Суперпрезидентська республіка
Суперпрезидентська республіка — нетипова форма правління, форма державного правління, яка характеризується юридичним та фактичним зосередженням усіх важелів державної влади в руках президента.
Характеристика ред.
Суперпрезидентська форма правління — це фактично незалежна, неконтрольована на практиці законодавчою, виконавчою чи судовою гілкою влади система державного управління, основною рисою якої є гіпертрофована президентська влада. Ця форма правління, як правило, має на увазі принцип прямих виборів президента виборцями фактично без проміжних органів або інстанцій. Вона передбачає великі повноваження президента, закріплені в текстах конституцій і реально здійснювані на практиці. Насамперед це повноваження його як глави держави.[1]
У суперпрезидентських республіках статус президента як керівника нації являє собою його безумовне верховенство в системі всіх державних органів. У таких республіках конституції передбачали:
1) періодичне переобрання глави;
2) довічних президентів, «керівників держави» (було наявним для країн з однопартійною державною системою).
Значно посилюють повноваження президента в суперпрезидентських республіках великі надзвичайні повноваження. Ці повноваження можуть бути ефективно використані практично в будь-яких ситуаціях, починаючи від міждержавного збройного конфлікту та закінчуючи внутрішніми безладами. У країнах з такою формою правління виконавча влада, яка очолюється президентом, має верх над іншими гілками влади. Як правило законодавча влада є дуже слабкою, і тому президент має достатньо засобів і методів для тиску на неї.
Положення політичних партій є нестабільним і дуже часто під час військових переворотів їх діяльність буває повністю заборонена. В основному політичні партії в країнах з суперпрезидентською формою правління мають придатковий характер. Щоб контролювати їх дії, вводиться спеціальний адміністративно-поліційний контроль. І хоча за конституцією баланс влади існує, на ділі домінує президент, і його повноваження значно перевищують повноваження інших гілок влади.
Вперше поняття суперпрезидентської республіки було сформовано на базі латиноамериканської практики систем правління та мало своє використання для досліджень саме цього регіону.
Правові ознаки суперпрезидентської республіки ред.
Суперпрезидентську республіку характеризують[джерело?]:
- Концентрація всієї повноти влади в руках «сильного» президента, який у таких випадках може бути не тільки главою держави, а й главою виконавчої влади, лідером панівної політичної партії.
- Фактично нічим не обмежене право президента розпустити парламент.
- Право президента призначати на посаду та звільняти з посади керівників місцевих адміністрацій, суддів.
- Право президента вводити на власний розсуд режим надзвичайного та воєнного стану.
- Практична неможливість відмови президента від посади.
- Деформація або повна відсутність системи «стримувань» і «противаг», яка є обов'язковою умовою балансу законодавчої, виконавчої та судової влади.
- Орієнтація всіх державних структур на чолі з президентом на встановлення монократичного режиму, при якому відсутня справжня демократія, а права і свободи громадян мають формальний, а нерідко і фіктивний характер.
Класифікація та види суперпрезидентських республік ред.
Деякі дослідники класифікують суперпрезидентські республіки на три види:
1. Президентсько-монократична республіка — форма державного правління, за якої президент очолює єдину дозволену в країні партію, яка є носієм офіційно проголошеної та обов'язкової державної ідеології (переважно країни Африки у XX ст. — Гана, Гвінея, Конго в 1965—1997 рр.).
2. Президентсько-мілітарна республіка — форма державного правління, що встановлюється в результаті військового перевороту з проголошенням його керівника главою держави (Чилі в 1973—1990 рр.).
3. Президентсько-партократична республіка — різновид президентської республіки в країнах із соціалістичною ідеологією, де президент обирається вищим органом єдиної в державі панівної партії (Ангола, Бенін, Конго, Мозамбік)[2]
Негативні риси ред.
Негативними рисами суперпрезидентської форми правління вважають[джерело?]:
- Неможливість встановлення демократичного ладу.
- Наближення до монархічного строю.
- Велика залежність від однієї особи.
- Не завжди справедлива діяльність усіх гілок влади (в тому числі судової).
- Слабкий партійно-політичний розвиток.
- Можливість зловживання владою.
Країни з суперпрезидентською республікою ред.
До країн з суперпрезидентською республікою належать країни Латинської Америки ХІХ ст., Африки та країни пострадянського простору. Але у процесі розвитку суспільства ці країни пережили зміни щодо правлячих форм. Із суперпрезидентських у президентські республіки перетворилися: Гватемала, Гондурас, Домініканська Республіка, Колумбія, Коста-Рика, Мексика, Нікарагуа, Панама, Парагвай, Перу тощо. З Африки перетворення зазнали: Зімбабве, Замбія, Малі, Гвінея, Гана, Республіка Конго тощо. Прикладами країн пострадянського простору, які змінили суперпрезидентську республіку на іншу форму правління є: Туркменістан — президентська республіка з однопартійною системою; Казахстан — президентська республіка, Білорусь — напівпрезидентська республіка[джерело?].
Проте на практиці деякі вчені[які?] вважають, що Росія та Білорусь, незалежно від статей конституцій цих держав, є замаскованими суперпрезидентськими республіками. Таких висновків вони прийшли дивлячись на взаємодію голови держави з іншими гілками влади (виконавча влада на чолі з президентом складає добре налагоджену деталь державного апарату в той час, коли законодавча та судова гілки зазнають впливу та не мають розвиненого характеру)[джерело?].
Див. також ред.
Примітки ред.
Література ред.
- Чиркин В. Е. Конституционное право зарубежных стран / В. Е. Чиркин. — М. : Юристъ, 1997. — 568 с.