Відкрити головне меню

Степанів Олена Іванівна

український історик, географ, громадська та військова діячка

Олена Степанів
Олена Степанів.jpg
Ім'я при народженні Олена Іванівна Степанів
Псевдо Олена Степанівна
Народилася 7 грудня 1892(1892-12-07)
с. Вишнівчик, Перемишлянський повіт, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина Австро-Угорщина
Померла 11 липня 1963(1963-07-11) (70 років)
Львів, Українська РСР
Поховання Личаківський цвинтар[1]
Громадянство
(підданство)
Flag of Austria-Hungary (1869-1918).svg Австро-Угорщина
Flag of Poland (1928–1980).svg Польща
Flag of the Soviet Union.svg СРСР
Місце проживання Україна
Діяльність військовик, педагог, науковець, громадський діяч
Відома завдяки перша в світі жінка, офіційно зарахована на військову службу у званні офіцера
Alma mater Віденський університет
Заклад Львівський національний університет імені Івана Франка
Учасник Перша світова війна
Членство Пласт
Військове звання Fahnrich USS.jpg Хорунжий (файнріх),
чотар УГА
У шлюбі з Роман Дашкевич
Діти Ярослав Дашкевич
Нагороди
Медаль за хоробрість (Австро-Угорщина)
Військовий Хрест Карла (Австро-Угорщина)

Оле́на Іванівна Степа́нів (відома як Олена Степанíвна) (7 грудня 1892, с. Вишнівчик, Перемишлянський повіт, нині Перемишлянський район, Львівська область — 11 липня 1963, Львів) — український історик, географ, громадська та військова діячка; перша в світі жінка, офіційно зарахована на військову службу у званні офіцера[2][3]; четар Української Галицької Армії. Сестра Ананія Степаніва, мати Ярослава Дашкевича. В'язень радянських таборів.

ЖиттєписРедагувати

 
Головна Рада Студентського Союзу 1912 р. 1-й ряд від ліва: Дарія Білинська-Навроцька, Василь Косаренко-Косаревич, А. Павлусевич, Осип Когут, М. Жила, Марія Твердохліб, Євген Коновалець; 2-й ряд: Степан Індишевський, нерозпізнаний, Іван Бабій, Юрій Полянський, В. Котецький, Олена Степанів, Роман Дашкевич, Петро Дідушок, Юліян Охримович.

Народилася в сім'ї священика УГКЦ о. Івана Степаніва та його дружини Марії-Минодори. Була третьою, наймолодшою, дитиною. Батько Олени був добрим душпастирем, ініціював створення читальні товариства «Просвіта» у селі.

З 1910 року навчалася у семінарії Українського педагогічного товариства (м. Львів). Була членкинею організації «Пласт».

1912 року вступила до Львівського університету на філософський факультет, студіювала історію та географію. У студентські роки брала активну участь у діяльності товариства «Сокіл» (очолила його першу жіночу чоту у Львові). Закликала жінок брати активну участь у громадському, політичному та військовому житті. Відтоді стає у ряди організації «Січові Стрільці −2».

У 19191921 роках навчалась у Віденському університеті, захистила докторську дисертацію.

З 1922 року викладала історію та географію у Львівській гімназії сестер-василіянок та Львівському таємному українському університеті.

З 1945 до арешту 1949 року — доцент Львівського університету.

20 грудня 1949 була арештована і відправлена до мордовських таборів.

У 1956 році звільнена за станом здоров'я, повернулася до Львова, де прожила до кінця життя.

Похована на Личаківському цвинтарі у Львові.

Бойовий шляхРедагувати

Була активною учасницею січово-стрілецького руху, співзасновницею товариства «Січові Стрільці — ІІ», провідницею жіночої чети.

1914 — увійшла до складу Комітету об'єднаних стрілецьких товариств (м. Львів), виїхала на фронт як командир жіночої чети Українських Січових Стрільців.

Учасниця Карпатської воєнної кампанії. Брала участь у битві під Комарниками. Відзначилася відвагою у боях за гору Маківку (квітень—травень 1915), згодом стала хорунжим.

29 травня 1915 р. під час бою під Лисовичами на Болехівщині потрапила до російського полону. 19151917 рр. перебувала як полонена в Ташкенті.

Квітень 1917 — повернулася до Галичини.

Була одним із організаторів Листопадового повстання 1918 р., брала активну участь в польсько-українській війні (1918—1919) (четар Української Галицької Армії).

Референт преси в Державному секретаріаті закордонних справ ЗУНР, пресовий референт Міністерства закордонних справ УНР у Кам'янці-Подільському.

1919 р. з дипломатичною делегацією відбула до Відня. 1920 року вийшла заміж за Романа Дашкевича.

Бойові відзнакиРедагувати

Нагороджена срібною медаллю Хоробрості та Військовим хрестом.

Наукова роботаРедагувати

19191921 роках навчалась у Віденському університеті, захистила докторську дисертацію німецькою мовою «Розподіл і розвиток суспільства в старій Русі до половини XIII ст.», після чого повернулася до Львова.

З 1922 року викладала історію та географію у Львівській гімназії сестер-василіянок та Львівському таємному українському університеті. Член Наукового товариства ім. Т.Шевченка (ініціювала створення його Географічної комісії), товариства «Рідна школа», референт при Ревізійному союзі українських кооперативів; співпрацювала з «Пластом» і УВО.

З 1939 року працювала в установах АН УРСР.

19451949 роках доцент Львівського університету.

Після закінчення Другої світової війни працювала старшим науковим співробітником і завідувачем сектором економіки Львівського відділу Інституту економіки АН УРСР, науковим співробітником Природничого музею АН УРСР (1948—1949 роки).

Твори та праціРедагувати

Автор близько 75 праць, в тому числі спогадів «Напередодні великих подій. Власні переживання і думки 1912—1914», «Напередодні великих подій» (1943 р.), довідника «Кооперативи здоров'я» (1930 р.), монографії «Сучасний Львів» (1943 р.), «Трудові резерви Львівщини» (1949 р.) тощо.

Вшанування пам'ятіРедагувати

На честь Олени Степанів названа Львівська українська гуманітарна гімназія з поглибленим вивченням українознавства та англійської мови, що розташована на однойменній вулиці[4].

1 листопада 2003 р. на фасаді будинку колишньої гімназії Сестер Василіянок, нині відомої, як Львівська лінгвістична гімназія, де у 1921-1935 рр. Олена Степанів-Дашкевич викладала історію та географію, урочисто відкрито меморіальну таблицю Олені Степанів, авторства — скульптора Ярослава Скакуна. Після відкриття в актовій залі навчального закладу відбулася презентація книги О. Шаблія та О. Вісьтак «Олена Степанів»[5].

7 грудня 2012 р., в день 120-річчя від народження, жінки Прикарпаття ініціювали встановлення в Івано-Франківську пам'ятника першій жінці-офіцерові Українських Січових Стрільців Олені Степанів-Дашкевич[6].

20 грудня 2012 р. у дворику географічного факультету ЛНУ ім. І.Франка у Львові урочисто відкрили та освятили меморіальну таблицю Олені Степанів.[7]

У містах Львові та Надвірній на її честь названі вулиці.

Щорічно пластовий курінь число 2 імені Олени Степанів відвідує могилу своєї патронеси.

«Відзнаку ім. Олени Степанівни» з 2015 року вручає міський голова Львова. Відзнака передбачена для жінок, які самовідданою працею зробили значний внесок у розвиток освіти, науки, культури та громадської сфери м. Львова. Виготовлено відзнаку за проектом художника Івана Турецького[8].

ПриміткиРедагувати

  1. Вічна Ватра на ЛичаковіЛьвів: 2007. — С. 51. — 76 с.
  2. Жінки, що стали першими. Радіо Свобода (uk). Процитовано 2018-11-10. 
  3. Олена Степанів: історія першої у світі жінки-офіцера, яка воювала в УСС та УПА | Артефакт. artefact.org.ua (uk). Процитовано 2018-11-10. 
  4. Офіційний сайт Львівської української гуманітарної гімназії. Архів оригіналу за 31 липень 2018. Процитовано 26 липень 2019. 
  5. Мельник І., Масик Р. Пам'ятники та меморіальні таблиці міста Львова. — Львів : Апріорі, 2012. — С. 213. — ISBN 978-617-629-077-3.
  6. Жінки Прикарпаття ініціювали встановлення в Івано-Франківську пам'ятника першій жінці-офіцерові УСС // Радіо Свобода, 7.12.2012
  7. http://kameniar.franko.lviv.ua/?p=3307 Урочисте відкриття та посвята меморіальної дошки Олени Степанів
  8. Сьогодні міський голова Львова вперше вручить відзнаку для жінок - «Відзнаку ім. Олени Степанівни» — Львівська міська рада. city-adm.lviv.ua (uk-ua). 2015-05-01. Процитовано 2019-05-03. 

ПосиланняРедагувати

ЛітератураРедагувати