Відкрити головне меню
Римський бронзовий стригіль, датований 199 р. до н. е. — 500 р. н. е.

Стри́гіль (лат. strigilis, дав.-гр. στλεγγίς, стленгіс) — металева скребачка у формі серпа, яку використовували атлети у Стародавній Греції, а також у Стародавньому Риму для очищання тіла, масажу. Перед купанням тіло змащували олією, а після видаляли її стригілем разом з брудом. Стригіль використовували також атлети після вправ та змагань — зчистити з тіла пісок і піт.

Латинське strigilis, як припускають, походить від пра-і.є. *streig- («гладити», «терти»); і вважається спорідненим з давн-англ. stracian («гладити»), нім. streichen («гладити», «терти»), а також слов'янським стригти[1].

ОписРедагувати

Завдяки численним знахідкам та зображенням, ми можемо мати досить повне уявлення про цей предмет вжитку. Стригілі розрізнювалися залежно від статусу власника, періоду тощо. Матеріалом для скребачки слугувала бронза або залізо[2][3]. Металеве полотно утворювало вигин, продовжений ручкою. Могли існувати й модифікації: давньогрецький софіст Гіппій Елідський, повідомляють, мав скребачку власної конструкції, спорядженую жолобком-каналом для стікання поту і олії[4]. Згідно з Плутархом, спартанці уживали замість стригіля стебла очерету[5].

ІсторіяРедагувати

 
Римські стригілі разом з арибалом — посудиною для олії. І ст. до н. е.

В архаїчну добу про використовування стригіля невідоме. Поеми Гомера свідчать: духмяна олія, що наносили після купання на тіло, залишалася на ньому, а не видалялася скребачкою. Стригілі не з'являються у літературі і пізніше, аж до кінця V ст. до н. е., втім, відомі їхні зображення на вазах, датованих VI століттям. У четвертому столітті скребачки для тіла вже зображують не тільки на вазах, скіфосах, але й у руках статуй. Деякі припускають, що стригіль могли носити і як налобну прикрасу: знайдене поховання V ст., зі стригілем впоперек лоба[6]. Відомі три чоловічих давньогрецьких поховання, датованих III ст. — всі зі залізними стригілями, а також числені етруські жіночі поховання: там знаходять і срібляні стригілі[7][8]. Приховані зображення стригіля зустрічаються і на рельєфах: так, наприклад, вважають, що хвилясті узори у вигляді S-подібних кривих на мармуровому «стригільному» саркофазі з Абатства Сен-Віктор (Марсель), є зображеннями стригілів. Аналогічні мотиви присутні на одному з давньогрецьких саркофагів[9].

Див. такожРедагувати

ГалереяРедагувати

ДжерелаРедагувати

  • Большая советская энциклопедия. — М.: Советская энциклопедия 1969—1978

ПриміткиРедагувати

  1. Online etymological dictionary strigil
  2. Boardman, John. "Sickles and Strigils". The Journal of Hellenic Studies: 136–37. 
  3. Fossey, John M. "The Ritual Breaking of Objects in Greek Funerary Contexts: A Note.". Folklore: 21–23. 
  4. Hunink, Vincent. "Apuleius, Florida IX, 34f". Hermes: 382–84. 
  5. Boardman, John. "Sickles and Strigils". The Journal of Hellenic Studies: 136–37. 
  6. Boardman, John. "Sickles and Strigils". The Journal of Hellenic Studies: 136–37. 
  7. De Puma, Richard. "A Third-Century B.C.E. Etruscan Tomb Group from Bolsena in the Metropolitan Museum of Art.". American Journal of Archaeology. pp. 429–40. 
  8. De Puma, Richard. "A Third-Century B.C.E. Etruscan Tomb Group from Bolsena in the Metropolitan Museum of Art.". American Journal of Archaeology. pp. 429–40. 
  9. Gontar, Cybele Trione. "The Campeche Chair in the Metropolitan Museum of Art.". Metropolitan Museum Journal: 183.