Відкрити головне меню

Стороженко Микола Володимирович (29 травня 1862 — 1942 чи 31 жовтня, 1944, Франція[1]) — історик і педагог родом з Пирятинщини. Вихованець Київського університету й учень В. Антоновича. Член Київської Археографічної Комісії, Історичного товариства Нестора-літописця, входив до Ради голів Київського товариства охорони пам'ятників старовини та мистецтва; співробітник «Київської Старини», а також російських журналів «Исторический Вестник», «Русская Мысль» тощо, земський діяч на Пирятинщині.

Стороженко Микола Володимирович
Nikolay Vladimirovich Storozhenko.jpg
М. Стороженко, директор 1-ї Київської гімназії, 1909
Народився 29 травня 1862(1862-05-29)
с. Велика Круча, Полтавська губернія
Помер 1942(1942)
Франція
Громадянство Flag of Russia.svg Російська імперіяFlag of Yugoslavia (1918–1941).svg Королівство ЮгославіяФранція Франція
Національність українець
Діяльність історик
Alma mater Історико-філологічний факультет Київського університету[d]
Нагороди
орден Святого Володимира III ступеня

Зміст

ЖиттєписРедагувати

Народився Микола Стороженко у 1862 році в с. Велика Круча. Володів Велико-Кручанською економією, до складу якої входила Новоселівка. Навчався у 2 Київській гімназії, яку закінчив з золотою медаллю[1]. У 1881—1885 роках навчався на історико-філологічному факультеті Київського університету Св. Володимира. Після чого займався дослідницькою роботою по історії України під керівництвом Антоновича Володимира Боніфатійовича.

З 1889 року Микола Стороженко працював інспектором народних шкіл на Чернігівщині, а з 1891 до 1895 років — інспектором народних шкіл на Київщині. Потім працював директором гімназії в Києві: з 1895 до 1909 року — Четвертої гімназії, а з 1909 до 1919 року — Першої гімназії. Продовжував займатися дослідженням історії України та публікувати свої статті.

У листопаді 1919 року Стороженко емігрував спочатку в Туреччину, а потім переїхав до Югославії, де займався викладацькою працею. Працював інспектором класів у Маріїнському Донському інституті у місті Біла Церква (Югославія) у 1920—1925 роках, після чого працював викладачем латині[2].

ДоробокРедагувати

Стороженко автор численних документальних праць з історії України 17 — 18 ст., опублікованих у видавництві Київської Археографічної Комісії («Архив ЮгоЗападной России»), у «Киевских Университетских Известиях», а головно у «Київській Старині».

Стороженко був видавцем і редактором Фамільного Архіву Стороженків (тт. I—VIII, 1902—1910). Колишній член Київської Старої Громади, автор українських віршів (М. Царінний, «Літні краси», 1884), приятель М. Куліша, В. Горленка, братів І. і П. Рудченків, Ореста Левицького та ін.

Стороженко по революції 1917 знову повернувся до українства і містив свої праці, писані українською мовою, в «ЗІФВ ВУАН» («Осада м. Крилова», «Куліш у Києво-Печерській школі», «До біографії П. Куліша», «ЗІФВ ВУАН», тт. І, II—III, 1920 — 22, 1923).

На еміграції в Югославії написав цікаві «Спогади з мого життя», важливі для історії української культури й українського руху в другій половині 19 ст. (опубліковані у 2005 р.[3]; рукопис зберігався в Музеї Визвольної Боротьби України в Празі).

ПублікаціїРедагувати

ПриміткиРедагувати

ДжерелаРедагувати

ПосиланняРедагувати