Відкрити головне меню
Сілезькі Князівства
1163 – 1742
Прапор Герб
Прапор Герб
Розташування Сілезія
Карта 1618 року
Столиця Вроцлав, Ополе, Цешин та інш.
Мови латина, польська, чеська
Релігії католицтво, Моравська Церква, Чашники
Форма правління Князівство
Історія
 - Польща 1163-1335
 - Сілезьке князівство 1335
 - під владою Священної Римської імперії 1348
 - під владоюГабсбурґів 1526 1742
Commons-logo.svg Вікісховище має мультимедійні дані
за темою: Сілезькі князівства

Сілезькі князівства (чес. Slezská Knížectví), (пол. Księstwa Sląskie) — низка середньовічних князівств, розташованих в історичній області Сілезія (сучасні Польща та Чехія). Виникли після поділу Сілезького князівства 1163 року на низку удільних князівств, якими управляли сини Великого князя. Князівство було одним з п'яти головних провінцій середньовічної Польщі згідно з Заповітом Болеслава III.

Пізніше більша частина Князівств Сілезії увійшли до складу коронних земель Богемської корони 1335 року відповідно до Тренчинського договору, а менша залишилась у Польщі.

1742 року ці території були захоплені Королівством Пруссії, а Цешинське князівство; Опавське князівство та Ниське князівство залишалося під контролем Австро-Угорщини до 1918 року.

ІсторіяРедагувати

 
Сілезькі князівства в 1243—1248 рр.

Відповідно до Статуту короля Польщі Болеслава Кривоустого, прийнятого 1138 року, країна були розділені на п'ять частин, а центральна частина повинна була утворити особливий спадок, який би передавався старшому князь з роду П'ястів. Після смерті Болеслава Князівства Сілезії разом з королівською короною дісталася його старшому сину Владиславу ІІ, але він програв в міжусобній війні князів та був вигнаний з країни.

1163 року під натиском Імператора Священної Римської імперії Фрідріха І Барбаросси король Польщі Болеслав IV був змушений передати Сілезькі князівства синам Владислава. Спочатку вони правили спільно, але 1173 року розділили князівства між собою.

У подальшому Сілезькі князівства були розділені на багато удільних володінь серед нащадків династії П'ястів. Останніми представниками цієї династії були Георг Вільгельм князь Легницький і Бжегський (помер 1675 року), та його сестра Кароліна (померла в 1707 року).

1327 року король Чехії Ян Люксембурзький був визнаний сюзереном над князівствами Верхньої Сілезії і Браславля, а 1329 року підкорив собі князів Нижньої Сілезії. У 1335 році відповідно до Вишеградських угод польський король Казимир III визнав сюзеренітет Чехії над польськими Силезькими князівствами.

У період Реформації Сілезькі князі, на відміну від Габсбурґів, не перешкоджали поширенню протестантства. Проте найбільш завзятий противник Реформації імператор Фердинанд II, під час Тридцятирічної війни підкорив більшу частину Сілезійських князівств і покатоличив її.

Під час Сілезьких воєн німецький король Фрідріх Великий приєднав більшу частину силезьких князівств до Пруссії.

Перелік Сілезьких князівствРедагувати

Були й інші, маленькі удільні князівства: Бернстад (Bernstadt), Бухвальд (Buchwald), Кошок (Coschok), Косел (Cosel), Кросен (Crossen), Фалькенберг (Falkenberg), Фрейстад (Freistadt), Фрейденталь (Freudenthal), Глейвич (Gleiwitz), Голдберг (Goldberg), Гроткав (Grottkau), Грюнберг (Grünberg), Гайнав (Hainau), Лослав (Loslau), Ловенберг (Löwenberg), Любен (Lüben), Намслав (Namslau), Оглав (Ohlau), Рибнік (Rybnik), Спротав (Sprottau), Стейнав (Steinau), Тост (Tost), Воглав (Wohlau) та інші. Були також комбіновані князівства, як то Опольсько-Ратиборське князівство та інш.

ДжерелаРедагувати

  • ŽÁČEK, Rudolf. Dějiny Slezska v datech. Praha: Libri, 2003. ISBN 80-7277-172-8.
  • Księstwa śląskie i państwa stanowe w 1763 r. po wojnie siedmioletniej Thomas Höckmann 2005.