхребетними, а також насінням трав. Живуть поодинці або невеликими зграйками. Сезон розмноження триває під час сезону дощів. В Китаї він триває з травня по липень, в Індії з квітня по серпень, на Молуккських островах з вересня по березень, на Новій Гвінеї з гнрудня по березень і в Південно-Східній Азії з квітня по вересень. В Північній Австралії птах розмножується впродовж всього року, в Західній Австралії з січня по травень, в Східній Австралії з жовтня по квітень. Самці золотоголових тамік можуть бути полігамними або моногамними. Гніздо створююється шляхом скріплення живого зеленого листя павутиння, травою і пухом. Воно має кулеподібну форму з бічним входом і розміщується в густій траві або чагарниках на висоті до 3 м над землею. В кладці 3-4 яйця, інкубаційний період триває 11 днів. Зазвичай 32% гніздувань завершуються успішно. Пташенята залишаються в гнізді 11-13 днів[10][11].
Галерея ред.
-
Самець золотоголової таміки поза сезоном розмноження -
Самець золотоголової таміки під час сезону розмноження
.jpg)
.jpg)
Примітки ред.
- ↑ BirdLife International (2016). Cisticola exilis.
- ↑ а б Vigors, Nicholas Aylward; Horsfield, Thomas (1827). Australian birds in the collection of the Linnean Society; with an attempt at arranging them according to their natural affinities. Transactions of the Linnean Society of London (англ.) (лат.). 15 (1): 170–334 [223]. doi:10.1111/j.1095-8339.1826.tb00115.x.
- ↑ Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
- ↑ O'Connor, Julie (17 вересня 2013). Spotlight on Urban Wildlife: Birds – Cisticola. Sunshine Coast Council. Процитовано 10 січня 2019.
- ↑ Balmford, Andrew; Lewis, Milton J.; Brooke, M. de L.; Thomas, Adrian L.R.; Johnson, C.N. (2000). Experimental analyses of sexual and natural selection on short tails in a polygynous warbler. Proceedings of the Royal Society. 267 (1448): 1121—1128. doi:10.1098/rspb.2000.1117. PMC 1690646. PMID 10885517.
- ↑ Rasmussen, Pamela C.; Anderton, John C. (2012). Birds of South Asia. The Ripley Guide. Т. Volume 2: Attributes and Status (вид. 2nd). Washington D.C. and Barcelona: Smithsonian National Museum of Natural History and Lynx Edicions. с. 468. ISBN 978-84-96553-87-3.
- ↑ Campbell, Iain; Woods, Sam; Leseberg, Nick (9 листопада 2014). Birds of Australia: A Photographic Guide (вид. illustrated, reprint). Princeton University Press. с. 354. ISBN 978-1400865109. Процитовано 14 лютого 2019.
- ↑ Golden-headed Cisticola. Grasslands: Biodiversity of south-eastern Australia. Процитовано 8 січня 2019.
- ↑ Gill, Frank; Donsker, David, ред. (2021). Grassbirds, Donacobius, Malagasy warblers, cisticolas & allies. World Bird List Version 7.3. International Ornithologists' Union. Процитовано 15 серпня 2021.
- ↑ Pallardy, Richard; Sampaolo, Marco. Cisticola. Encyclopædia Britannica. Encyclopædia Britannica, Inc. Процитовано 8 січня 2019.
- ↑ Thompson, Jim (31 грудня 2015). Jim Thomson catches an amazing character of the bush | PHOTOS. Maitland Mercury. Процитовано 8 січня 2019.
Посилання ред.
|
Це незавершена стаття з орнітології. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |