Станіслав Кміта (руський воєвода)

Станіслав Кміта гербу Шренява (пол. Stanisław Kmita; близько 1450 — перед 5 травня 1511) — шляхтич, військовик, урядник, магнат. Підписувався з Вісьніча (Соб'єня, Собєньські).

Станіслав Кміта
Stanisław Kmita
Народився близько 1450
Помер 1511(1511)
Підданство Корона Польська Herb Polska (Alex K).svg
Національність поляк
Діяльність військовик, державний діяч, магнат
Alma mater Краківський університет
Посада белзький воєвода, Воєводи руські, Q64760021?, Q64786742?, Q64787044?, Q64816323? і Q66200820?
Рід Кміти гербу Шренява
Батько Ян Кміта
Мати Марта (Вонтробчанка?) з Бахова
Брати, сестри Пйотр Кміта і Анджей Кмітаd
Діти Пйотр Кміта Собенський і Станіслав Кміта
Герб

БіографіяРедагувати

Четвертий син львівського каштеляна Яна Кміти (Яна Носека з Собєня). Молодший брат краківського каштеляна Пйотра Кміти.

1465 року почав навчання у Краківському університеті. Після навчання якийсь час господарював разом з братами та матір'ю в успадкованих батьківських маєтках. Мріяв про духовну кар'єру, був у 1479—1483 роках каноніком сандомирським. 17 серпня 1484 року в сяніцькому земському суді разом з братами Пйотром, Анджеєм брав участь у справі опікунства стриєчної сестри Барбари Кмітівни з Дубецька (цього дня брати поділили спадок стрия — сандомирського воєводи Добєслава — з Барбарою, купили в неї за 6000 флоринів угорських містечко Дубецько з околицями. «Неподільні» до цього часу брати рзділили незабаром спільне майно (спадок, куплене, королівщини; було затверджене королем 1487 року). Станіславу Кміті став належати замок Собєн та приналежні села в Сяноцькій землі. 1488 року став сяноцьким каштеляном, в грудні 1489 року став каштеляном перемиським. Стосунки з королівським двором були значно слабші, ніж брата Пйотра, тому частіше брав участь в судових справах, ніж в публічних. Сусід Пйотр Одновскі з Фельштина 1492 року позивав Станіслава Кміту за напад, спалення маєтку Бойськ (Збойськ). Після смерти Казимира IV разом з братом Пйотром був у невеликій групі можновладців, які не підтримали вибору королем Яна І Ольбрахта. 1497 року брав участь у волоській виправі, за це отримав від короля 2 села в Перемиській землі (конфісковані у шляхти, відсутньої на виправі). Відтоді перебував у радниках королів Яна І, Александра, Сиґізмунда. Був свідком примирення з Штефаном III 15 квітня 1499 року, на початках травня брав участь у переговорах щодо польсько-литовської унії, в жовтні зволікав з допровадженням посполитого рушення Перемиської землі до генерального старости Руси Пйотра Мишковского. 1501 року став белзьким воєводою, 1502 року перемиським старостою, мав судову суперечку з Пйотром Одновским з Фельштина (який мав у заставі частину маєтків Перемиського староства за надану королю позику розміром 4000 золотих). 1503 року помирились, 1504 року король викупив заставлену частину Перемиського староства. Після смерті брата Пйотра був 1 рік старостою спіським. 1506 року на Любельському сеймі пообіцяв 19 квітня 1506 року віддати староство новому уряднику (король списав річний дохід). Був 1507 року на коронаційному сеймі у Кракові, став pуським воєводою (запмсаний свідком 16 квітня 1507 року, цього дня позичив королю 2000 злотих, в заставу отримав королівське містечко Сломніки). 1508 року перебував у оточенні короля, уклав угоду з королем про викуп Перемиського староства. У лютому 1511 року був на Пйотркувському сейми.

Сім'яРедагувати

Дружина — донька краківського воєводи Яна Амора «Юніора» Тарновського Катажина (шлюб близько 1489 року). Діти:

МаєтностіРедагувати

Після поділу батьківського майна отримав замок Собєн, містечка Бабіце, Лісько, 30 сіл (переважно волоських пастирських осад). Після смерті брата Пйотра отримав 7 сіл в Краківському воєводстві, дворик у Кракові. Мав 2 села з королівського надання, староство перемиське, 3 менші королівщини, тенуту райброцьку по брату Пйотру. Щороку мав 50 гривень чиншу з жупи бохеньської та успадкованого по брату млина; 100 гривень як забезпечення руського воєводи. За службу отримував від короля гроші.
15 гривень чиншу відкупного 1499 року записав перемиським домініканцям.

ДжерелаРедагувати

  • Kamiński A. Kmita Stanisław z Wiśnicza // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków : Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1967. — T. XIII/1, zeszyt 56. — 160 s. — S. 101—102. (пол.)

ПосиланняРедагувати