Вікіпедія

Стяжкіна Олена Вікторівна

українська письменниця, історикиня та журналістка

Олена Вікторівна Стяжкіна (* 25 лютого 1968, Донецьк)  — українська письменниця, публіцистка, доктор історичних наук, професор історії. Старша наукова співробітниця відділу історії України другої половини XX ст. Інституту історії України НАН України, у минулому професор кафедри історії слов'ян Донецького національного університету імені Василя Стуса. Засновниця громадського руху «Деокупація. Повернення. Освіта».[3]

Олена Стяжкіна
Народилася25 лютого 1968(1968-02-25) (57 років)
Донецьк
ГромадянствоУкраїна
Діяльністьісторик, письменниця
Сфера роботилітература[1], історія[1] і публіцистика[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
Alma materДонНУ
ЗакладІнститут історії України НАН України і ДонНУ Редагувати інформацію у Вікіданих
Мова творівросійська Редагувати інформацію у Вікіданих
Роки активності1993 — донині
Жанр

у науковій сфері: історія Другої світової війни, жіноча історія, історія Донбасу, історія повсякденності;

в художній літературі: проза
ЧленствоУкраїнський ПЕН[2] Редагувати інформацію у Вікіданих
Нагородиномінантка премії імені Василя Стуса
CMNS: Стяжкіна Олена Вікторівна у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих
Q:  Висловлювання у Вікіцитатах
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Стяжкіна.

Освіта та наукові ступені

ред.

Наукова діяльність

ред.

Розпочала свою наукову діяльність у 1993 році[4][5]:

У 1993—2015 роках — професор кафедри історії слов'ян Донецького національного університету імені Василя Стуса.

2015—2016 роки — професор кафедри історичних дисциплін Маріупольського державного університету.

2016 рік (травень) — викладала гостьовий курс для магістрантів Національного університету «Києво-Могилянська академія».

Із 2016 року донині — старша наукова співробітниця відділу історії України другої половини XX ст. Інституту історії України НАН України.

Авторка понад дев'яноста наукових публікацій виданих як в Україні, так і за кордоном.

Обрані наукові праці

ред.

Літературна творчість

ред.

«Моя мова — повільна, тягуча. Хай буде тягучою, як мед. Як пал південного вітру. Як молоко від корови. Як життя. Хіба я маю підбирати і прискорювати життя?»…

Література Олени Стяжкіної зростала від маленьких оповідань «про любов» до вбудування цієї любові у найважливіші питання сучасності — питання свободи, вибору, відповідальності, буття.

Романи, проза

ред.
  • Великое никогда (Донецк, 1993)
  • Кухонный вальс (Донецк, 2003)
  • Купите бублики: Повести, рассказы (М.: ОЛМА, 2006)[11]
  • Ты посмотри на нее! (Киев: Факт, 2006)[12]
  • Фактор Николь: Повести и рассказы (М.: АСТ, 2009)[13]
  • Все так (М.: Астрель, 2012)[14]
  • Один талант (М.: АСТ, 2014)[15]
  • Журнальный зал. Елена Стяжкина. Список публикаций.[16]
  • На языке Бога (Єгупець, 2016, випуск 25)[17]
    • (переклад українською) Мовою Бога. Пер. з рос. Катерини Сінченко (Київ: Дух і Літера, 2016)[18]
  • Розка (Харків: Фоліо, 2018)[19]
  • Смерть лева Сесіла мала сенс (Львів: Видавництво Старого Лева, 2021)

Публіцистика

ред.
  • Прости, Россия, и я прощаю (2 березня 2014)[20]
  • Країна. Війна. Любов: Донецький щоденник, уривки, Критика, ч. 1—2 (2015)[21]
  • 2014: Хроника года. Блоги. Колонки. Дневники / Юрий Винничук, Евгений Гендин, Марк Гордиенко, Сергей Жадан, Александр Кабанов, Андрей Курков, Елена Стяжкина. Харьков: Фолио, 2015[22]
  • Часів Яр. Дідові й бабі (6 жовтня 2017)[23]
  • Авторська колонка Deutsche Welle[24]
  • Авторська колонка Тиждень.ua[25]
  • Авторська колонка Новое Время.ua[26]

Номінації та нагороди

ред.
  • дипломантка міжнародного літературного конкурсу романів, п'єс, кіносценаріїв, пісенної лірики та творів для дітей «Коронація слова» 2000 року за український переклад роману «Придбайте бубликів» (Україна)[27]
  • фіналістка літературної премії Івана Петровича Бєлкіна (повість року) 2012 року та лауреатка премії «Учительский Белкин» 2012 року за повість «Всё так» (Росія)[28][29]
  • лауреатка російського літературного конкурсу «Русская премия» в номінації «мала проза» 2014 року за цикл повістей «Один талант» (Росія)[30]
  • номінантка премії імені Василя Стуса Українського центру міжнародного PEN-клубу за особливий внесок в українську культуру та стійку громадянську позицію 2016 року (Україна)[31]

Громадська діяльність

ред.
  • відповідальна секретарка, потім головна редакторка наукового часопису «Нові сторінки історії Донбасу» (з 2000)[32]
  • член редколегії наукової збірки «Історичні і політологічні дослідження»[33]
  • член виконавчої ради Українського центру міжнародного PEN-клубу (з 2014)[34]
  • член правління Української асоціації дослідників жіночої історії (з 2014)[35]
  • член Української асоціації усної історії (з 2014)[36]
  • засновниця громадського руху «Деокупація. Повернення. Освіта» (з 2014)
  • співзасновниця інформаційного бюлетеню «Говорит Донбасс» (2014—2016)

Публічні виступи

ред.
 
Вікіцитати містять висловлювання від або про: Стяжкіна Олена Вікторівна

Громадська позиція

ред.

У квітні 2014 року письменниця з Донецька Олена Стяжкіна отримала в Москві престижну літературну нагороду для російськомовних авторів, які живуть за межами Росії. Приймаючи нагороду, вона висловила свою безкомпромісну позицію, заявивши зі сцени про свою любов до України та підкресливши, що «російська мова не потребує військового захисту»[37]. Крім того, вона зазначила, що «вбити Україну ні на сході, ні на півдні нікому не вдасться».[38]

Через кілька тижнів після цього Стяжкіна переїхала з окупованого Донецька до Києва. Її виступи на інтелектуальних та дискусійних платформах збирають великі аудиторії, інтерв'ю з нею цитують, а її думка має значний вплив.[39]

Джерела

ред.
  1. ↑ а б в Чеська національна авторитетна база даних
  2. ↑ Члени ПЕН
  3. ↑ Деокупація. Повернення. Освіта. www.facebook.com (укр.). Процитовано 21 березня 2020.
  4. ↑ СТЯЖКІНА ОЛЕНА ВІКТОРІВНА. resource.history.org.ua. Процитовано 21 березня 2020.
  5. ↑ Олена Стяжкіна; Olena Styazhkina; Olena Stiazhkina; Elena Styazhkina; Елена Стяжкина - Google Scholar Citations. scholar.google.com.ua. Процитовано 21 березня 2020.
  6. ↑ Людина в радянській провінції: освоєння (від)мови - Україна модерна. www.uamoderna.com. Процитовано 21 березня 2020.
  7. ↑ Стяжкіна О.ЛЮДИНА В РАДЯНСЬКІЙ ПРОВІНЦІЇ: ОСВОЄННЯ (ВІД)МОВИ (2013). resource.history.org.ua. Процитовано 21 березня 2020.
  8. ↑ Стяжкіна, О. (2016). Годинник і календар у підрадянській Україні 1920–1930-х років: механізми привласнення часу і хронотопу. Народна творчість та етнологія. № 4. с. 16—31. ISSN 2664-4282. Процитовано 21 березня 2020.
  9. ↑ Styazhkina, O. (2016). Дискурс окупації як механізм осмислення російської агресії проти України. Нові сторінки історії Донбасу (укр.). Т. 0, № 25. с. 71—99. ISSN 2079-7494. Процитовано 21 березня 2020.
  10. ↑ Стяжкіна О.СТИГМА ОКУПАЦІЇ: РАДЯНСЬКІ ЖІНКИ У САМОБАЧЕННІ 1940-Х РОКІВ (2019). resource.history.org.ua. Процитовано 21 березня 2020.
  11. ↑ Стяжкина, Елена (2006). Стяжкина Е. В Купите бублики! (рос.). ОЛМА Медиа Групп. ISBN 978-5-373-00528-9.
  12. ↑ Купити книгу Ты посмотри на нее! (Олена Стяжкіна) - 966-359-129-3#966-359-128-5 | Інтернет-магазин Yakaboo.ua. www.yakaboo.ua (укр.). Процитовано 21 березня 2020.
  13. ↑ Читать. Литмир - электронная библиотека. Архів оригіналу за 31 липня 2019. Процитовано 21 березня 2020. [Архівовано 2019-07-31 у Wayback Machine.]
  14. ↑ Стяжкина, Елена (12 березня 2020). Всё так (сборник) (рос.). Litres. ISBN 978-5-457-25340-7.
  15. ↑ Стяжкина, Елена (11 березня 2020). Один талант (рос.). Litres. ISBN 978-5-457-65799-1.
  16. ↑ Журнальный зал.
  17. ↑ judaicacenter. Художньо-публіцистичний альманах “Єгупець” № 25 | Центр досліджень історії та культури східноєвропейського єврейства (uk-UK) . Процитовано 21 березня 2020.
  18. ↑ Мовою Бога. Дух і літера (ua) . Процитовано 21 березня 2020.
  19. ↑ Розка (укр.). ISBN 978-966-03-8198-8.
  20. ↑ ОстроВ.
  21. ↑ Часопис "Критика".
  22. ↑ Книжная лавка. Архів оригіналу за 31 липня 2019. [Архівовано 2019-07-31 у Wayback Machine.]
  23. ↑ Часів Яр. Дідові й бабі. m.tyzhden.ua (укр.). Процитовано 21 березня 2020.
  24. ↑ Deutsche Welle.
  25. ↑ Тиждень ua.
  26. ↑ Олена Стяжкіна — біографія, фото, новини, публікації / НВ. nv.ua. Процитовано 21 березня 2020.
  27. ↑ Переможці конкурсу «Коронація слова» – Коронація слова. koronatsiya.com. Процитовано 21 березня 2020.
  28. ↑ http://magazines.russ.ru/project/belk/sh12.html (рос.)
  29. ↑ http://magazines.russ.ru/project/belk/zal12.html (рос.)
  30. ↑ http://www.russpremia.ru/press/000000184/ [Архівовано 2018-12-27 у Wayback Machine.] (рос.)
  31. ↑ Премію імені Василя Стуса вручать на "Книжковому Арсеналі" | КРИТИКА. krytyka.com (укр.). Процитовано 21 березня 2020.
  32. ↑ © Донецький національний університет, 2015 (2015). Титул і зміст журналу Нові сторінки історії Донбасу. Нові сторінки історії Донбасу (укр.). Т. 0, № 23/24. ISSN 2079-7494. Процитовано 21 березня 2020.
  33. ↑ Історичні і політологічні дослідження. jhpr.donnu.edu.ua. Процитовано 21 березня 2020.
  34. ↑ Олена Стяжкіна. PEN Ukraine (укр.). Архів оригіналу за 9 грудня 2019. Процитовано 21 березня 2020. [Архівовано 2019-12-09 у Wayback Machine.]
  35. ↑ Стяжкіна Олена. www.womenhistory.org.ua. Процитовано 21 березня 2020.
  36. ↑ Члени Асоціації - oralhistory. oralhistory.com.ua. Архів оригіналу за 21 березня 2020. Процитовано 21 березня 2020. [Архівовано 2020-03-21 у Wayback Machine.]
  37. ↑ Російськомовна донецька письменниця на врученні нагороди в Москві: російську в Україні не притісняють (ВІДЕО). texty.org.ua (укр.). 2014. Архів оригіналу за 10 жовтня 2024. Процитовано 20 лютого 2025.
  38. ↑ Письменниця з Донецька у Москві: вбити Україну не можна. Відео. Українська правда. Життя (укр.). Процитовано 20 лютого 2025.
  39. ↑ Спецпроект: Топ-100 людей культури. New Voice (укр.). Процитовано 20 лютого 2025.

Посилання

ред.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Стяжкіна_Олена_Вікторівна&oldid=44675410