Відкрити головне меню

Судзіловський Микола Костянтинович

Микола Костянтинович Судзіловський
біл. Мікала́й Канстанці́навіч Судзіло́ўскі
Nicholas Russella.jpg
Микола Судзіловський
Прізвисько Каука Лукіні, Дон Кіхот революції[1]
Псевдо біл. Ніко́лас Ру́сэль, укр. Ніколас Русель
Народився 15 грудня 1850(1850-12-15)
Могильов, Російська імперія
Помер 30 квітня 1930(1930-04-30) (79 років)
Чунцін, Республіка Китай
Поховання Урна з попелом М. К. Судзіловського-Руселя, похована в родинній усипальниці «Охара», на острові Амакуза[1]
Громадянство Flag of Russia.svg Російська імперіяFlag of the United States.svg США
Національність білорус
Діяльність фах — хірург, вчена ступінь MD (доктор медицини бухарестського університету)
Відомий завдяки відкривач «тільця Руселя», відкривач ряду островів центральної частини Тихого океану; Перший президент сенату Гавайських островів[2]
Alma mater Бухарестський університет (1877)
Посада Flag of Hawaii.svg гавайський президент, сенатор
Попередник Тимчасовий уряд Гаваїв
Наступник Clarence L. Crabbe
Партія «Партія самоврядування Гаваїв»
Рід Судзіловські
Батько Костянтин Степанович Судзіловський
Родичі сестри Надія і Євгенія, брати: Костянтин, Олександр, Сергій.
У шлюбі з Любов Федорівна Савич (1875 р.), Леокадія Вікентіївна Шебеко (1887 р.), мадам Охара (1920 р.)
Діти доньки Віра, Марія, прийомні сини Дік і Гаррі (діти померлого пацієнта Руселя, усиновлені ним на Філіппінах), син Ясуміцу Охара та донька Флора (від третьої дружини)

Микола Костянтинович Судзіловський (біл. Мікала́й Канстанці́навіч Судзіло́ўскі, псевдонім Ніколас Русель англ. Nicholas Russella, Nicholas Russel; *15 грудня 1850, Могильов, Російська імперія— †30 квітня 1930 р., Чунцін, Республіка Китай) — російський й американський вчений-етнограф, географ, хімік і біолог білоруського походження; революціонер-народник, один з перших учасників «ходіння в народ». Діяч революційного руху в Росії, Швейцарії, Англії, Франції, Болгарії, США, Японії, Китаї. Один із зачинателів соціалістичного руху Румунії, сенатор Території Гаваї (від 1900 р.), президент сенату Території Гаваїв (з 1901 р. до 1902 р.).

ЖиттєписРедагувати

Народився у білоруському місті Могильові, в збіднілій дворянській родині (мали маєток у селі Фастів Мстиславського повіту, його батько був Костянтин Степанович Судзіловський (†1883 р.) секретар Могилівської палати цивільного та кримінального суду[3]). Усього в родині М. Судзіловського було восьмеро дітей. Старший з них Микола Костянтинович не лише допомагав матері у господарстві, а й батькові у його праці. Це і підштовхнуло молоду людину, після закінчення з відзнакою[4] Могилевської гімназії, у 1868 р. вступив на юридичний факультет Петербурзького університету.

Навчання в гімназії (1864-1868) не задовольнило його, але в цей час він знайомиться з творами своїх «вчителів»[5]: Миколи Чернишевського, Миколи Добролюбова, Д. І. Писарєва і Олександра Герцена.

В іншому ж Судзіловський вважав навчальні заклади царської Росії «знаряддями поліцейської муштри, інкубаторами чиновництва»[6], де голови людей забивають різним «метафізичним, лінгвістичним і теологічним» мотлохом.

Восени 1868 р. в Петербурзі поновилися студентські хвилювання, викликані виданням правила, що ставить студентів під посилений контроль начальства і поліції. Разом з випускниками університету, Технологічного інституту та Медико-хірургічної академії першокурсник Микола Судзіловський організовує сходки і бере участь у виробленні вимог, які будуть відкинуті III відділенням «Власної Його Імператорської Величності канцелярії».

5 липня 1869 змушений перевестися на медичний факультет Київського університету, оскільки навчатися учасникам політичних заворушень в інших вузах було заборонено.

У 1873-1874 рр. був одним з організаторів «Київської громади» («Київської комуни») — соціалістичної студентської організації. Влаштувавшись фельдшером в тюремну лікарню в Ніколаєвськ, Судзіловський М. намагався влаштувати втечу ув'язнених. Коли його план був викритий, він зник і втік з Російської імперії.

ЕміграціяРедагувати

Від 1875 р. Судзіловський на еміграції в Лондоні. Працював в «лікарні святого Георгія», зустрічався з Карлом Марксом.

У 1876 р. під псевдонімом «Ніколас Русель» брав участь у квітневому повстанні проти османського панування в Болгарії. Відтоді Микола Судзіловський носив нове прізвище — Русель. Співпрацював з відомим болгарським революціонером Христо Ботевим.

У 1877 р. закінчив університет в Бухаресті.

Став одним з організаторів соціалістичного руху в Румунії. Вів революційну пропаганду в російських військах під час російсько-турецької війни 1877–1878 років. Співпрацював в зарубіжній газеті П. Л. Лаврова «Вперед!». Згодом брав участь у доставці до Росії видань групи «Звільнення праці». За його підривну діяльність румунський уряд вислав його з країни.

Переїжджав він з однієї країни Європи в іншу, деякий час жив у Болгарії, а потім у Греції.

У 1887 р. переїжджає до Сан-Франциско. Організував кампанію проти православного єпископа Володимира, звинувачуючи його в розтраті церковних грошей, жорстокому поводженні з учнями місцевої семінарії та педофілії. Організований ним скандал розколов невелику російську громаду Сан-Франциско на два ворогуючих табори. Також Судзіловський-Русель встановив контакти з росіянами політичними емігрантами, що проживали на початку 1890-х років в США. У Сан-Франциско він спілкувався і взаємодіяв зі своїм старим соратником Єгором Єгоровичем Лазарєвим. За участю ще одного російського революціонера з Нью-Йорка Лазаря Борисовича Гольденберга, вони активно обговорювали ідею організації регулярних втеч політв'язнів з Сибіру до Північної Америки. Руселю, котрий вже мав до 1891 р. американський паспорт, відводилася важлива роль посередника між російськими та американськими учасниками операції. Однак втечі з Сибіру налагодити не вдалося.

ГаваїРедагувати

У 1892 р. М. К. Судзіловський-Русель переїхав на Гавайські острови Королівства Гаваїв, отримав американське громадянство. Був власником кавової плантації, і займався також лікарською практикою. Він користується великою повагою серед місцевого населення (канаків), отримує прізвисько Каука Лукіні (що означає «російський доктор»). Проводить роз'яснювальні бесіди, вчить аборигенів революційної боротьби, і організовує «партію самоврядування Гаваїв» (гомрулерів), покликану боротися за інтереси корінних жителів. На цій посаді він намагався проводити радикальні демократичні реформи, але не міг зупинити процесу інкорпорації Гаваїв Сполученими Штатами.

У 1900 р. президент США Вільям Мак-Кінлі підписав «Акт про надання уряду Території Гаваї» (також відомий як «Гавайський Органічний Акт»), відповідно якого створювалися:

  • інститут Губернатора Території Гаваїв, призначуваного чинним президентом США,
  • двопалатний Законодавчий орган даної Території, що складався з обраних Палати представників і Сенату,
  • Верховний суд.

США надає місцевим жителям вибір між республіканською і демократичною партією. Однак у передвиборну боротьбу включається третя партія (створена М. К. Судзіловським-Руселем).

У 1900 р. за підтримки корінного населення Микола Судзіловський та ряд його прихильників проходять до сенату гавайських островів, а в 1901 р. М. К. Судзіловський-Русель був обраний першим президентом Сенату Гавайських островів. На цій посаді він намагався проводити радикальні реформи для підтримки місцевого населення, але в 1902 р. змушений залишити посаду, після зради своїх прихильників.

Російсько-японська війнаРедагувати

Під час російсько-японської війни вів активну соціалістичну пропаганду серед російських військовополонених в Японії. Видавав газету «Росія і Японія». Одним з його співробітників у газеті став Олексій Новіков-Прібой, пізніше написавший книгу про Цусімську битву. Після початку революції 1905 року виношував ідею озброїти і відправити до Російської імперії для допомоги повсталим 60 тисяч полонених.

За наполяганням міністра закордонних справ Росії Судзіловський був позбавлений американського громадянства — з формулюванням за «антиамериканську діяльність».

Наукова діяльністьРедагувати

Володів 8 європейськими мовами, китайською і японською мовами.

Микола Судзіловський був фаховим лікарем, йому належать кілька цінних праць з медицини.

Він є першовідкривачем «тілець Руселя», названих на його честь[7].

Він відкрив ряд островів центральної частини Тихого океану, залишив цінні географічні описи Гаваїв і Філіппін.

Судзіловський був також членом «Американського товариства генетиків», кількох наукових товариств Японії та Китаю. Він займався етнографією, ентомологією, хімією, біологією, агрономією.

«Новітній філософський словник» називає Миколу Судзіловського «першим і останнім енциклопедистом XX століття».

Останні рокиРедагувати

Останні роки життя провів на Філіппінах і у Китаї, де перетинався з доктором Сунь Ятсеном. Радянський уряд від 1921 р. виплачував йому пенсію, як персональному пенсіонеру «Всесоюзного товариства політкаторжан» (він співпрацював в органом останнього — «Каторга і заслання»), але в СРСР Судзіловський М. не повертався.

ПриміткиРедагувати

  1. а б Могилёвская Правда, статья: «ДОН КИХОТ РЕВОЛЮЦИИ» (рос.)
  2. Таблиця президентів Гавайських островів, офіційний сайт уряду Гаваїв (англ.)
  3. Як TUТэйшыя змянялі свет. Зямляк Лукашэнкі — прэзідэнт на Гаваях (біл.)
  4. Грицкевич В. П. «Путешествия наших земляков», г. Минск, 1968 г., с. 141. (рос.)
  5. Руссель Н. На новый 1925 год (К 75-летию моей жизни). Тяньцзинь, 1925, с. 1.
  6. Руссель Н. Отечество в опасности. — «Япония и Россия» (Кобе), 1905, № 10
  7. РУССЕЛЯ ТЕЛЬЦА — «Большая медицинская энциклопедия» (рос.)

ДжерелаРедагувати

  • Иосько М. И. Николай Судзиловский-Руссель. Жизнь, революционная деятельность и мировоззрение. Минск: Издательство БГУ им. В. И. Ленина, 1976. (рос.)
  • Terence Emmons. Alleged Sex & Threatened Violence: Doctor Russel, Bishop Vladimir & the Russians in San Francisco, 1887–1892. Stanford, CA: Stanford University Press. (англ.)

ПосиланняРедагувати