Відкрити головне меню

ТГ100 — радянський дослідний двосекційний вантажопасажирський тепловоз з гідравлічною передачею, побудований в 1959 році Луганським тепловозобудівним заводом.

ТГ100
Основні дані
Головні конструктори П. М. Шаройко, Н. А. Турик, Ю. Г. Кириллов
Рік будування 1959
Країна будування СРСР СРСР
Завод Луганський тепловозобудівний завод
Разом побудовано 1 (2 секції)
Країни експлуатації СРСР СРСР
Ширина колії 1524 мм
Рід служби Вантажопасажирський
Технічні дані
Конструкційна швидкість 100 км/год
Осьова формула 2×(2—2)
Довжина локомотива 2×14 460 мм (по автозчепу)
Ширина 3080 мм
Висота 4500 мм
Робоча маса 2×80 т
Навантаження від
рушійних осей на рейки
20 тс (196 кН)
Повна колісна база 9200 мм (секція)
Тип дизеля М751
Потужність дизеля 4×750 к.с. (2×1104 кВт)
Тип передачі Гідравлічна
Діаметр коліс 1050 мм
Сила тяги тривалого режиму 2×24 800 тс
Швидкість тривалого режиму 25 км/год
ККД 27—28 %
Запас пального 2×4500 кг (2×4000 кг)
Запас піску 2×600 кг
Запас води 2×600 кг
Запас мастила 2×800 кг:
2×175 кг — дизель
2×235 кг — гідропередача

ПроектуванняРедагувати

Проект був розроблений 1958 конструкторським бюро Луганського заводу під керівництвом інженерів П. М. Шаройка, Н. А. Турика і Ю. Г. Кирилова.

КонструкціяРедагувати

Кузов, рама і візкиРедагувати

Кожна секція тепловоза мала вагонний кузов напівобтічної форми. Кузов кожної секції мав зварену головну раму з хребтовою балкою. Рама за допомогою двох шкворневих і чотирьох роликових опор встановлена ​​на два двовісні візки.

Кузов тепловоза розділений на три частини: кабіна машиніста, машинне відділення і холодильник. Пости управління розташовані в передній частині кожної секції. Кузов машинного відділення жорсткий, нероз'ємний і приварений до головної рами. У задній частині секції розташований котел для підігріву палива, мастила і води.

Рами візків складалися з литих бокови, однією шкворневої і двох кінцевих балок, з'єднаних зварюванням. Роликові букси, обладнані торцевими упорами з гумовими вставками, були поміщені в напрямні буксові рами. На букси спиралися листові ресори, що розташовувалися всередині боковин рами візка. На кінцях ці ресори через підвіски і циліндричні пружини з'єднувалися з рамою візка або з поздовжніми балансирами. Колісні пари мали діаметр по колу катання 1050 мм.

Силова установка і привід допоміжного обладнанняРедагувати

На головній рамі кожної секції в її середній частині було встановлено по два дизельні двигуни типу М751 потужністю 750 к.с. кожен, загальною потужністю 3000 к.с. Кожен двигун за допомогою карданного валу з'єднувався з коробкою передач, встановленою на гумових амортизаторах на рамі візка. Крім того, кожен двигун проводив у дію компресор і допоміжний генератор змінного струму. Привід кожного вентилятора холодильника приводився в дію асинхронним електродвигуном, який отримував живлення від допоміжного генератора.

Тягова передачаРедагувати

Тепловоз мав гідромеханічну передачу з двопотокового гідроредуктора з комплексним гідротрансформатором і триступеневої коробки передач, карданного приводу і осьових редукторів.

Кожен двигун тепловоза за допомогою карданного валу і пари шестерень з'єднувався з гідроредуктором, де відбувався розподіл потоку потужності: близько 60 % — гідротрансформатору, а інші 40 % через центральне колесо — планетарному редуктору. Триступенева коробка передач, крім зубчастих коліс, які перебували в постійному зачепленні, була обладнана фрикційними муфтами, які перемикали ступені швидкості автоматично, без зняття навантаження з двигуна та без втручання машиніста. Включення фрикційних муфт відбувалося автоматично. Регулювання швидкості руху поїзда здійснювалося впливом на пружину всережимного регулятора за допомогою штурвала та дистанційного приводу до чотирьох двигунів. Реверсування здійснювалося машиністом, рукояткою триходового крана, що направляв повітря в циліндри реверсора.

УправлінняРедагувати

Управління тепловозом складалося з трьох систем: гідравлічної для живлення маслом гідротрансформатора і елементів зубчастої передачі; пневматичної для живлення сервоприводів реверсу роботи пісочниць; електричної для дистанційного керування допоміжними механізмами управління за системою двох одиниць.

Доля тепловозаРедагувати

Тепловоз деякий час проходив експлуатаційні випробування, працюючи з складами масою до 3400 т, здійснив дослідний пробіг маршрутом Луганськ — Москва — Ленінград і назад, а потім був переданий Дніпропетровському інституту інженерів залізничного транспорту для навчалння.

ДжерелаРедагувати

  • Раков В. А. Локомотивы отечественных железных дорог 1956—1975 // Опытный тепловоз ТГ100 — 001. М.:, «Транспорт», 1999 г.
  • Якобсон П. В. История тепловоза в СССР // Грузовой тепловоз мощностью 3000 л.с. Луганского завода. М.:, ВИПО МПС, 1960 г.