Вікіпедія

Сухопутні війська Югославії

Сухопу́тні війська́ Югосла́вської Наро́дної А́рмії (сербохорв. Kopnena vojska Jugoslovenske narodne armije) — найчисленніший вид збройних сил колишньої Югославської Народної Армії, призначений для ведення бойових дій переважно на суходолі. Складалися з піхоти, бронетанкових частин, артилерійських підрозділів, протиповітряної оборони та військ зв'язку, інженерного й протихімічного захисту та батарей берегової оборони.

Сухопутні війська
Kopnena vojska
Копнена војска
Емблема Сухопутних військ ЮНА
Засновано 1945
Країна СФРЮ
Тип сухопутні війська
Чисельність близько 140.000 військовиків (прибл. 1.000.000 резерву)
У складі Югославська Народна Армія
Гарнізон/Штаб Белград
Гасло Za slobodu i nezavisnost socijalističke otadžbine
За слободу и независност социјалистичке отаџбине
«За свободу і незалежність соціалістичної Вітчизни»
Річниці 22 грудня
Війни/битви

Югославські війни

Розпущено 1992
Командування
Останній командувач генерал-полковник Живота Панич
Знаки розрізнення
Прапор піхоти

Налічували близько 140 тис. дійсних військовослужбовців (у тому числі 90 тис. призовників), а в умовах воєнного часу могли мобілізувати понад мільйон резервістів. Резервні сили були організовані за республіканським принципом у сили територіальної оборони і під час війни підпорядковувалися Верховному командуванню ЮНА як невід'ємна частина системи оборони. Територіальну оборону складали колишні призовники, яких час від часу викликали на військові навчання.

Історія Редагувати

Сухопутні війська ЮНА беруть свій початок від югославських партизанських загонах під час Другої світової війни. Датою заснування вважається 22 грудня 1941 року, коли в місті Рудо, що в Боснії і Герцеговині, було сформовано першу бригаду Народно-визвольної армії Югославії. Після визволення країни від окупації держав Осі цю дату офіційно святкували як День армії СФР Югославії.

З восьми дивізій на початку 1950-х [1] сухопутні війська зросли в серпні 1966 року, за оцінками МІСС, до 220 000 вояків у складі 13 піхотних, 3 бронетанкових і 6 гірських дивізій та 14 окремих бригад, поміж яких повітряно-десантна і бригада морської піхоти.[2]

У вересні 1968 року на підсилення ЮНА сформували Територіальну оборону (ТО), а 21 лютого 1974 року підрозділи ТО підпорядковано відповідним краям чи республікам. Таким чином утворилися Збройні сили СФРЮ (сербохорв. Oružane snage SFRJ) у складі двох рівноправних частин — ЮНА і ТО.

У липні 1970 року Міжнародний інститут стратегічних досліджень оцінив, що сухопутні війська Югославії налічували 200 000 військовослужбовців: дев'ять піхотних дивізій з невеликою кількістю танків Т-34, одна танкова дивізія, укомплектована танками M47 Patton, Т-54 й Т-55, 33 окремі піхотні бригади, 12 окремих танкових бригад, одна бригада морської піхоти, одна повітряно-десантна бригада, 650 танків M4 Sherman, ПТ-76 і близько 35 танків AMX-13, а також М-3, БТР-50 та БТР-60П, САУ СУ-100, а також 105-мм і 155-мм гаубиці, ракети «земля-повітря» С-75 «Двіна» та самохідні зенітні гармати СУ-57П.[3]

За Конституцією Югославії 1974 р., сухопутні війська складалися із шістьох армій, розподілених по п'ятьох республіках:

Колишня Четверта армія стала Прибережним військово-морським округом (Спліт)

Станом на липень 1979 року Міжнародний інститут стратегічних досліджень оцінював, що сухопутні війська Югославії складалися зі 190 000 військовослужбовців (включаючи 130 000 військовозобов'язаних): вісьмох піхотних дивізій, сімох окремих танкових бригад, 12 окремих піхотних бригад, двох гірсько-піхотних бригад, одного повітряно-десантного батальйону, 12 артилерійських полків, 6 протитанкових артилерійських полків і 12 зенітно-артилерійських полків.[4]

Під час погіршення політичної обстановки в Югославії у 1980-х роках стала очевидною напруга у відносинах між ЮНА та ТО. Союзна влада занепокоїлася тим, що республіки, які входили до складу Югославії, використають TO для просування процесу свого відокремлення від Югославії, і тому роззброїла 130 000 учасників TO Косова. 1988 року ЮНА спробувала поглинути всю TO, а боснійський серб генерал Благоє Аджич став начальником Генерального штабу збройних сил ЮНА, хоча Територіальній обороні Боснії і Герцеговини вдалося зберегти самостійність і стати в подальшому республіканськими збройними силами.

25 грудня 1988 року на підставі плану «Єдність»[5] шість армій було реорганізовано у 3 військові округи або області (з центрами у Белграді, Загребі та Скоп'є), які більш не відповідали внутрішнім кордонам, що ускладнювало республікам контроль над своїми силами. За винятком Пролетарської гвардії та механізованого корпусу, піхотні дивізії сухопутних військ переформували в 17 корпусів у складі від чотирьох до восьми бригад кожен. Наприкінці червня 1990 року ЮНА розпустила 6-ту Пролетарську піхотну дивізію та командування оборони міста Загреб.[6]

Реформа Редагувати

1990 року армія майже завершила структурну перебудову військ. Було ліквідовано старий поділ на піхотні дивізії та обрано найбільшою оперативною одиницею бригаду. Десять із дванадцяти стрілецьких дивізій армія перетворила на 29 танкових, механізованих і гірсько-стрілецьких бригад з артилерійськими, зенітними і протитанковими полками в їхньому складі. Ще до 1990 року було створено одну повітряно-десантну бригаду. Перехід до бригадної організації забезпечив більшу операційну гнучкість, маневреність і тактичну ініціативу, а також зменшив можливість знищення великих підрозділів армії в бойових сутичках з агресором. Завдяки цій зміні виникло багато нових посад старшого командного складу, які б сприяли розвитку відносно молодих і здібних офіцерів. Бригадна структура також була більш доречною в період скорочення чисельності живої сили.

Залучення до внутрішніх конфліктів Редагувати

Наприкінці листопада 1968 сухопутні війська вперше було застосовано проти власного народу[7]. 27 листопада, коли відзначалося національне свято сусідньої Албанії — День прапора, косовські албанці масово вийшли на вулиці Приштини та інших міст Косова, вимагаючи, щоб Автономний край Косово став республікою. Демонстрації проходили під гаслом: «Косово республіка!». Військовики у взаємодії з міліцією брутально відреагували на заворушення, придушивши його.

На початку весни 1981 року під час чергових протестів албанців Косова сухопутні війська ЮНА знову здійснили збройну інтервенцію на власну територію. Тоді, застосувавши бойову техніку та небачену демонстрацію сили, армія фактично запровадила неоголошений надзвичайний стан, поклавши край демонстраціям косовських албанців.[8]

Військові дії Редагувати

Див. також: Югославські війни та Десятиденна війна

Десятиденна війна Редагувати

 
Вояки сухопутних військ ЮНА збираються вступити у збройне зіткнення із силами Територіальної оборони Словенії у Рожній Долині, 1991 рік

Під час дезінтеграції Югославії вояки сухопутних військ виявилися втягнутими у десятиденну війну за незалежність Словенії. Протягом цього збройного конфлікту югославська армія показала ганебні результати, оскільки багато солдатів навіть не усвідомлювали, що беруть участь не в навчаннях, а у справжніх військових діях, аж доки їх не було атаковано. В офіцерському корпусі переважали серби та чорногорці, а в багатьох випадках вони були ідеологічно віддані югославській єдності. Однак рядовими бійцями були призовники, багато з яких не мали сильної мотивації воювати проти словенців. Серед солдатів 5-го військового округу, який діяв у Словенії, 1990 року 30% становили албанці, 20% хорвати, 15—20% серби та чорногорці, 10% босняки і 8% словенці.[9] Зрештою ЮНА втратила майже весь свій словенський і хорватський особовий склад, ставши майже повністю сербсько-чорногорськими військами. Її низькі результати у Словенії, а потім і в Хорватії дискредитували її керівництво — в січні 1992 року пішов у відставку з посади міністра оборони Кадієвич, а Аджич невдовзі після цього був змушений вийти на пенсію за станом здоров'я. Через невелику тривалість (10 днів) і відносно низьку інтенсивність війни втрати були незначними. Згідно зі словенськими оцінками, 44 вояки ЮНА загинули і 146 дістали поранення, а 4692 військовослужбовці ЮНА та 252 правоохоронці союзного підпорядкування словенська сторона захопила в полон. За післявоєнними оцінками ЮНА, її матеріальні втрати становили 31 танк, 22 бронетранспортери, 6 гелікоптерів, 6787 одиниць стрілецької зброї, 87 артилерійських установок і 124 одиниць ППО, які були або пошкоджені, або знищені, або конфісковані. Причиною порівняно незначних майнових збитків став розрізнений та короткочасний характер боїв.

Озброєння та військова техніка Редагувати

Зброя Редагувати

Артилерія Редагувати

  • Причіпна артилерія
 
Гаубиця M101, виставлена у Валпово (Хорватія)

Самохідна військова техніка Редагувати

 
M4 Sherman надійшов у великій кількості в рамках програми допомоги СФР Югославії, починаючи з 1951 року.
 
Т-34 був найдовше використовуваним танком ЮНА.
 
У ЮНА було кілька винищувачів танків M36.
 
ЮНА отримувала найсучасніший на момент поставки західний танк M47 Patton, 1951 р.
 
M18 — один із найшвидших винищувачів танків, що залишався в ЮНА до кінця існування армії.
 
M-84 був найсучаснішим і єдиним серійним танком у СФРЮ.
Танки
Назва Країна походження Роки використання Тип Чисельність
M3 Stuart   США 1944—1956 легкий танк 25+
ПТ-76   СРСР 1968—1992 легкий танк 63
Т-34/85   СРСР 1945—1992 середній танк ~1018
Т-34/76   СРСР 1945—1950(?) середній танк ~5
M4 Sherman   США 1951—1973 середній танк 630
M47 Patton   США 1951—1988 середній танк 319
T-54   СРСР 1961—1992 основний бойовий танк 140
Т-55   СРСР 1964—1992 основний бойовий танк ~1600
Т-72   СРСР 1979—1992 основний бойовий танк 72 до 76
M-84   СФРЮ 1983—1992 основний бойовий танк ~430
Самохідні машини
Назва Країна походження Роки використання Тип Чисельність
М7   США 1945—1922 самохідна артилерія 70+
M8   США 1945— ? самохідна артилерія 7
ІСУ-152   СРСР 1945— ? самохідна артилерія 1
2С1 «Гвоздика»   СРСР 1953—1992 самохідна артилерія ~100
СУ-76   СРСР 1945—1956 винищувач танків 87
M18 Hellcat   США 1953—1992 винищувач танків 250
M36   США 1952—1992 винищувач танків 399
СУ-100   СРСР 1945—1992 винищувач танків 40
Самохідні засоби ППО
Назва Країна походження Роки використання Тип Чисельність
М15   США 1951— ? самохідна артилерія 15
M53/59 «Прага»   Чехословаччина 1969—1992 самохідна артилерія 789
ЗСУ-57-2   СРСР 1961—1992 самохідна артилерія 60
BOV   СФРЮ ? —1992 самохідна артилерія 150+

Галерея Редагувати

  •  

    М3 Stuart

  •  

    ПТ-76

  •  

    M47 Patton

  •  

    Т-55

  •  

    Т-72

  •  

    M7

  •  

    ІСУ-152

  •  

    2S1 Gvozdika

  •  

    M18 Hellcat

  •  

    M36

  •  

    СУ-100

  •  

    M53/59 Praga

  •  

    ЗСУ-57-2

  •  

    BOV

Примітки Редагувати

  1. ↑ Dimitrijević, 1997, с. 24.
  2. ↑ Institute for Strategic Studies, 1966, с. 42.
  3. ↑ International Institute for Strategic Studies, 1970, с. 36-37.
  4. ↑ International Institute for Strategic Studies, 1979, с. 35.
  5. ↑ Marijan, Davor. "Jedinstvo" - poslednji ustroj JNA. Архів оригіналу за 7 квітня 2022. Процитовано 26 січня 2023.  (хор.)
  6. ↑ Agression of The Yugoslav People's Army on the Republic of Croatia 1990-1992, D Marijan - Review of Croatian History, 2005.
  7. ↑ Hrvatski fokus Davor Runtić: JNA u prvoj akciji.
  8. ↑ Branko Mamula Slučaj Jugoslavija, CID, Podgorica, 2000.g.. Архів оригіналу за 4. ožujka 2016. Процитовано 26. kolovoza 2008.. 
  9. ↑ Meier, Viktor. Yugoslavia – A History of its Demise. Routledge, London, 1999
  10. ↑ Samohodni PA top Praga M-53/59

Література Редагувати

  • Logistika, naoruzanje i ratna tehnika u OS SFRJ i novonastalim drzavama..
  • Kopnene vojske na prostorima Ex-YU drzava od nastanka do danas...
  • Dimitrijević, Bojan (1997). The mutual defense aid program in Tito's Yugoslavia, 1951–1958, and its technical impact. Journal of Slavic Military Studies 10 (2): 19–33. doi:10.1080/13518049708430288. 
  • Institute for Strategic Studies (1966). The Military Balance 1966-1967. Adam Street, London: Institute for Strategic Studies. 
  • International Institute for Strategic Studies (1979). The Military Balance 1979-1980. London: International Institute for Strategic Studies. 
  • International Institute for Strategic Studies (1970). The Military Balance 1970-1971. Adam Street, London: International Institute for Strategic Studies. 
  • Razvoj Oruzanih Snaga SFRJ, томи 3-2, Сухопутні війська (Белград, 1987). «Це таємне видання з грифом військової безпеки «для внутрішнього користування», опубліковане до 40-ї річниці югославської армії. Увесь набір включає 24 книги, що охоплюють усі аспекти югославської армії, написані з урахуванням все ще засекречених першоджерел.» [коментар у кінцевих примітках Dimitrijević 1997].
  • Trifunovska, Snezana (1994). Yugoslavia Through Documents: From Its Creation to Its Dissolution. Martinus Nijhoff Publishers. ISBN 0-7923-2670-9. 
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Сухопутні_війська_Югославії&oldid=38177142