Відкрити головне меню

Стяжкіна Олена Вікторівна

українська письменниця, історик

Олена Вікторівна Стяжкіна (* 25 лютого 1968, Донецьк)  — українська письменниця, публіцистка, докторка історичних наук, професорка історії. Старша наукова співробітниця відділу історії України другої половини ХХ ст. Інституту історії України НАН України, професорка кафедри історії слов'ян Донецького національного університету імені Василя Стуса. Засновниця громадського руху "Деокупація. Повернення. Освіта».

Олена Стяжкіна
Лєна Стяжкіна.jpg
Народилася 25 лютого 1968(1968-02-25) (51 рік)
Донецьк
Громадянство Україна
Діяльність історик, письменниця
Alma mater ДонНУ
Мова творів українська і російська
Роки активності 1993 — донині
Жанр

у науковій сфері: історія Другої світової війни, жіноча історія, історія Донбасу, історія повсякденності;

в художній літературі: проза
Нагороди номінантка премії імені Василя Стуса

Олена Стяжкіна у Вікісховищі?

Освіта та наукові ступеніРедагувати

  • Стажування: IWM Institut für die Wissenschaften vom Menschen (2016)

Наукова діяльністьРедагувати

Розпочала свою наукову діяльність у 1993 році:[1]

У 1993—2015 роках — професорка кафедри історії слов'ян Донецького національного університету імені Василя Стуса.

2015—2016 роки — професорка кафедри історичних дисциплін Маріупольського державного університету.

2016 рік (травень) — викладала гостьовий курс для магістрантів Національного університету «Києво-Могилянська академія».

Із 2016 року донині — старша наукова співробітниця відділу історії України другої половини ХХ ст. Інституту історії України НАН України.

Авторка понад дев'яноста наукових публікацій виданих як в Україні, так і за кордоном.

Бібліографія наукових виданьРедагувати

Українською
  • Жінки в історії української культури другої половини ХХ століття. — Донецьк: Східний видавничий дім, 2002. — 270 с.
  • Людина в радянській провінції: освоєння (від)мови. — Донецьк: Ноулідж, 2013. — 295 с.
  • Стигма окупації: Радянські жінки у самобаченні 1940-х років. — Київ: Дух і Літера, 2019. — 384 с. — (Бібліотека спротиву, бібліотека надії).

Літературна творчістьРедагувати

«Моя мова — повільна, тягуча. Хай буде тягучою, як мед. Як пал південного вітру. Як молоко від корови. Як життя. Хіба я маю підбирати і прискорювати життя?»…

Література Олени Стяжкіної зростала від маленьких оповідань «про любов» до вбудування цієї любові у найважливіші питання сучасності - питання свободи, вибору, відповідальності, буття.

Романи, прозаРедагувати

  • Великое никогда (Донецк, 1993)
  • Кухонный вальс (Донецк, 2003)
  • Купите бублики: Повести, рассказы (М.: ОЛМА, 2006)
  • Ты посмотри на нее! (Киев: Факт, 2006)
  • Фактор Николь: Повести и рассказы (М.: АСТ, 2009)
  • Все так (М.: Астрель, 2012)
  • Один талант (М.: АСТ, 2014)
  • Журнальный зал. Елена Стяжкина. Список публикаций.[2]
  • На языке Бога (Єгупець, 2016, випуск 25)
    • (переклад українською) Мовою Бога. Пер. з рос. Катерини Сінченко (Київ: Дух і Літера, 2016)
  • Розка (Харків: Фоліо, 2018)

ПубліцистикаРедагувати

  • Прости, Россия, и я прощаю (2 березня 2014)[3]
  • Країна. Війна. Любов: Донецький щоденник, уривки, Критика, ч. 1—2 (2015)[4]
  • 2014: Хроника года. Блоги. Колонки. Дневники / Юрий Винничук, Евгений Гендин, Марк Гордиенко, Сергей Жадан, Александр Кабанов, Андрей Курков, Елена Стяжкина. Харьков: Фолио, 2015[5]
  • Авторська колонка Deutsche Welle[6]
  • Авторська колонка Тиждень.ua[7]

Номінації та нагородиРедагувати

  • дипломантка міжнародного літературного конкурсу романів, п’єс, кіносценаріїв, пісенної лірики та творів для дітей «Коронація слова» 2000 року за український переклад роману «Придбайте бубликів» (Україна)
  • фіналістка літературної премії Івана Петровича Бєлкіна (повість року) 2012 року та лауреатка премії «Учительский Белкин» 2012 року за повість «Всё так» (Росія)[8][9]
  • лауреатка російського літературного конкурсу «Русская премия» в номінації «мала проза» 2014 року за цикл повіcтей «Один талант» (Росія)[10]
  • номінантка премії імені Василя Стуса Українського центру міжнародного PEN-клубу за особливий внесок в українську культуру та стійку громадянську позицію 2016 року (Україна)[11]

Громадська діяльністьРедагувати

  • відповідальна секретар, потім головна редакторка наукового часопису «Нові сторінки історії Донбасу» (з 2000)
  • членкиня редколегії наукової збірки «Історичні і політологічні дослідження»
  • членкиня виконавчої ради Українського центру міжнародного PEN-клубу (з 2014)
  • членкиня правління Української асоціації дослідників жіночої історії (з 2014)
  • членкиня Української асоціації усної історії (з 2014)
  • засновниця громадського руху «Деокупація. Повернення. Освіта» (з 2014)
  • співзасновниця інформаційного бюлетеню «Говорит Донбасс» (2014—2016)

ДжерелаРедагувати