Сілець (Сокальський район)

село в Сокальському районі Львівської області (Україна)

Сіле́ць — село в Україні, в Сокальському районі [[Львівська область|Львівської Населення становить 3821249 осіб.Орган місцевого самоврядування — Сілецька АУЄШНА рада. Стара назва Сілець Терехський.[1]За народною легендою назва села Сілець походить від слова сідельце. В той час коли на Україну нападали монголо-татари, тут зупинився козак «Сідельце» на осілому коні зі своєю дружиною, побудувавши першу хату, він тут і оселився. З часом з слова сідельце випало «де», тому що так легше вимовляти і утворилась назва Сільце, а сучасна – Сілець.

село Сілець
Сілець, Сокальський район (02).jpg
Країна Україна Україна
Область Львівська область
Район/міськрада Сокальський район
Рада Сілецька сільська рада
Код КОАТУУ 4624886601
Основні дані
Засноване у 1468 князями Савками
Населення 382449
Площа км²
Густота населення 433,93 осіб/км²
Поштовий індекс 80086
Телефонний код +380 3257
Географічні дані
Географічні координати 50°17′57″ пн. ш. 24°11′53″ сх. д. / 50.29917° пн. ш. 24.19806° сх. д. / 50.29917; 24.19806Координати: 50°17′57″ пн. ш. 24°11′53″ сх. д. / 50.29917° пн. ш. 24.19806° сх. д. / 50.29917; 24.19806
Водойми р. Болотня, р. Рата
Відстань до
залізничної станції
(м. Соснівка) 3 км
Місцева влада
Адреса ради 80086, Львівська обл., Сокальський р-н, с. Сілець
Карта
Сілець. Карта розташування: Україна
Сілець
Сілець
Сілець. Карта розташування: Львівська область
Сілець
Сілець
Мапа

CMNS: Сілець у Вікісховищі

Село розташоване південніше міста Сокаля і складається з 15 хуторів (присілків), назва кожного має свою легендарну історію та погодження. Перші назви вулиць з’явились у 1987 році.

Бірок , за згадкою старожилів вважається першим поселенням. Його назва походить від слова «бір», тобто дуже заліснена місцевість, де розпочалась перша вирубка лісу. Перші хати, які будувались були з лісу, точніше дерев’яні. На цьому ж хуторі є місце, яке люди з давніх часів називають «Коровицею», що пов’язано з існуючою легендою. Ще за часів монголо-татарського нападу на цьому місці «кров текла рікою» людей, які тут жили нещадно вбивали, різали, ґвалтували – відбувалася кривава січ між козаками та татарами.

Хутір Вільшина – місцевість, де багато вільхи.

Хутір Заболотня – болото

Хутір Гостинець розкинувся вздовж битого шляху, що був прокладений, з’єднуючи Сокаль з Великими Мостами, який назвали Гостинцем.

Хутір Копані – назва походить від існуючої легенди, що першим жителем тут був пан Коп та пані Ані. Тепер хутір складається з двох частин: Старі Копані, Нові Копані і є найбільшим хутором.

Хутір Параньки – назва теж легендарного походження, згідно неї першою жителькою, що оселилась на Пониззі (так називали цю місцевість) була баба Паранька, яка сподобала собі це місце і хату свою перевезла і залишилась там жити постійно.

Хутір Підрочин – назва походить від урочища «Рочин», з яким межує цей хутір, місцевість під великим рочином, ровом, як кажуть місцеві люди.

Хутір Підберезина – місцевість під березовим гаєм.

Хутір Майдан – Зарудні – місцевість, «пляц», де селяни збирались на «схід».

Ще є хутори: Груби, Дженджерівка, Насалі, Тетеревець, Солтиси.

Люди в цій місцевості оселялися ще у бронзову добу (кінець XV — початок XI ст.ст. до н. е.), про що свідчать археологічні знахідки. Так, 1803 року під час господарських робіт на південь від села було виявлене поховання, викладене камінням, у якому знайшли бронзовий браслет і перстень, а також кам'яний топірець. У 1876 році під час організованих там же археологічних розкопок під керівництвом доктора Я. Комерніцкого було зібрано велику кількість крем'яних знарядь праці.

Сілець тягнеться зі Сходу на Захід, оточене лісами, зі сходу - Рочинський ліс, з південно-західної сторони Чорний ліс, розташоване село Сілець, яке засноване в 1465 році князівством Режаничів, котрі були Белзькими князями тому і назвали Сілець Белзький.

На околиці первісного села стояла капличка і криниця. Це місце оточене великими розлеглими дубами і липами люди називали «базаром».

Під час з одного з татарських нападів під проводом Ахмеда Гірея в 1500 році Сілець був пограбований і повністю спалений. Тоді ординці зловили багато людей, старих і дітей –вирізали. Це місце назвали «Кровавиця» (знаходиться на присілку Бірок). В цей час згоріла і каплиця, а криниця збереглася до минулого століття. Після цього погрому появилось нове село, але воно сховалось в глибині лісу, мочарів і ріки Рати. На околиці цього села було споруджено нову каплицю. Біля цієї каплиці росли високі смереки. На околиці з них стояла бочка із смолою. Вартовий який завжди стояв біля смерек у випадку коли нападали татари запалював смолу і таким чином попереджував людей про небезпеку. Люди шукаючи порятунку утікали у ліси. Багато людей знаходило своє сховище у густій вільшині, потім деякі і посилилися там. В честь цього було названо присілок Вільшина. Мабуть це перший присілок в селі.

Селяни займалися в основному землеробством та домашнім промислом. Безграмотне, беззахисне населення повинне було виконувати трьохденну панщину у своїх панів та дідичів, які немилосердно знущалися над ними немов над рабами. Люди зневірилися. Єдиним порятунком для них могла бути церква. Так в 1762 році на цвинтарі біля каплиці у вигляді корабля над річкою Ратою була збудована церква. Першим священиком, який побудував церкву був священик Сіновський.

В глибоку давнину на території Сільця росли густі і високі дубові ліси. Ці ліси збереглися до початку дев’ятнадцятого століття. На завонських лісах було тоді 100 дубів котрі мали осередок товщиною в сажень. А на широчезних пеньках цих зрізаних дерев міг стояти кінь з вершником. Вирубування дубів дуже інтенсивно почалося в 1890 р. Особливий попит на тутешні дуби був в Австрії і в Німеччині.

Особливо важкими були для Сільця 1770 і 1775 рр.

1770 р. в селі розгулялася «мертва хвороба», хвороба, яка забрала в могилу багато жителів села, а в 1775 р. чимало лиха завдали сильні морози які теж спричинилися до загибелі людей і худоби.

В 1848р. була скасована панщина і на честь цієї події люди поставили пам’ятний знак під назвою «Свобода».

У 1878 р. розпочалося прокладання гостинця, який зв’язував село з Великими Мостами і Кристинополем. Перша школа в Сільці була дяківська – 2 класи. Першим учителем якої був Терех, звідки пішла вулична назва «школярі». У «Словнику географічному Королівства Польського та інших слов'янських країн» Сілець згадується як невелике село, в якому було 48 будинків та 271 мешканець. На той час рілля становила 311 мір (1 міра — 1,093 га), луки — 36 мір, пасовища — 24 міри і ліси — 23 міри.

В 1848 р. в селі Сілець прибув священик Василь Чернецький, який почав вести дуже велику просвітницьку роботу серед населення. В Сільці особливо активізується його творча і зокрема краєзнавча робота, адже він був талановитим західноукраїнським краєзнавцем і просвітителем. Василь Чернецький написав понад сто краєзнавчих нарисів і досліджень у тому числі і про Сокаль, Кристинопіль, Белз, Великі Мости, Тартаків, Варяж, Сілець, Бутини, Двірці та багато інших міст і сіл. На його творчість і здоров’я негативно вплинула смерть улюбленої дочки (1888р.)

Василь Чернецький дуже багато зробив для церкви і села. Було куплено 500 кг. дзвін, великий образ Серця Христового, який прислано з Відня. Заснував братство тверезості проти пиятства, в якому була заведена книга в якому записували всіх пияків. Пізніше цю книгу було кинуто у річку, мабуть не було кого писати.

В другій половині дев’ятнадцятого століття в селі була побудована цегельня для випалювання цегли. Чернецький хотів побудувати цегляну церкву. Вже возили цеглу для будівництва, але згідно з Австрійськими законами, дідич, який мав на території села землі при будівництві церкви повинен 1/3 коштів виділити. Він цього робити не хотів, змовився з іншими особами, які мали вплив в повітовій владі, викликали інженерів для перевірки цегли. Ті визнали про її непригодність і будівництво заборонили, а цегельня закрилась. З привезеної цегли побудували паркан і дзвіницю, які стоять і досі. В 1893 р. Чернецький побудував дерев’яний міст через річку Рату.

В 1918 р. утворено ЗУНР. Повстала УПА і в ній багато служило стрільців із Сільця в 5-тій Сокальській вартовій сотні.

1 квітня 1930 р. вилучена частина сільської гміни Сілець Белзький Сокальського повіту Львівського воєводства і з неї утворена самоврядна сільська гміна Завоня того ж повіту і воєводства.

В 1930 р. по всій Галичині лютувала польська карна експансія, яка била і вбивала людей, палила бібліотеки.

Не обійшло це лихо і Сілець. Але не зважаючи на це в селі велася велика культурно-освітня робота. Її вели отець Чайківський, брати Іван і Григорій Климів, які закінчили Сокальську гімназію, вступили під час навчання в гімназії в молодіжну ОУН.

На 1 січня 1939-го в селі Сілець з 3560 жителів було 3160 українців-греко-католиків, 110 українців-українців-римокатоликів, 130 поляків (переважно на розкиданих по лісах присілках) і 160 євреїв, а в польській колонії Завоня з 340 жителів було 10 українців, 320 поляків і 10 євреїв.

30 червня 1941р. було проголошено самостійну Україну і Іван Климів (Легенда) був обраний членом Державного правління. Він проводив велику роботу в Сільці. Іван Климів знав сім мов: польську, англійську, французьку, німецьку, які вивчив в гімназії, в тюрмі вивчив: іспанську, італійську, турецьку.

В грудні 1941р. була побудована в с.Сілець читальня «Просвіта».

Жертвами другою світової війни стали 124 жителі села, яким побудовано пам’ятник.

Одразу ж після закінчення війни було відновлено інтенсивні пошуково-розвідувальні роботи і вже влітку 1947 року було відкрите перше промислове родовище вугілля на території Львівсько-Волинського вугільного басейну. В 1949 році були закладені перші вугільні шахти, а з 1954 року розпочалось видобування вугілля.

В 1950 р. почалася насильна колективізація земель в колгоспи. У 1955 р. розпочалось будівництво шахт у спорудження яких брали участь і жителі села.

В 1989-1990 рр. почалося національне-духовне відродження села.

11 липня 1993 р. у с. Сілець відкрито пам’ятник безстрашному борцеві за волю України членному проводу ОУН Івану Климіву «Легенді». Його ідеї боротьби за незалежність України живуть і в наші дні.

На території сільської ради знаходиться цвинтар, де поховані вояки австро-угорської армії, що загинули в околицях села під час боїв в Першій світовій війні 1914 року.

У селі є школа, Будинок культури, бібліотека, лікарська амбулаторія, поштове відділення. Населений пункт газифікований..

Є і своя пам’ятка - Церква Собору Пресвятої Богородиці (1762). Згідно історичних даних, найдавніші відомості про церкву походять з 1564-1565 рр. Існуюча зведена у 1762 р. на місці каплиці. Ремонтована у 1880 р., відновлювалася у 1924 р.

У 1861 р. коло церкви збудували муровану богослужебну каплицю Воскресення Господнього, зруйновану по другій світовій війні (насправді хрестова у плані, безверха каплиця, на фронтоні якої є дата "1863" знаходиться на південь від церкви. У 1991 р. поряд храму звели муровану дзвіницю.

Церква у селі, розташована у північно-західній частині, на південь відносно дороги до м.Соснівка на лівому березі р.Рата. Будівлю поставили на краю великої ділянки. Святиня за корнструкцією хрестова у плані, одноверха. Бокові крила вужчі аніж нава, дуже незвично виглядають троє сполучених між собою високих вікон арочної форми. На них є псевдо-вітраж. На всю довжину маленького вівтаря з обидвох сторін прибудовані ризниці. Піддашшя церкви є на східній стіні вівтаря, на північній та південній бабинця. Цікаво, що оригінальне піддашшя є тільки на половині стін бабинця, це наводить на думку, що бабинець видовжили розбудовою на захід і влаштували бічний вхід з півночі (головний від заходу). До речі, над головним входом є потрійне арочне вікно, очевидно, для освітлення хорів. Стіни храму повністю шальовані фарбованими дошками. На їхньому тлі контрасно виглядають підкреслені жовтим карнизи, кути стін, торці випустів зрубів.

Середхрестя нави завершує дуже низький світловий восьмерик, накритий банею з ліхтарем і маківкою. Також ліхтарі з маківками різної форми влаштовані на усіх гребенях дахів церкви. На подвір'ї знаходиться сучасна каплиця, оббита пластиком, перед якою є накриття. Є дві могили біля церкви. У старішій похований довголітній парох і краєзнавець, автор багатьох розвідок про церкви Перемиської єпархії о. Василь Чернецький.

А сьогодні село живе і розвивається цінуючи своє історичне минуле і живе надією на щасливе майбутнє.

ГеографіяРедагувати

Через територію села проходить регіональний автошлях Р15. Площа 7488 гектарів (74.88 км2).

Присілки: Копані, Заболотня, Параньки, Дженджерівка, Гостинець, Підберезина, Бірок, Солтиси, Майдан, Зарудні, Вільшина, Груби, Підрочин, Насалі (якийсь час належали до Мостівського староства[2]), Тетерівець.

Перші назви вулиць з'явились у 1987 році.

ІсторіяРедагувати

Давні часиРедагувати

Засновано село Сілець було у 1465 році удільними князями Белзькими. Село Siedlec (Сідлець, Сіделець), біля якого розташоване гирло річки Рата, згадано у 1 Т. хроніки Яна Длугоша (до 1480 р.)[3]. Таким чином, підтверджується народна легенда (див. нижче), що в подальшому із назви села випав склад «де.» Люди в цій місцевості оселялися ще у бронзову добу (кінець XV — початок XI ст.ст. до н. е.), про що свідчать археологічні знахідки. Так, 1803 року під час господарських робіт на південь від села було виявлене поховання, викладене камінням, у якому знайшли бронзовий браслет і перстень, а також кам'яний топірець. У 1876 році під час організованих там же археологічних розкопок під керівництвом доктора Я. Комерніцкого було зібра но велику кількість крем'яних знарядь праці.

 
"Сілець це село на озері" 1780-ті, мапа фон Міга[4]

На околиці первісного села стояла капличка і криниця. Це місце, оточене великими розлогими дубами і липами, люди називали «базаром». 

Під час з одного з татарських нападів під проводом Ахмеда Гірея в 1500 році Сілець був пограбований і повністю спалений. Це місце назвали «Кровавиця» (знаходиться на присілку Бірок). Після цього погрому появилось нове село, але воно сховалось в глибині лісу, мочарів і річки Рати. Люди шукаючи порятунку утікали, знаходили своє сховище у густій вільшині, потім деякі і посилилися там. В честь цього було названо присілок Вільшина.

Село детально описане в королівській люстрації 1565 р.[5]

Селяни займалися в основному землеробством та домашнім промислом. Населення повинне було виконувати триденну панщину у своїх панів. Єдиним порятунком для них могла бути церква. Так в 1762 році на цвинтарі біля каплиці у вигляді корабля над річкою Ратою була збудована церква. Першим священиком, який побудував церкву, був священик Сіновський.

1770 р. в селі розгулялася «мертва хвороба», хвороба, яка забрала в могилу багато жителів села, а в 1775 р. чимало лиха завдали сильні морози які теж спричинилися до загибелі людей і худоби. 

В 1848 р. була скасована панщина і на честь цієї події люди поставили пам'ятний знак під назвою «Свобода». Того ж року в село прибув священик Василь Чернецький, який почав вести дуже велику просвітницьку роботу серед населення. В Сільці особливо активізується його творча і зокрема краєзнавча робота, адже він талановитим західноукраїнським краєзнавцем і просвітителем. Василь Чернецький написав понад сто краєзнавчих нарисів і досліджень у тому числі і про Сокаль, Кристинопіль, Белз, В.Мости, Тартаків, Варяж, Сілець, Бутини, Двірці та багато інших міст і сіл. На його творчість і здоров'я негативно вплинула смерть улюбленої дочки 1888 року. Розповідаючи згодом у Книзі Місійній про село Сілець і церкву він говорив, що там неподалік «для мене приготовлена могила, в котрій спочиває моя незабутня доня, піднята в цвіті віку косою смерті». 

Василь Чернецький дуже багато зробив для церкви і села. Було куплено 500 кг. дзвін, великий образ Серця Христового, який прислано з Відня. Заснував Братство тверезості проти пияцтва, в якому була заведена книга, де записували всіх пияків. Пізніше цю книгу було кинуто в річку, мабуть не було кого писати. 

У 1878 р. розпочалося прокладання гостинця, який зв'язував село з Великими Мостами і Кристинопілем. Перша школа в Сільці була дяківська — 2 класи. Першим учителем якої був Терех.

У «Словнику географічному Королівства Польського та інших слов'янських країн» (пол. Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich.— Том X, 1889 рік) Сілець згадується як невелике село, в якому було 48 будинків та 271 мешканець. На той час рілля становила 311 мір (1 міра — 1,093 га), луки — 36 мір, пасовища — 24 міри і ліси — 23 міри.

У другій половині дев'ятнадцятого століття в селі була побудована цегельня для випалювання цегли. Чернецький хотів побудувати цегляну церкву. Але дідич змовився з повітовою владою і будівництво заборонили, а цегельня закрилась. З наявної цегли побудували паркан і дзвіницю, які стоять і досі. В 1893 р. Чернецький побудував дерев'яний міст через річку Рату. 

ХХ сторіччяРедагувати

У 1918 р. утворено ЗУНР. Стрільці з Сільця служили в 5-тій Сокальській вартовій сотні УГА. 

1 квітня 1930 р. вилучена частина сільської гміни Сілець Белзький Сокальського повіту Львівського воєводства і з неї утворена самоврядна сільська гміна Завоня того ж повіту і воєводства[6].

На 1 січня 1939-го в селі Сілець з 3560 жителів було 3160 українців-греко-католиків, 110 українців-українців-римокатоликів (у власне селі), 130 поляків (переважно на розкиданих по лісах присілках) і 160 євреїв, а в польській колонії Завоня з 340 жителів було 10 українців, 320 поляків і 10 євреїв[7].

30 червня 1941 р. було проголошено самостійну Україну і Іван Климів був обраний членом Державного правління. Він проводив велику роботу в Сільці.

У грудні 1941 р. була побудована в с. Сілець читальня «Просвіта». 

6 березня 1944 р. німці спалили село і стратили 56 жителів.[8] Жертвами Другої світової війни стали 124 жителі села, яким побудовано пам'ятник. 

У 1950 р. почалася насильна колективізація земель в колгоспи. У 1955 р. розпочалось будівництво шахт у спорудження яких брали участь і жителі нашого села. 

У 1989—1990 рр. почалося національне-духовне відродження села. 

11 липня 1993 р. у с. Сілець відкрито пам'ятник Івану Климіву «Легенді».

ТопонімікаРедагувати

На території сільської ради знаходиться цвинтар, де поховані вояки австро-угорської армії, що загинули в околицях села під час боїв в Першій світовій війні 1914 року. Село розташоване південніше міста Сокаля на 23 км і складається з 14 присілків, назва кожного має свою легендарну історію та погодження. 

Походження назв присілківРедагувати

За народною легендою назва села Сілець походить від слова сідельце. В той час коли на Україну нападали монголо-татари, тут зупинився козак «сідельце» на осілому коні зі своєю дружиною, побудувавши першу хату, він тут і оселився. З часом з слова сідельце випало «де», тому що так легше вимовляти і утворилась назва Сільце, а сучасна — Сілець. 

  • Присілок Бірок, за згадкою старожилів вважається першим поселенням. Його назва походить від слова «бір», тобто дуже заліснена місцевість, де розпочалась перша вирубка лісу. Перші хати, які будувались були з лісу, точніше дерев'яні. На цьому ж присілку і є місце, яке люди з давніх часів називають «Кровицею», що пов'язано з існуючою легендою. Ще за часів монголо-татарського нападу на цьому місці «кров текла рікою» людей, які тут жили нещадно вбивали, різали, ґвалтували — відбувалася кривава січ між козаками та татарами.
  • Присілок Вільшина — місцевість, де багато вільхи.
  • Присілок Заболотня — заболочена територія вздовж р. Болотня (р. Струга).
  • Присілок Гостинець розкинувся вздовж битого шляху, що був прокладений, з'єднуючи Сокаль з Великими Мостами, який назвали Гостинцем. 
  • Присілок Копані — назва походить від існуючої легенди, що першим жителем тут був пан Коп та пані Ані. Тепер присілок складається з двох частин: Старі Копані, Нові Копані і є найбільшим присілком.
  • Присілок Параньки — назва теж легендарного походження, згідно неї першою жителькою, що оселилась на Пониззі (так називали цю місцевість) була баба Паранька, яка сподобала собі це місце і хату свою перевезла і залишилась там жити постійно.
  • Присілок Підрочин — назва походить від урочища «Рочин», з яким межує цей присілок, місцевість під великим рочином, ровом, як кажуть місцеві люди.
  • Присілок Підберезина — місцевість під березовим гаєм.
  • Присілок Майдан — Зарудні — місцевість, «пляц», де селяни збирались на «схід».
  • Присілок Тетерівець  — місцевість, де водилось багато тетеруків.

Ще є присілки: Груби, Дженджерівка, Насалі, Солтиси.

ЕкологіяРедагувати

Діяльність підприємств гірничовидобувного комплексу призвела до значних змін природних ландшафтів на території Сілецької сільської ради. Спостерігається просідання поверхні землі в місцях відпрацювання вугільних пластів до 2-4 метрів, що призводить до затоплення та підтоплення значних ділянок на території населеного пункту і виходу з ладу інженерних комунікацій. Екологічно небезпечними є також хвостосховище збагачувальної фабрики, склади вугілля, ставки-накопичувачі та відстійники шахтних вод.

За 30 років продукти діяльності збагачувальної фабрики «вилилися» у величезний терикон висотою понад 6 0 метрів і довжиною кілька кілометрів . Тут, за підрахунками самих працівників ЦЗФ, поховано близько 40 млн тонн відходів, одержаних від збагачення вугілля. Така собі рукотворна «гора», яка буквально наповзає на присілок Вільшина . Сам присілок вже перебуває в санітарно-захисній зоні ЦЗФ, а найближчі будинки — за 200 метрів від терикону (тоді як, згідно екологічним нормам і законам, ця відстань має становити не менше п'ятисот метрів).[9]

ЕкономікаРедагувати

У 1940 році для проведення планомірних геологорозвідувальних робіт щодо пошуку вугілля Наркомвуглепром СРСР організував Державний трест «Львіввуглерозвідка». Друга світова війна війна перервала пошуково-розвідувальні та науково-дослідницькі роботи з проблеми вугленосності західних областей УРСР. Майже всі геологічні матеріали, отримані до війни, було втрачено.

Одразу ж після закінчення війни було відновлено інтенсивні пошуково-розвідувальні роботи і вже влітку 1947 року було відкрите перше промислове родовище вугілля на території Львівсько-Волинського вугільного басейну. В 1949 році були закладені перші вугільні шахти, а з 1954 року розпочалось видобування вугілля.

На території с. Сілець, на присілку Вільшина розташована «Центральна збагачувальна фабрика „Червоноградська“». На її території — один з найбільших териконів у Європі (великих насипів з породи, як відходи вугільновидобувної промисловості). А також розташовані шахти: «Лісова», «Зарічна»[10], «Візейська», «Надія».

ІнфраструктураРедагувати

У селі діє загальноосвітня середня школа I—III ст ім. І. Климіва-Легенди на 624 місця, Будинок культури, 2 бібліотеки, лікарська амбулаторія, поштове відділення. Населений пункт газифікований. Автошляхи місцевого сполучення з асфальтовим, твердим і ґрунтовим покриттям, частина доріг потребує проведення капітального ремонту.

В результаті мітингів і перекриття дороги селянами, автошлях Р-15, у 2014—2015 році був відремонтований.

Пам'яткиРедагувати

  • Церква Собору Пресвятої Богородиці (1762).[11]

Відомі односельчаниРедагувати

  • Климів Іван Степанович (псевдо: «Арідник», «Куліба», «Мармаш»«Легенда») — крайовий провідник ПЗУЗ, міністр політичної координації в Українському Державному Правлінні, генерал-політвиховник УПА (посмертно). Лицар Золотого Хреста Заслуги (посмертно).
  • Чернецький Василь — публіцист, суспільний діяч Лемківщини. Народився 7 січня 1837 року.

ПриміткиРедагувати

  1. Сілець, Сокальський район / Sielec Belski, rejon sokalski
  2. (6) Mosty Wielkie // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1885. — Т. VI. — S. 721. (пол.).— S. 721. (пол.)
  3. Długosz, Jan (1415-1480): Joannis Dlugossii Senioris Canonici Cracoviensis Opera omnia = Jana Długosza kanonika krakowskiego dzieła wszystkie. T. 2, Dziejów Polski ksiąg dwanaście. T. 1. polona.pl. Процитовано 2016-02-28. 
  4. First Military Survey (1763-1787) | Mapire - The Historical Map Portal. mapire.eu (en). Процитовано 2018-02-23. 
  5. Михайло Грушевський. Жерела до історії України-Руси. Том 03. Описи королівщин в землях руських XVI віку. Том 3. Люстрації земель Холмської, Белзької й Львівської. — с. 156-158.
  6. Rozporządzenie Ministra Spraw Wewnętrznych z dnia 25 marca 1930 r. o utworzeniu gminy wiejskiej Zawonie w powiecie sokalskim, województwie lwowskiem. (пол.)
  7. Кубійович В. Етнічні групи південнозахідної України (Галичини) на 1.1.1939. — Вісбаден, 1983. — с. 81, 82.
  8. Степан МАКАРЧУК. ВТРАТИ НАСЕЛЕННЯ ГАЛИЧИНИ В РОКИ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ (1939-1945)
  9. Шахтарів — на вулицю?!
  10. На Львівщині зупинили шахту «Зарічна»
  11. с. Сілець Белзький (Селець). Церква Собору Пр. Богородиці. 1762.

ПосиланняРедагувати