Відкрити головне меню

Сту́фчинці — село в Україні, у Лісовогринівецькій сільській територіальній громаді Хмельницького району Хмельницької області. Населення становить 1043 осіб. Працює Стуфчинецька ЗОШ І — ІІІ ступенів.

село Стуфчинці
Країна Україна Україна
Область Хмельницька область
Район/міськрада Хмельницький район
Громада Лісовогринівецька сільська громада
Код КОАТУУ 6825088401
Основні дані
Населення 1043
Площа 2,841 км²
Густота населення 367,12 осіб/км²
Поштовий індекс 31323
Телефонний код +380 382
Географічні дані
Географічні координати 49°28′54″ пн. ш. 27°05′37″ сх. д. / 49.48167° пн. ш. 27.09361° сх. д. / 49.48167; 27.09361Координати: 49°28′54″ пн. ш. 27°05′37″ сх. д. / 49.48167° пн. ш. 27.09361° сх. д. / 49.48167; 27.09361
Середня висота
над рівнем моря
352 м
Місцева влада
Адреса ради 31323, Хмельницька обл., Хмельницький р-н, с.Стуфчинці, вул.Леніна,10 , тел. 62-65-23
Карта
Стуфчинці. Карта розташування: Україна
Стуфчинці
Стуфчинці
Стуфчинці. Карта розташування: Хмельницька область
Стуфчинці
Стуфчинці
Мапа

Географічні координати місцезнаходження села 49о27 північної широти і 27о05 східної довготи. Село знаходиться 12 на північ від обласного центру. Знаходиться в помірному кліматичному поясі, в лісостеповій природній зоні. На території села знаходиться географічний знак, який вказує висоту Подільської височини 370 метрів над рівнем моря.

Згідно переказів старожилів, село спочатку існувало на двох горбах, розділених долиною з кількома річечками. У цій долині у спеку зберігалася прохолода і за це називалося це місце Стуж-долина. Кажуть, що іноді її називали ще і Ступкою, бо розлога западина серед рівнини нагадувала цю посудину. На землеробське поселення насунулася невідома хвороба чума і люди зі страху перейшли жити на горбок, де заснували село.

Із заходу від Стуфчинець на місцині, названій в народі «городище» зареєстровано об’єкт археології – поселення ІІ тис. р. до н.е. доби бронзи.

На південний схід від села в 1,5 км є пам’ятка археології – поселення черняхівської культури – ІІІ – IV ст. н.е. В подальшому землі належали польському князю Чорторийському. Він збудував ступи для виготовлення круп і олії. Ступи стояли в районі Панського ставка. Село назвали Ступченцями. В подальшому в воєнній картографії село почало називатись Стуфчинці. Село засновано в 1656 р. На північний схід від церкви стояв козацький хрест лицем на південь (в 50-х рр. ХХ ст. зник). За Катерини ІІ село взято під опіку Державної Палати, що звільнило селян від кріпосного права. В 1795р. проживало 954 чоловіка і 926 жінок. В 1755 р. стараннями священика Андрія Смолянського побудована дерев’яна трьохкупольна церква в честь архістратига Михайла. Архістратиг Михаїл (за переказами) оберігав її під час революційної розрухи, в роки колективізації і голодомору. Церква була збережена, хоч і пограбована. У Другу світову війну Михаїл також захистив: бої пройшли за межами села.

У ХІХ ст. до церкви привезли 2 ікони з гори Афон – цілителя Пантелеймона і Матері Божої Казанської. Про чудотворні властивості ікони Пантелеймона знали далеко за межами села. Жителі стверджують, що і стіни старовинного храму лікують душу і тіло, оберігають село від нещасть.

В 1864 р. була відкрита церковна школа грамоти. В 1875 р. перейменована в Міністерську двохкласну народну школу. В 1897 р. в приході відкрита школа грамоти для дівчат.

Серед священиків особливо запам’ятався жителям села Василь Осановський, який служив у церкві з 1911 по 1920 рр. Ця людина мала Божий дар, міг управляти природними явищами (молитвами викликав під час посухи дощі).

Хоч як не було скрутно, церква давала поштовх розвитку села.

На початку ХХ ст. село опинилося у вихорі буремних років революції, Першої світової війни, подій радянського будівництва.

В 1929 р. в селі створено колгосп імені «12 річчя Жовтня».

Пережило село і Голодомор 1933 р. Зі слів старожилів від голоду у селі загинуло близько 300 чоловік, траплялися випадки канібалізму.

Стуфчинці були окуповані німцями 12 липня 1941 р. і звільнені 25 березня 1944 р. В період окупації в селі діяла підпільна група. За цей період до Німеччини було вивезено 142 чоловіки. При звільненні села загинуло 60 осіб. На фронтах війни загинуло 138 земляків.

У післявоєнний час репресій зазнало 44 чоловіка. Серед них директор школи Березюк Г.Й. Реабілітований у 1995 році.

В 1947 р. колгосп було перейменовано в колгосп ім. Фрунзе. Провідною сільськогосподарською культурою був цукровий буряк.

У 1960 р. було побудовано корівник на 100 голів. Також у цьому році було закінчено електрифікацію села.

У 1965 р. розпочато будівництво шосейної дороги до села від центральної траси протяжністю 2,4 км.

В 1969 р. колгосп приєднано до радгоспу «Хмельницький» і спеціалізація села визначилась на вирощуванні плодово – ягідних культур. В 1976 р. було побудовано нову двоповерхову школу. Згодом було побудовано магазини меблевий, продтоварів, культтоварів і приміщення сільського споживчого товариства.

Радгосп «Хмельницький» проіснував до 1988 р.

ХХІ століття постало новими випробуваннями для українців – війна на Донбасі зі східним сусідом – Росією. Не залишилися осторонь цієї події жителі села. 18 чоловік брали участь у боях на Сході. Жителі села підтримували бійців морально, матеріально. На території школи діє єдиний музей бойової слави, незмінним керівником якого залишається Танєвський Володимир Йосипович - вчитель місцевої школи. З 2007 року щорічно під керівництвом Бодрова Андрія Володимировича - офіцера у відставці, вчителя місцевої школи незмінно діє військово - патріотичний, наметовий туристсько - краєзнавчий табір "Патріот" для учнівської молоді.

Відомі уродженціРедагувати

ПосиланняРедагувати