Відкрити головне меню

Сівозмі́нна систе́ма — інтенсивна система хліборобства, науково обґрунтоване чергування сільськогосподарських культур на одній і тій самій земельній площі протягом кількох років (т. зв. ротація) за заздалегідь визначеним планом; вона супроводжується відповідною системою обробки ґрунту та угноєння. Завдання сивозмінної системи — систематичне підвищення врожайності, забезпечення найбільшого виходу продукції з одиниці площі при найменших затратах праці і коштів.

Зміст

Історія виникненняРедагувати

Сівозмінна система відома в Європі з 17 ст., у 19 ст. вона стала панівною в Західній і Центральній Європі.

На українських землях до 1914 система була лише на Західній Україні (одночасно з поширенням кормових, картоплі і цукрового буряка); на Правобережжі почався перехід від трипілля до С. с. Тепер С. с. запроваджена на всіх укр. землях. Залежно від природних (ґрунтових, кліматичних тошо) та екон. умов впроваджують одну або кілька С.

КласифікаціяРедагувати

За призначенням сівозмінні системи поділяють на польові і спеціальні (прифермські, баштанні, ґрунтозахисні та ін.). В Україні переважають 7-9-пільні сівозмінні системи.

Польові належать до просапних: у Степу вони в основному зерново-паропросапні та зерново-просапні, насичені зерновими культурами і займають 84%, кормові 12%, ґрунтозахисні — 2,3%, від площі земель, на яких впроваджено сівозміну; у Лісостепу вони в основному зерно-бурякові і займають 85 5%, кормові — 7,5%, ґрунтозахисні — 3,2%, лукопасовищні — 1,2%, городинні — 1,1%, ін. спеціальні — 1,5%; у лісовій смузі найчастіше зерно-картоплані, зерно-льонарські з посівом жита, картоплі і люціну, які займають 85,5%. кормові — 5,9%, лукопасовищні — 1,8%, ґрунтозахисні — 1,5%, городинні — 0,8%, ін. спеціальні — 1,5%. Сівозмінні системи в Карпатах різноманітні; вони залежать від роду ґрунту, висоти, а також ступеня похилости схилів.

Див. такожРедагувати

ЛітератураРедагувати