Стефан II Бранкович Сліпий (серб. Стефан Бранковић; *1417, Белград — †9 жовтня 1476, Удіне) — деспот Сербії у 14581459 роках.

Стефан Бранкович
Stefan Branković, Esphigmenou charter (1429).jpg
Деспот Сербії
Правління 14581459
Попередник Лазар Бранкович
Наступник Стефан Томашевич
Біографічні дані
Релігія Сербська православна церква
Національність серби
Народження бл. 1417
Белград, Сербська деспотовина
Смерть 9 жовтня 1476
Удіно
Поховання Krušedol monasteryd
Дружина Ангеліна Аріаніта
Діти 2 сина 3 доньки
Династія Бранковичі
Батько Джурадж Бранкович
Мати Ірина Кантакузина
CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

ЖиттєписРедагувати

Молоді рокиРедагувати

Походив з династії Бранковичів. Син Джураджа Бранковича, деспота Сербії, та Ірини Кантакузини. Народився близько 1417 року.

У 1439 році Стефана разом з братом Гргуром було схоплено османами. 1441 році звинувачено у змові й засліплено за наказом султана Мурада II. Після цього він вже не міг претендувати на трон. Тому після смерті батька у 1456 року деспотом Сербії став його молодший брат Лазар.

ДеспотРедагувати

Після раптової смерті Лазаря Бранковича в 1458 році в Сербії було сформовано регентську раду в складі Стефана, вдови Лазаря — Олени Палеолог і воєводи Михайло Анджеловича. Останній, який користувався прихильністю османів, оскільки його брат був великим візиром Османської імперії, спробував захопити владу за допомогою значного військового загону. Ангеловичу вдалося зайняти Смедерево, столицю деспотовини.

Втім у березні 1458 року Михайло було схоплений незадоволеними городянами й запроторено до в'язниці. Після цього деспотом Сербії оголошено Стефана Бранковича, але внаслідок стану здоров'я він не міг бути очільником держави. Проугорсько налаштована частина сербської знаті запросила сина боснійського короля Стефана Томашевича. 21 березня 1459 року останній одружився з небогою деспота Стефана II — Оленою. Після цього Стефан Бранкович зрікся трону, новим деспотом став Томашевич

Подальша доляРедагувати

Того ж року Бранкович перебрався до Угорщини. Деякий час він мешкав у м. Буді, потім до сестри Катерини Целлє, згодом перебрався до Дубровнику, а звідти — до Албанії. Там 1460 року Стефан одружився з донькою місцевого князя, що був також тестем Скандербега. Останній надав Бранковичу маєток.

1461 року відправився до Венеції з письмовою рекомендацію Скандерберга. Залишок життя Стефан Бранкович провів у Венеції. Помер біля м. Удіне. Згодом він був канонізований Сербською православною церквою.

РодинаРедагувати

Дружина — Ангеліна, донька албанського князя Георгія Аріаніта-Комнені.

Діти:

  • Йован (д/н-1502), деспот Сербії в Сремі у 1493—1502 роках
  • Джурадж (1461—1516), деспот Сербії в Сремі у 1486—1496 роках
  • Ірина
  • Марія (д/н-1495)
  • Міліца (д/н-1554)

ДжерелаРедагувати

  • Fine, John V.A. (1994), The Late Medieval Balkans: A Critical Survey from the Late Twelfth Century to the Ottoman Conquest, The University of Michigan Press, ISBN 0-472-08260-4
  • Ћирковић, Сима (2004). Срби међу европским народима. Београд: Equilibrium.