Станіслав Василевський

Станіслав Василевський (пол. Stanisław Wasylewski, 18 грудня 1885, Станиславів, нині Івано-Франківськ26 липня 1953, Ополе) — польський історик, публіцист. З походження українець.

Станіслав Василевський
Народився 18 грудня 1885(1885-12-18)
Станиславів, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина[2]
Помер 26 липня 1953(1953-07-26)[1] (67 років)
Ополе, Польська Народна Республіка[2]
Поховання Communal cemetery in Opoled
Країна  Республіка Польща
Діяльність журналіст, перекладач, літературний критик, письменник
Галузь журналістика
Alma mater Університет імені Адама Міцкевича у Познані і ЛНУ ім. І. Франка
Науковий ступінь доктор філософії
Знання мов польська[1][3]
Брати, сестри Bolesław Wasylewskid
Нагороди
офіцерський хрест ордена Відродження Польщі Золоті академічні лаври

Життєпис ред.

Вивчав полоністику у Львівському університеті, ступінь доктора здобув у Познанському університеті (1932). Працював 1905–10 у Львівському Оссолінеумі; згодом був редактором і співробітником низки періодичних видань, зокрема львівського сатиричного тижневика «Szczutek», варшавського і познанського часописів «Gazeta Poranna», співпрацював із польським радіо. У 1938–39 – голова Відділу польських літераторів у Познані. Під час Другої світової війни мешкав у Львові, де брав участь у роботі підпільної організації «Конфедерація народу», після війни – у Кракові та м. Ополе.[4]

Автор історичних есе «U księżnej pani» (1917), «Na dworze króla Stanisława» (1919), «O miłości romantycznej» (1921), «Portrety pań wytwornych» (1924); біографічних повістей «Ducissa Cunegundis» (1921), «Karolina Sobańska» (1950); біографічно-мемуарних шкіців «Niezapisany stan służby» (1932), «Pod kopułą lwowskiego Ossolineum» (1958), «Czterdzieści lat powodzenia» (1959). Редагував серію «Cuda Polski», в рамках якої видав нарис «Lwów» (1931).

Примітки ред.

  1. а б в Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. а б Freebase Data DumpsGoogle.
  3. Czech National Authority Database
  4. Василевський Станіслав — Енциклопедія Сучасної України. esu.com.ua. Процитовано 20 лютого 2023.