Сюань-цзун (династія Тан, 846-859)

Імператор династії Тан

Сюань-цзун (кит.: 宣宗; піньїнь: Xuanzong), особисте ім'я Лі Ї (кит.: 李怡; піньїнь: Li Yi; 27 липня 810 —10 вересня 859) — дев'ятнадцятий імператор династії Тан у 846859 роках.

Сюань-цзун
кит. 宣宗
Tangxuanzong.jpg
19-й Імператор Тан
25 квітня 846 — 7 вересня 859 року
Попередник: Лі Чань
Спадкоємець: Лі Вень
 
Народження: 27 липня 810(0810-07-27)
Чанань, Династія Тан
Смерть: 7 вересня 859(0859-09-07) (49 років)
Чанань, Династія Тан
Громадянство: Династія Тан[1]
Віросповідання: буддизм
Батько: Сянь-цзун[1]
Мати: Empress Dowager Zhengd
Діти: І-цзун[1], Li Meid, Q10336705?, Li Zid, Q11097195?, Li Zed, Q11097324?, Q10336794?, Q11097190?, Li Mend, Q11097331?, Li Guand, Wanshoud, Q11132579?, Li Moud[1], Guangded[1], Princess Heyid, Princess Rao'and, Princess Shengtangd, Q11060737?, Q10923034?, Li Shi(Daughter of Li Chen)d[1], Q13420084?, Li Cuid[1], Li Yongd[1], Li Wend[1], Li Ruid[1], Li Yid[1], Li Meid[1], Li Jingd[1], Li Guand[1], Li Zid[1], Li Zed[1], Li Qiad[1], Li Rund[1], Li Moud[1] і Li Shi(Daughter of Li Chen)d[1]

ЖиттєписРедагувати

Народився 27 липня 810 року у Чан'ань. Був 13-м сином імператора Сянь-цзуна. При народженні отримав ім'я Лі І. За наступних імператорів не виявляв якоїсь політичної активності. У 821 році імператор Му-цзун надав йому титул князя Гуань. Після хвороби У-цзуна євнухи у 846 році зробили Лі І спадкоємцем трону, маючи намір керувати ним. Лі І тоді ж змінив ім'я на Лі Чен.

Того ж року після смерті імператора У-цзуна Лі Че став новим володарем імперії під ім'ям Сюань-цзун (інколи його називають Сюань-цзун II, хоча це не вірно з огляду на те, що попри однакове вимовляння його імені з іменем попередника, написання доволі різне).

Із самого початку Сюань-цзун вирішив відновити свій вплив на справи у державі. Спочатку він покарав чиновників, яких вважав причетних до смерті свого батька. Згодом, у 847 році відсторонив та відправив у заслання впливового канцлера Лі Дею. Після цього припинив тривалу ворожнечу між родами Ніу та Лі.

У 848 році розпочав війну проти Тибету, скориставшись розбратом у цій державі після смерті імператора Дарми. Війна тривала до 851 року, коли раніше захоплені тибетцями землі було повернуто до складу імперії. Водночас Сюань-цзун пом'якшив імперську політику стосовно тангутів, чим забезпечив спокій країні на західних землях. Водночас була придушено спроба частини тангутських племен повстати в Ордосі. При цьому уклав новий союз із киргизами, що дозволило остаточно позбутися небезпеки вторгнення уйгурів.

Разом з тим запровадив політику заощадливості, зменшення витрат на імператорський двір, членів своєї родини, чиновників. При цьому обережно намагався зменшити вплив євнухів, але без особливого успіху.

З часом більше став заглиблюватися у містицизм, що негативно впливнуло на справи. Почався розбій, знову осміліли річкові пірати. Наприкінці 850-х років уздовж Великого каналу та у нижній течії Янцзи вибухнуло велике повстання на чолі з Ші Фу. Його вдалося придушити з великими пруднощами. У Сичуань почали вдиратися бірманські племена, згодом вони доходили навіть до Кантона.

Погіршення економічної ситуації, повені на Великій рівнині, нашестя сарани, голод спричинили численні повстання. Одне з потужніших очолив Бан Сюань, який з армією у 8 тисяч осіб дійшов до Лояна, але був розбитий урядовими військами. Помер імператор Сюань-цзун 10 вересня 859 року, отруївшись одним з еліксирів безсмертя, що давали йому даоські ченці.

ПриміткиРедагувати

  1. а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х ц China Biographical Database

ДжерелаРедагувати

  • Rainer Hoffmann, Qiuhua Hu: China. Seine Geschichte von den Anfängen bis zum Ende der Kaiserzeit. Freiburg 2007. ISBN 978-3-7930-9499-9