Відкрити головне меню

Бори́с Юхи́мович Стекляр (29 січня 1923(19230129), Новоград-Волинський нині Житомирської області — 18 січня 2018, Рівне, Рівненська область) — полковник КДБ СРСР, в 40—50 роках XX століття один з головних фахівців боротьби з Українською повстанською армією на Рівненщині.[1] Обвинувачуваний в справі про вбивство двох або більше осіб в березні 1952 року, зокрема художника та члена референтури пропаганди Волинського крайового проводу ОУН Ніла Хасевича та двох його побратимів.[2] Помер не дочекавшись вироку суду.

Стекляр Борис Юхимович
Steklyar Boris Efimovich.jpg
Народження 29 січня 1923(1923-01-29)
Новоград-Волинський, Волинська губернія, Українська СРР, СРСР
Смерть 18 січня 2018(2018-01-18) (94 роки)
Рівне, Рівненська область, Україна
Національність українець
Громадянство СРСР
 Україна
Рід військ контррозвідка
Освіта 1-ше Ленінградське артилерійське училище
Новосибірська школа контррозвідки НКО СМЕРШ
Роки служби 1941—1976
Партія КПРС
Звання CCCP army Rank polkovnik infobox.svg Полковник
Війни / битви
Нагороди
Орден Богдана Хмельницького III ступеня (Україна) Медаль «Захиснику Вітчизни»
Ювілейна медаль «60 років визволення України від фашистських загарбників»
Медаль «70 років визволення України від фашистських загарбників»
Ювілейна медаль «70 років Перемоги над нацизмом»
Орден Червоного Прапора Орден Вітчизняної війни I ступеня Орден Вітчизняної війни I ступеня Орден Вітчизняної війни II ступеня
Орден Червоної Зірки
Медаль «За бойові заслуги»
Медаль «За доблесну працю (За військову доблесть)»
Медаль «За оборону Сталінграда»
Медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» Медаль «20 років перемоги у ВВВ» Медаль «30 років перемоги у ВВВ» Медаль «40 років перемоги у ВВВ»
Медаль «За взяття Берліна»
Медаль «За визволення Варшави»
Медаль «Ветеран Збройних сил СРСР»
Медаль «30 років Радянській Армії та Флоту»
Медаль «40 років Збройних Сил СРСР»
Медаль «50 років Збройних Сил СРСР»
Медаль «60 років Збройних Сил СРСР»
Медаль «70 років Збройних Сил СРСР»
Медаль «За бездоганну службу» III ст. (СРСР)
Медаль «За бездоганну службу» II ст. (СРСР)
Медаль Жукова
Медаль «50 років перемоги у ВВВ»
Ювілейна медаль «60 років Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»
Ювілейна медаль «65 років Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»

ЖиттєписРедагувати

Народився в родині військовика Червоної армії в Новоград-Волинському, де його батько проходив службу.

Пішов на війну в серпні 1941 року за власним бажанням. Був прийнятий до 38-го окремого батальйону зв'язку на посаду мотоциклетного кулеметника. Під час відступу під Уманню дістав осколкове поранення в голову, після чого був перевезений до міста Акбулак Оренбурзької області. Після одужання в грудні 1941 року направлений на Калінінський фронт до 908-го стрілецького полку 246-ї стрілецької дивізії 29-ї Армії під місто Ржев, де був відібраний у взвод полкової розвідки, в складі якої воював до грудня 1942 року, доки не дістав важке поранення в ліву ногу під час виконання спеціального завдання[3].

Воював під Сталінградом як командир відділення. Від березня 1943 до лютого 1944 навчався в 1-му Ленінградському артилерійському училищі, яке на той час розташовувалося в місті Енгельс. Закінчив навчання з відзнакою, за спеціальністю артилерійський розвідник, і званням молодшого лейтенанта.

Після закінчення училища призначений командиром взводу розвідки 211-го артилерійського полку 61-ї армії 1-го Білоруського фронту. У складі 61-ї армії брав участь у визволенні Білорусі. Відтак направлений на 2-й Прибалтійський фронт, де брав участь у визволенні Риги, за що був нагороджений орденом Великої Вітчизняної війни 2-го ступеня. У листопаді 1944 року направлений до Польщі, за визволення Варшави нагороджений орденом Великої Вітчизняної війни 1-го ступеня. Перемогу зустрів у Німеччині (м. Віттенберг). У травні 1945 року був призначений командиром роти СМЕРШ у Берліні[3].

Навчався в Новосибірській школі контррозвідки НКО СМЕРШ, яку закінчив з відзнакою. Був направлений до міста Рівне для проходження служби в органах державної безпеки.

Вийшов у відставку 1976 року як начальник відділу управління КДБ Рівненської області. Протягом наступних 33 років очолював міжнародне агентство «Інтурист» по місту Рівне та області.

Справа про вбивство Ніла ХасевичаРедагувати

26 квітня 2017 року Генеральна прокуратура України почала розслідування за фактом вбивства художника ОУН і УПА Ніла Хасевича працівником органів держбезпеки СРСР Борисом Стекляром.[2] Стекляр своєї вини не визнає, проте в декількох книжках, які описують події, зазначається, що саме Стекляр кинув гранату, якою було вбито трьох ОУНівців.

З нарису «Прийшов із війни лейтенант»:

«Операцію із захоплення Зота капітан Стекляр призначив на 4 березня 1952 року… „Виходьте! Інакше закидаємо гранатами!“ — крикнув Стекляр. Відповіддю було мовчання. Отже, переговори не відбулися. Чекіст витягнув із сумки гранату РГД і шепнув командиру відділення… Сержант точно на півметра, не вище, підняв важку ляду… Цього вистачило, щоб метнути в лаз гранату. Глухо прогримів під ногами вибух… Почекавши трохи, капітан дав сигнал солдатам підняти затичку і знову наказово вигукнув: „Хто живий — виходьте! Інакше пустимо гранати в хід“. Ніхто не вийшов… Живих у бункері не виявилося. При світлі акумуляторного ліхтаря Стекляр побачив три трупи. Один без ноги — це був Зот. У руці бандит стискав автомат».

За версією Стекляра, 4 березня 1952 року в селі Сухівці Хасевич, незважаючи на пропозицію здатися, убив двох своїх соратників, а потім застрелився.[4]

25 серпня 2016 року в Рівненському окружному адміністративному суді відбувся розгляд справи Бориса Стекляра до Управління СБУ в Рівненській області, у якому, всупереч Закону України «Про доступ до архівів репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» просив суд зобов’язати Управління СБУ в Рівненській області не надавати його особову справу №2095 для ознайомлення. Позов було залишено без розгляду.[5]

Пізніший аналіз особової справи й архівних документів виявили, що полковник КГБ Борис Стекляр, який брав участь у ліквідації підпільного художника УПА Ніла Хасевича, в 1960-х роках виконував оперативні завдання проти українських націоналістів у радянських концтаборах. Йдеться про наказ Голови КГБ генерал-лейтенанта Віталія Нікітченка № 85 від 17 липня 1964 року про заохочення співробітників Управління КГБ по Рівненськоій області.

Серед відзначених за «вміло підготовані заходи з розвінчання ідеології українських буржуазних націоналістів і показу досягнень Української РСР за роки Радянської влади, проведений у Дубравному ВТТ (виправно-трудовому таборі) Мордовської АРСР» є й прізвище Бориса Стекляра.

ДубравЛАГ, чий центр розташовувався в с. Явас Зубово-Полянського району Мордовії, до 1954 року був особливим (тобто, каторжним) табором. Після розформування системи ГУЛАГу в 1960-х роках табір залишався виправним закладом із окремими колоніями для політичних в’язнів.

У ньому відбували строки ув’язнення відомі українські дисиденти та колишні повстанці Святослав Караванський, Іван Гель, В’ячеслав Чорновіл, Василь Левкович, Юрій Бадзьо, Михайло Сорока (помер у таборі), Йосиф Сліпий та інші.

Як повідомив історик Центру досліджень визвольного руху, екс-заступник директора Архіву СБУ Володимир Бірчак, «заходи», в яких брав участь у таборах Стекляр, скоріше за все, були дещо серйознішими, ніж «показ досягнень УРСР».[6]

НагородиРедагувати

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Леніна, Бичковська (28 вересня 2016). "Мы бросили внутрь бункера несколько гранат. Через некоторое время начали доставать оттуда тела и вещи...". fakty.ua. Факты и комментарии. Процитовано 26 квітня 2017. (рос.)
  2. а б Проти чекіста, який 65 років тому вбив ОУНівця, відкрили провадження. www.pravda.com.ua. Українська правда. 26 квітня 2017. Процитовано 26 квітня 2017. 
  3. а б Безцінний досвід розвідника. gur.gov.ua. ГУР МО України. Архів оригіналу за 27 квітень 2017. Процитовано 27 квітня 2017. 
  4. Телефонный разговор с Борисом Стекляром. Проект «Я помню». 11 грудня 2014. Процитовано 30 квітня 2017. (рос.)
  5. Рівненський суд залишив позов колишнього полковника КГБ Б.Стекляра без розгляду. http://www.istpravda.com.ua. Історична правда. 2016-08-28. Процитовано 4 червня 2017. 
  6. Офіцер КГБ Стекляр боровся з націоналістами в концтаборах.. http://www.istpravda.com.ua. Історична правда. 2017-06-02. Процитовано 4 червня 2017. 

ПосиланняРедагувати

ЛітератураРедагувати

  • Чекисты рассказывают… Книга 6 / Т. Гладков, Б. Стекляр. Рассказы полковника Бондаря. — С. 121—178. — Москва: Советская Россия, 1985. — 272 с. (рос.)
  • Со щитом и мечом: очерки и статьи. — Львов: Каменяр, 1988. — 203,[2] с. — ISBN 5-7745-0107-8 (рос.)
  • Ніл Хасевич — провідник Зот // Вєдєнєєв Д. В., Шевченко С. В. Українські Соловки. — Київ: ЕксОб, 2001. — С. 191—199. — ISBN 966-7769-06-02