Відкрити головне меню

Стиль літературної мови є різновидом мови, якому притаманний певний відбір мовних засобів, що найкраще відповідають завданню спілкування між людьми у певних умовах. В сучасній українській мові розрізняють шість стилів: розмовно-побутовий, художній, офіційно-діловий, науковий, публіцистичний, сакральний (конфесійний).

СтиліРедагувати

У сучасній українській мові розрізняють такі стилі[1][2]:

  • розмовно-побутовий — використовується у побуті, в усному спілкуванні. Для розмовно-побутового стилю характерне:
    • широке використання загальновживаних слів;
    • вживання слів з суфіксами пестливості, зневаги чи згрубілості;
    • вживання простих речень, звертань та ін.
    • розмовно-побутові діалоги складаються з реплік і нерідко супроводжуються мімікою, жестами, часто бувають емоційно забарвленими.
  • художній — переважно стиль художньої літератури, де слово не тільки щось називає, а ще й часто, будучи художнім засобом, є знаряддям естетичного впливу на читача чи слухача.
  • офіційно-діловий — вживається в указах, резолюціях, текстах законів, заяв, постанов та інших офіційних документах. Особливості офіційно-ділового стилю:
    • кожний документ має установлений зразок;
    • слова вживаються виключно в прямому значенні;
    • переважають слова-терміни, пов'язані з діловодством;
    • відсутні художні засоби, пестливі та згрубілі слова, питальні, неповні і незакінчені речення.
  • науковий — існує у двох формах: писемній (підручники, дослідження, дисертації, наукові праці) та усній (повідомлення, наукова доповідь тощо). Для наукового стилю характерні:
    • вживання слів у прямому значенні;
    • стрункість викладу думки;
    • логічна побудованість;
    • наявність специфічних термінів;
    • широке використання складних речень, зокрема складнопідрядних з чітким логічним зв'язком між компонентами.
  • публіцистичний (стиль масової інформації) — має дві форми: писемну (статті, фейлетони, нариси) та усну (публічні виступи). Для публіцистичного стилю характерне широке вживання суспільно-політичних термінів (закон, перспектива, держава тощо).
  • сакральний (конфесійний) — стиль мови, що обслуговує релігійні потреби суспільства. Для сакрального стилю характерне:
    • використання слів-назв Бога, найменувань стосунків людини і Бога;
    • інверсійний порядок слів у реченні;
    • повтори слів і словосполучень, з допомогою яких наголошується та чи інша думка.

ПриміткиРедагувати

  1. Чередниченко І. Г. Нариси з загальної стилістики сучасної української мови. К., 1962
  2. Єрмоленко С. Я. Українська мова. У серії: Найновіша історія слов'янських літературних мов (Opole, 1999)