Старе (Бориспільський район)

Стáре — село в Україні, у Бориспільському районі Київської області. Населення становить 2945 осіб.

село Старе
Старівська Сільська Рада. Бориспільської районної Ради Київської області.50°8'40 N 31°4'14 E2015.JPG
Старівська сільська рада
Країна Україна Україна
Область Київська область
Район/міськрада Бориспільський
Рада Старівська сільська рада
Основні дані
Засноване 1455 (567 років)
Населення 2945
Площа 5,468 км²
Густота населення 538,59 осіб/км²
Поштовий індекс 08362
Телефонний код +380 4595
Географічні дані
Географічні координати 50°08′22″ пн. ш. 31°04′26″ сх. д. / 50.13944° пн. ш. 31.07389° сх. д. / 50.13944; 31.07389Координати: 50°08′22″ пн. ш. 31°04′26″ сх. д. / 50.13944° пн. ш. 31.07389° сх. д. / 50.13944; 31.07389
Середня висота
над рівнем моря
98 м
Водойми річка Карань
Відстань до
районного центру
30 км
Найближча залізнична станція Бориспіль
Відстань до
залізничної станції
31 км
Місцева влада
Адреса ради 08362, Київська обл, Бориспільський р-н, с. Старе, вул. Дніпровська, 49-А
Карта
Старе. Карта розташування: Україна
Старе
Старе
Старе. Карта розташування: Київська область
Старе
Старе
Мапа

CMNS: Старе у Вікісховищі

ГеографіяРедагувати

Село Старе розташоване за 30 км від районного центру Бориспіль і за 7 км від автошляху національного значення Н08 Бориспіль — Маріуполь, за 31 км від залізничної станції Бориспіль.

Село розташоване неподалік Дніпра, на старій дніпровській заплаві. Неширока річка Карань відмежовує Старе від давнього придніпровського лісу з півдня. З півночі над сільським поселенням височіє стрімкий обрив, що його вимила у корінному березі колись могутня дніпрова течія. Природа навколишньої місцевості дуже красива. Деякі види рідкісних рослин, занесених у Червону книгу, ще можна зустріти у старівських лісах.

ІсторіяРедагувати

Проведені поблизу Старого археологічні дослідження засвідчують присутність людини на цій землі впродовж не менше чотирьох останніх тисячоліть. Найдавніші знахідки — уламки посуду доби бронзи, знайдено в урочищі Горби. Скіфські кургани, досліджені у 1962—1963 роках на території Старівської птахофабрики, датуються IV століттям до н.е. У західній частині села на високому мисі частково збереглися вали городища XII—XIII століть Городище як укріплення використовувалося і пізніше, зокрема за часів козаччини. Поряд з городищем виявлено селище цього ж часу.

На місці давньоруського городища і започатковане село Старе, що спочатку називалося Краснопіллям. Можливо, у цій назві перші поселенці хотіли відобразити красу навколишньої місцевості, можливо, назва означала спочатку просто гарне родюче поле. Під час чергового перепису населення жителям села Старе (на той час — село Краснопілля), було запропоновано, чи не хотіли б жителі змінити назву свого селища, на що була відповідь — нехай буде найменування старе, тобто таке яке було раніше. Тож ті, хто здійснювали перепис населення, можливо не зрозуміли побажання жителів селища, і записали з великої літери — Старе.

В історичних документах післятатарського періоду село згадується 1455 роком як «городище Старе». На той час воно було власністю київського боярина Олехни Сахновича. У XV—XVI століттях власниками Старого були також Іван Олехнович, Марія ПроскуринаСушанська, Яцик Лозка та його спадкоємці.

За часів Гетьманщини, село Старе, як військова одиниця належало до Воронківської козацької сотні, а як приватна власність неодноразово переходило з рук у руки. Володіли Старим полковники переяславські Войця і Лисенко, Полуботок, Головченко, Томара, Сулими (кілька поколінь), вороньківський сотник Микола Афендик.

На початку XVIII століття у селі налічувалося всього 30 дворів, впродовж наступних 100 років Старе перетворилося на досить великий населений пункт.

За описом Київського намісництва 1781 року в Старому було 190 хат. За описом 1787 року в селі проживало 635 душ[1].

Село є на мапі 1800 року[2].

За даними перепису 1859 року у селі налічувалося 207 дворів, 1758 жителів. Тут були два заводи: цукровий і рафінадний. Заводи були власністю поміщика Іваненка, йому ж належала більша частина земель. У селі діяли дві церкви. Оскільки основу населення становило переважно козаки і селяни-кріпаки, то свою церкву Преображення Господнього[3] мали козаки, селяни — Миколаївську.

На початку XX століття Іваненко продає свою маєтність П. Бродському, який зумів організувати на цих землях добре розвинуте сільськогосподарське підприємство. Був у маєтку Бродського завод з вирощуванню породистих робочих коней.

2 серпня 1918 року в селі Старе (нині — Бориспільського району) сталась трагедія. Невідомі особи оточили місцеву цукроварню, півтори години обстрілювали її, перебили охорону та увірвались до квартири директора заводу А. К. Ельмана. Вивівши директора у двір, наказали йому роздягнутись і розстріляли. Також був розстріляний акцизний контролер заводу. По тому квартири службовців були пограбовані, але склад цукру залишився недоторканим[4].

За даними 1921 року в селі була організована артіль, згодом перетворена на колгосп. У селі було 47 вітряків, 6 маслобоєнь, 2 кузні, 5 круподерні, 5 соломорізок, дві кінні молотилки.

1926 року Старе відносилося до Рогозівського району. Тут проживало 3749 чоловік, разом з населенням хуторів Олександрівка, Кирилів, Чубата Могила та окремою садибою Циганків — 3796 чол. Встановлено прізвища 182-х жителів села, померлих у роки голодомору 1932—1933 років[5].

У довоєнні роки у Старому працювали колгоспи імені Демченка та імені Куйбишева.

Німецько-радянська війна принесла у село дворічну окупацію. На окупованій території, в старинських лісах з лютого 1943 року діяв партизанський загін. Партизани врятували від знищення Старинський цукровий завод і торфопідприємство з усім обладнанням, Повністю були збережені 10 придніпровських сіл. У Старому встановлено пам'ятник юній зв'язковій цього загону Фросі Вороні, яка загинула 1943 р. Понад 300 жителів Старого не повернулися з війни. На території села три братські могили. Близько 500 воїнів знайшли тут вічний спочинок: це і оборонці села, учасники боїв за Дніпро, і партизани загону імені Щорса.

 
Старівська сільська рада

Пізніше за радянського часу, біля Старого була створена база забезпечення Київського вищого загальновійськового командного училища. У 1990-х роках військова частина та військовий полігон були вже у підпорядкуванні Національної гвардії України, а після її розформування у власності ЗСУ. З 2001 року військова частина та полігон у Старому перейшли в підпорядкування внутрішніх військ МВС у якості навчального полігону Північного територіального командування ВВ МВС України. У грудні 2015 року на базі військової частини створено навчальний центр «Старе» Північного ОТО НГУ, який згодом переформований у Міжнародний міжвідомчий багатопрофільний центр підготовки підрозділів НГУ (в/ч 3070)[6].

ЕкономікаРедагувати

Наприкінці XX століття у селі розміщувалася центральна садиба КСП «Україна», цукровий і цегельний заводи. Старівський цукровий завод — одне з найдавніших підприємств Київщини, яке майже півтора століття працювало на повну потужність, та займало першість в Київській області з виготовлення цукру.

Цукровий завод припинив роботу у 2009 році. У 2012 році вся інфраструктура цукрового заводу, разом із механізованою технікою була розграбована, підступно вирізана та здана на металобрухт, з метою наживи, декількома жителями цього ж села. На місці колишнього цукрового заводу знаходяться руїни, неначе після бомбардування, які користуються попитом у кінознімальних групах, що фільмують сюжети про війну.

Одним з найбільших постачальників індичого м'яса в Україні була Старівська птахофабрика. Нині птахофабрика налічує декілька комплексів в районі та області з вирощування бройлерів, та є найбільшим постачальником продукції на споживчий ринок під торговельною маркою «Наша Ряба».

Пам'яткиРедагувати

 
Охоронна табличка «Вікові дуби у селі Старе»
  • Три дуби — ботанічна пам'ятка природи місцевого значення.
  • Монумент Матері — перший в Україні монумент присвячений жінці-матері, бабусі, сестрі. Відкритий 30 вересня 2017 року[7].
  • Старівський цегельний завод — один з перших заводів цегли та черепиці. Містить унікальні печі та коридори. В Європі такі заводи та будівлі з черепичними дахами є туристичними об'єктами. Наразі цей завод є приватною власністю і заборонений для відвідування.

Культура та освітаРедагувати

У селі є загальноосвітня школа І—ІІІ ступенів навчання, дитячий садок, будинок культури, лікарня, бібліотека[8].

Відомі уродженціРедагувати

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Описи Київського намісництва 70-80 років XVIII ст.: Описово-статистичні джерела/ АН УРСР. Археогр. комісія та ін.— К.: Наукова думка, 1989.— 392 с.— ISBN 5-12-000656-6. — С. 93, 273
  2. Карта Малороссийской губернии из атласа Вильбрехта. www.etomesto.ru. Процитовано 28 вересня 2021. 
  3. Зведений каталог метричних книг, клірових відомостей та сповідних розписів (українська). Центральний державний історичний архів України, м. Київ (ЦДІАК України). 
  4. Кіевская мысль, 1918, 7 серпня
  5. Національна книга жертв голодомору 1932—1933 років в Україні. Київська область. Український інститут національної пам'яті, Київська обласна державна адміністрація. — К.: «Буква», 2008. — 1374 с. — ISBN 978-966-7195-95-3 — С. 202
  6. Сторінка Міжнародного центру підготовки підрозділів Національної гвардії на сайті НГУ
  7. Ukraine, Izvestia. Під Києвом відкрили перший в Україні пам'ятник Матері. izvestia.kiev.ua. Процитовано 6 жовтня 2017.  (рос.)
  8. Історія села Старого, Україна. Історія великого народу

ЛітератураРедагувати

  • Стрілько-Тютюн, Валентина (2016). Світло. Нариси з історії освіти Бориспільщини. м. Київ: Дорадо-Друк. с. 409. ISBN 978-966-2077-70-4.