Відкрити головне меню

Борис Січкін (15 серпня 1922, Київ — 21 березня 2002, Нью-Йорк) — український радянський актор. Став відомим завдяки виконанню у фільмах «Невловимі месники» та «Нові пригоди невловимих» ролі «оригінального куплетиста» Буби Касторського.

Січкін Борис Михайлович
Зображення
Народився 15 серпня 1922(1922-08-15)[1]
Київ, Українська СРР
Помер 21 березня 2002(2002-03-21)[1] (79 років)
Нью-Йорк, штат Нью-Йорк, США
Поховання Ваганьковське кладовище
Громадянство Flag of the United States.svg США
Flag of the Soviet Union.svg СРСР
Діяльність актор, хореограф, кіноактор, композитор, балетмейстер, мемуарист, танцюрист
Роки діяльності з 1937 — тепер. час
IMDb nm0796366
Нагороди та премії
медаль «За бойові заслуги» медаль «За оборону Сталінграда» медаль «За оборону Києва» медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» медаль «За взяття Кенігсберга» медаль «За взяття Берліна» медаль «За визволення Варшави» медаль «За визволення Праги»

Зміст

ДитинствоРедагувати

Першими оцінили талант Бориса Січкіна київські карні злочинці. Поряд із будинком, де мешкав Борис, розкинувся базар. Увечері там збиралися кишенькові і квартирні злодії та їхні подруги. Для них Борис і виступав: відбивав чечітку, танцював «яблучко», «бариню», циганські танці. З часом перейшов на танці з куплетами. Карні злочинці були першими, від кого він отримував гонорар— продуктами. Боря танцював з чотирьох років, а у тридцяті роки навіть заробляв собі на хліб танцями на базарі.

Навчання та роботаРедагувати

У п'ятнадцять років Січкін вступив на роботу до Ансамблю народного танцю УРСР, потім закінчив Київське театральне училище. Навчався в хореографічному технікумі при київському театрі, а пізніше поставив кілька балетних спектаклів, зокрема й «Червоних дияволят».

Перед війною Борис Січкін працював в Ансамблі пісні і танцю України. Його помітив і запросив до військового колективу Павло Вірський. Але директор ансамблю Білицький не хотів оформляти перехід. Він говорив: «Батьківщині, Січкін, потрібні солдати, а не танцюристи». З неймовірними труднощами йому все ж удалося звільнитися.

Почалася війна, артисти військового ансамблю несли бойове чергування. Перед здачею Києва їм довелося стояти в заслоні на пристані, звідки баржами відправляли людей до тилу. У розпал завантаження з'явився той самий Білицький з великою кількістю валіз. Він простягнув папір, який засвідчував, що він відряджається до Ташкента для організації ансамблю. «Нині не до пісень і танців,— грізно сказав Січкін,— треба захищати Батьківщину, а співати і танцювати будемо після перемоги». «Борисе, ти подивися, хто підписав цей папір!»,— змолився колишній директор. «Такий документ у такий час міг підписати лише Адольф Гітлер». Довго умовляв Білицький пустити його на баржу, але Січкіна не умовив і знайшов когось іншого.

Артист кіно і естради прославився на всю країну, коли йому було вже за сорок— роль куплетиста Буби Касторського стала головною в його житті. Після тріумфу «Невловимих месників» роз'їжджав по країні з виступами. А в Міністерстві культури СРСР тоді якраз почалася кампанія проти «лівих» концертів. Під цю кампанію і потрапив Січкін— на нього зібрали компромат.

Ув'язненняРедагувати

Актора викликали до відповідних органів. Туди ж прийшла й уїдлива старенька, що працювала ревізором. Вона виявила серйозні фінансові порушення і передала документи до слідчих органів.

Січкіна посадили, як і належить, у камеру попереднього ув'язнення. Майор, начальник КПУ, під час обшуку виявив у артиста зубну щітку, зубну пасту, гребінець і викинув їх у відро для сміття: — Це більше не знадобиться.

Потім при підлеглих знущався:— Як це ти в кіно співав? «Я не плачу, я ніколи не плачу?» Це ти в кіно не плакав, а тут у нас плакатимеш!

У 1973 в Тамбові Січкін був посаджений у в'язницю за обвинуваченням у розкраданні державного майна у великих розмірах. Через рік був звільнений. Слідство тривало ще кілька років. Врешті-решт Борис Січкін був остаточно виправданий.

Еміграція, останні роки життя і смертьРедагувати

У 1979-му Борис Січкін виїхав до США, де мешкав до останнього часу, зрідка приїжджаючи до Росії з виступами.

Саме цього артиста — Борю Січкіна періоду американської еміграції — обезсмертив у своїй пісні про тьотю Хаю знаменитий виконавець шансону Віллі Токарєв: «С Новым годом, тётя Хая, Вам привет от Мордэхая, Он живёт на Пятой авеню.

Боря Сичкин там соседом

Угощал меня обедом, Я ему в субботу позвоню.» [2]

Січкін пішов із життя 21 березня 2002 року. Серце артиста зупинилося, коли він розбирав листи.

Незабаром за бажанням його дружини прах Бориса Січкіна було вилучено з могили і кремовано, а урна перевезена до Москви і 6 років зберігалася у друзів родини Січкіних. Лише 18 квітня 2008 року прах був похований. Прощання відбулося в Будинку кіно, а потім урна з прахом була поміщена в колумбарій Ваганьківського цвинтару.

ФільмографіяРедагувати

ПриміткиРедагувати

ПосиланняРедагувати