Струтинський Микола Володимирович

Микола Володимирович Струтинський (1 квітня 1920, Тучин, Рівненська область — 11 липня 2003) — письменник, більшовицький журналіст, відомий радянський розвідник. Лауреат літературної премії імені М. Кузнецова.

Струтинський Микола Володимирович
Strutynsky mykola volodymyrovych.jpg
фото з книги "На берегах Горыни и Случи"
Ім'я при народженні Струтинський Микола Володимирович
Народився 1 квітня 1920(1920-04-01)
м. Тучин, Рівненська область
Помер 11 липня 2003(2003-07-11) (83 роки)
Україна
Поховання Янівський цвинтар
Громадянство
(підданство)
Flag of the Soviet Union.svg СРСР
Діяльність журналіст
Відомий завдяки письменник
Знання мов російська
Учасник німецько-радянська війна
Військове звання полковник і генерал-майор
Партія КПРС
Нагороди
орден Леніна орден Вітчизняної війни II ступеня орден Вітчизняної війни медаль Жукова ювілейна медаль «50 років Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» медаль «За бойові заслуги» медаль «В ознаменування 100-річчя з дня народження Володимира Ілліча Леніна» медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» медаль «20 років перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» медаль «30 років перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» медаль «Сорок років перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» медаль «Ветеран Збройних сил СРСР» медаль «30 років Радянській Армії та Флоту» медаль «40 років Збройних Сил СРСР» медаль «50 років Збройних Сил СРСР» медаль «60 років Збройних Сил СРСР» медаль «70 років Збройних Сил СРСР» медаль «За бездоганну службу» III ступеня медаль «За бездоганну службу» медаль «Партизанові Вітчизняної війни»

БіографіяРедагувати

Народився в місті Тучин, Рівненської області. Очолював диверсійну групу сталіністів, яка була сформована сім'єю Струтинських, братами Ростиславом, Георгієм та їхнім батьком Володимиром, на початку війни у 1941 р.

До війни Микола Струтинский був наймитом[1]. Мати Миколи Струтинського, Марфа Іллівна, благословила в партизани шістьох синів, сама билася з німцями і загинула 6 березня 1943 року під час виконання завдання партизанського командування з виявлення точного місцезнаходження райхскомісара України Еріха Коха.

Її чоловік і сини на той час уже створили партизанську групу, яка вивчила Невірківський і Липенський ліси, зібрала зброю і боєприпаси, потім поповнилася родиною Янчуків та іншими земляками. Група перерізала телефонний зв'язок, знищувала німецьких солдатів і поліцаїв.

17 вересня 1942 року люди Струтинського випадково зустрілися в лісі з загоном, на чолі з Дмитром Медведєвим, який пізніше описав цю зустріч у своїй книзі «Це було під Ровно»[2]. Загін Струтинского на той час налічував 51 бійця і приєднався до загону Медведєва.

Микола Струтинский здійснював зв'язок між загоном Дмитра Медведєва і сталінським підпіллям Миколи Остафова, його брат Георгій Струтинський був особистим охоронцем провокатора з НКВД Ніколая Кузнецова.

У жовтні 1944 року в Кремлі Калінін вручив Миколі Струтинському орден Леніна, а братові Георгію — орден Червоного Прапора за успішні терористичні акції.

Після війни Струтинський проходив службу в органах КҐБ Львівської області. Написав повісті «Дорогою безсмертя», «На берегах Горині і Случі», «На межі безсмертя». Багато часу полковник КҐБ присвятив пошуку місця поховання Кузнецова і відновленню історичної справедливості відносно його імені, натрапляючи на протидію колег і партійного керівництва[3].

З 1981 по 1993 рік — директор Львівського національного літературно-меморіального музею Івана Франка.

Останні роки свого життя Микола Струтинський прожив у Черкасах, де продовжував писати книги, брав участь в політичному житті, будучи членом Соціалістичної партії України[3].

У травні 2003 року Придніпровська райрада Черкас рекомендувала кандидатуру М.Струтинського на присвоєння звання «Герой України»[3].

Поховали Миколу Струтинського на Янівському цвинтарі у Львові.

КнигиРедагувати

  • «На берегах Горыни и Случи», Львів, «Каменяр», 1966, — 175 с.
  • «Подвиг»,
  • «Дорогой бессмертия»,
  • «На грани смерти», Також автор численних публікацій у газетах та журналах.

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

ПосиланняРедагувати